41. «Празька школа» поезії.

До «Празької школи» входили Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Ольжич, Л. Мосендз, Олена Теліга, Наталя Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська, О. Стефанович та ін. Вона не мала ні статуту, ні членства, ні структури, як, скажімо, «Гарт» чи ВАПЛІТЕ. Чимало її представників жило не тільки у Празі, а й у Варшаві. Львові, Мюнстері та інших містах Європи. Основу «празької школи» складали вчорашні учасники визвольних, нещасливих для України, змагань 1917—1921 рр., інтерновані в табори, зокрема на землях Польщі.

Назва «Празька школа» уперше була вжита професором Володимиром Державиним у роботі «Три роки літературного життя на еміграції ».

Як і всі творчі індивідуальності, ці поети йшли своїми шляхами, відчуваючи магічну силу гостинної Праги, зберігаючи вірність національному духовному світу. Це була духовна єдність творчих особистостей, що стійко чинили опір асиміляції, стверджували невичерпність духовних сил розтерзаної нації. Це була творча співдружність митців, опозиційно настроєних до насаджуваної в Україні літератури – засобу урядової пропаганди. Це була, без сумніву, елітарна школа, обізнана з досягненнями світового письменства, проте орієнтована на розвій рідного, українського.

Юрій Дараган (1894—1926) — перший поет, в якого виразно окреслився комплекс ідей і почувань, характерний для «пражан». Ю. Дараган не розгортає перед читачем конкретних сюжетів з минулого (крім хіба поеми «Мазепа»), він оспівує стихію природи, пройняту духом язичницьких уявлень давніх русичів («Дажбог лякає білі коні...»).

Оксана Лятуринська - Поетична творчість О. Лятуринської міжвоєнного періоду обмежується двома її збірками: «Гусла» (1938) та «Княжа емаль» (1941), які, проте, поставили її ім'я серед найталановитіших представників «празької школи». О. Лятуринська назвала свою збірку «Княжа емаль», і ця назва найкраще, найточніше передає характер її світосприймання. Авторка добре обізнана з княжою епохою, де пущі й нетрі, де «зуб, ратище, копито, пазур» постійно чатують на людину, де «муж ішов на силу вражу», де і «гучні, меткі на гони, Перуна стріли, коні», але — «упали вежі, впали стіни, і зрівняно вали». За спостереженням Ю. Шевельова, поезію О. Лятуринської пронизує традиційна обрядовість, завдяки якій здійснюється живий зв'язок особистості не тільки з людським гуртом, а і з всесвітом.

Наталя Лівицька-Холодна теж належить до «пражан». Її поезія постає в еротичному вияві. В її віршах не знайдемо ні традиційних персонажів слов'янської міфології, як у О. Лятуринської, ні героїки походів княжої дружини, ні насичення пейзажу язичницькою символікою. збірка «Вогонь і попіл» (1934) була оцінена як неординарне художнє явище, що виникло на перехресті літературних впливів і взаємозв'язків. Б. Рубчак окреслює його як маску «вампа», що бере свій початок у міфології, готиці та бароко й знаходить продовження в декадансі. «Поганка монгольських степів» перевтілюється в «сотниківну в червонім намисті» («На розквіті грона акацій...»).

По-різному склалася доля «пражан». Олена Теліга та О.Ольжич, пов’язавши своє життя з ОУН, загинули від рук німецьких карателів, інші – після нової повоєнної еміграції увійшли до МУРу.