44. Літературний портрет л. Мосендза.

Леоні́д Ма́ркович Мо́сендз— український поет, прозаїк, есеїст, гуморист (спільно з Ю. Кленом — під псевдонімом Порфирій Горотак). У м. Інсбруку Мосендз заприятелював з Ю. Кленом (О. Бургардтом), з яким разом 1947 р. видав (під спільним псевдонімом Порфирій Горотак) збірку пародійних віршів «Дияволічні параболи». Автор есе «Штайн — ідея і характер», збірки «Зодіак»; поем «Вічний корабель», «Канітферштан», «Волинський рік», збірок новел і оповідань «Засів», «Людина покірна», «Відплата»; роману «Останній пророк».

Виявив себе також у публіцистиці, перекладах.Дмитро Донцов назвав його «одним із найкращих, коли не найкращим — із наших… новелістів».

Ще в дитинстві Леоніда Мосендза відвідувала рима, але про ці його поетичні спроби ми не знаємо нічого. Крім одного: це були російські вірші. Знаємо також, що віршував Мосендз і перебуваючи в армії. На еміграції його визнали одразу як поета. І як поет, і як особистість Леонід Мосендз мав, зокрема, неабиякий вплив на формування Олени Теліги. До речі, це він був її вчителем, коли вона готувалась до матуральних іспитів у Подєбрадах. Щоправда, вони, залишаючись друзями, потім розійшлися ідейно.

Входив (разом з Олегом Ольжичем, Євгеном Маланюком, Юрієм Кленом) до, «вісниківської квадриги», тобто групи літераторів, згуртованих довкола журналу «Літературно-Науковий Вісник». Саме тут Леонід Мосендз видрукував рідкісний тоді цикл — вінок сонетів «Юнацька весна», присвячений Праматері Роду.

«Письменником бути — це покликання Боже», — казав Леонід Мосендз і не зраджував цього переконання. Творчість і служіння літературі — то для нього тотожні поняття. Вільного часу практично не було, І Мосендз уривав нічні години для писання.

1936 року з'являється у Чернівцях автобіографічна повість Леоніда Мосендза (потім, до речі, перевивана двічі) «Засів». Наступного року Іван Тиктор видав у Львові збірку Мосендзових оповідань «Людина покірна», в основу яких покладено безпосередні враження Мосендза від громадянської війни на Україні. 1939 року виходить (у того ж таки Івана, Тиктора) збірка новел «Відплата», сюжети яких поспіль запозичено з європейського середньовіччя, й Відродження. І лише 1941 року в Празі («друкарня протекторату Чехії та Моравії») з'являється збірка Мосендзових віршів «Зодіак», до якої ввійшли поезії, написані 1921—1936 років.

Роман, про який згадує Мосендз,— це «Останній пророк». Роман про предтечу Ісуса Христа Іоанна Хрестителя. Роман про виникнення, розвиток і суперечності християнської ідеології. Тобто (це всі розуміли) ідеології націоналізму. Насамперед українського, але й не тільки українського — всякого. Над «Останнім пророком» Леонід Мосендз працював до останнього віддиху, цьому творові подаровано було весь життєвий і мислительний набуток письменника, Роман, що увібрав у себе гіркий досвід цілого покоління, не міг усім сподобатись. Власне, він і писався з розрахунку на безкомпромісну полеміку. І цим пояснюється, чому «Останній пророк» вийшов (з глибокою і щирою передмовою Богдана Кравціва) тільки через дванадцять років після смерті його автора. ,І то — лише три частини. Четверту, найголовнішу, підсумкову, ідейні супротивники Леоніда Мосендза приховали так ретельно, що й досі навряд чи хто (крім утаємничених осіб) скаже з.,, певністю: збереглася вона, ця частина, чи ні? Про неї ані слуху,, ані вісті.

Спадщину його не зібрано й не видано понині.