Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Салига.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
897 Кб
Скачать
☆

15. Творчість Павла Филиповича. Особливості поетичного стилю.

Павло́ Петро́вич Филипо́вич— український поет і літературознавець, перекладач з французької та латинської мов, педагог.

Почав друкуватися рос. мовою під псевдонімом П. Зорєв у журналах «Вестник Европы», «Заветы», «Куранты». Ранні поетичні твори Ф. позначені впливом символізму. Публікувалися у збірнику «Музагет», що об'єднував поетів-символістів. Перша значна наукова праця — «Жизнь и творчество Е. Баратынского». .Автор збірок поезій «Земля і вітер», «Простір». Належав до літературної групи «неокласиків». Поетична творчість Ф. відзначається культурологічною насиченістю, осмисленням загальнолюдських етичних та естетичних цінностей. Здійснив переклади з французької (Ш. Бодлера, П. Верлена, П. Ж. Беранже), російської (О. Пушкіна, В. Брюсова, Є. Баратинського). Літературознавчі праці Ф. присвячені питанням західноєвропейської літератури, сучасного українського літературного процесу, проблемам методології науки про літературу. Ф. — автор статей про І. Франка, О. Олеся, Лесю Українку, О. Кобилянську, М. Коцюбинського, представників молодої української поезії (П. Тичину, Я. Савченка, М. Рильського, М. Семенка)..Як поет Ф. належав до групи неокласиків, позиції яких захищав у «літ. дискусії» 1925. Його невеликий літ. доробок — дві зб. поезій: «Земля і вітер» і «Простір», відзначаються високою літ. культурою, глибиною думки й досконалістю форми. Ранні його вірші позначені символізмом, поетику якого Ф. засвоїв, ще пишучи рос. мовою. Філос. підвалинами його поезії є насамперед людина, її місце в природі й історії. З цього походить його виразний універсалізм, тяжіння до безмежних, майже космічних просторів («Дивись, дивись, безмежні перелоги»). Прикметне для його поетичного мислення також уміння конфронтувати сучасність з далеким минулим і майбутнім. Важливіші літературознавчі праці Ф.: «Шевченко і декабристи», «Пушкін в укр. літературі», «Укр. літературознавство за 10 років революції», «З новітнього укр. письменства» (1929, про творчість І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської).

Характерною особливістю поетики П.Филиповича є лаконізм мови, філософський пошук універсальних цінностей буття, оптимістичний пафос. Для поетичної особистості П. Филиповича характерні інтелігентність, висока філологічна культура, самостійність художнього мислення, мало залежного як від традицій, так і тиску сучасності, щирість самовираження. Особливе місце в ліриці П. Филиповича посідають по­етичні переживання, спричинені громадянською війною; жахливі спостереження й щемке співчуття до людей і стражденної землі.

16. Розвиток укр. Прози 20-30 років хх ст.

Головними темами прозових творів були наслідки революції та громадянської війни в житті людини і суспільства. У "Синіх етюдах", що пройняті тонким почуттям слова, симбіозом романтичності й грубого реалізму, Микола Хвильовий оспівує революцію, в той час як в "Осені" і "Я" він відображає її суперечності й своє зростаюче почуття розчарування нею. В таких творах, як "У житах", Григорій Косинка майстерно змальовує рішучість селян у боротьбі з чужоземцями. У романі "Місто" скептично-містичний Валер'ян Підмогильний описує, як українському селянинові безбідно жити в чужому для нього місті завдяки тому, що він відмовляється від кращих селянських цінностей. У своєму творі "Із записок холуя" майстер сатири Іван Сенченко висміює безхребетних лакиз, що їх породжував радянський лад. У романі Юрія Яновського "Чотири шаблі" з його яскравими описами селян-партизан проступає дух запорозьких козаків. Але неперевершеним щодо популярності був Остап Вишня, дотепні гуморески якого читали мільйони людей.

Серед драматургів найвидатнішою постаттю був Микола Куліш. Три його п'єси — "Народний Малахій", "Мина Мазайло" і "Патетична соната" — викликали сенсацію своєю модерністською формою і трагікомічним трактуванням нової радянської дійсності, російського шовінізму, "малоросійської" ментальності, анахронічного українського націоналізму, духовної незрілості комуністів-доктринців. Новаторським талантом у Західній Україні вирізнявся поет-імажиніст Богдан-Ігор Антонич. Привертають увагу філософським осмисленням буття збірки “три перстені”, “Книга Лева”, “Зелена Євангелія”, “Ротації”. Творчість Б.І.Антонича співзвучна з поезією П.Тичини. Ще в роки революції склалося навколо М.Зерова група поетів и літераторів, зорієнтованих на  створення високого гармонійного мистецтва на основі літератури - неокласики, вони не дбали про своє організаційне оформлення і виступали з ідейно - естетичними маніфестами.  Справді масовими літературними організаціями стали Спілка селянських письменників "Плуг" (1922) та спілка пролетарськихписьменників"Гарт". Заслугою "Плугу" було те, що він орієнтував письменників на глибинний  драматичний матеріал життя українського села. З літературною дискусією 1925-1927 рр. Пов`язані виникнення, існування і доля видатної літературної організації 20-х років ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури). Створена за ініціативою М.Хвильового як альтернатива масовим. Неокласики захопилися високохудожніми взіруями античної літератури, загально людськими цінностями у мистецтві. ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських письменників) була організована в січні 1927 р. з наміром об`єднати всіх лояльних режимові у протидії тим, що партія вважала носіями буржуазно-націоналістичної чи буржуазно-естетської небезпеки. Однак при всій своїй  строкатості ідейно-естетичних тенденцій та угруповань вирішальним було визначеня Жовтневої революції як початку нового стану у розвитку літератури. " Молоді автори, діти своєї епохи, возвели революцію в абсолют. Тепер, здобувши у своїй трагічності досвід, ми розуміємо, що революція не лише давала трудящим виміряну, вистраждану свободу, а й часто-густо спричиняла масове насильство, яке у відповідь могло теж породити теж насильство на руйницькі настрої.