27. «Народний Малахій» м. Куліша. Особливості жанрового стилю.

Творчість М.Куліша – це багатогранне, гранично загострене зображення побуту, психології, соціально-культурних процесів, інтелектуальної динаміки, світоглядних тенденцій в України перших десятиліть ХХ століття.

Художня сила п’єс Миколи Куліша полягає в тому, що вони пройняті відчуттям незборимого трагізму людського буття, усвідомленням глибинних дисгармоній духу, суспільства, світу. У центрі Кулішевої драматургії перебуває трагедія особистості на тлі соціальних зламів і протиріч.

Микола Куліш був живописцем характерів в українській драматургії. Працюючи над п’єсою, він прагнув намалювати живий, колоритний, типовий, концептуальний,  до нього не відкритий  художній образ. Для цього митець ретельно вивчав життя, часто мандрував – їздив, ходив пішки Україною, намагаючись побачити й почути, чим живуть люди, про що думають, як розмовляють, чого прагнуть.

Соціалізм як «хвора мрія» стає провідною темою найвизначнішого Кулішевого твору — трагікомедії «Народний Малахій», але ця тема розкривається знач­но глибше, сягаючи філософських засад буття взагалі. Жанр п'єси сам автор визначив як «трагедійне», але з повним правом п'єсу можна вважати й антиутопією. Її незвичність для українського театру буде ще довго вражати глядачів. Це п'єса екзистенціального змісту, що поновлюється кожного разу, коли людство шляхом соціальних і економічних змін намагається вдосконалити природу лю­дини. Більшу трагедію та більшу утопію важко вигадати. Заборона вистави цієї п'єси була першим значним кроком у політичному процесі знищення новітньої української драматургії та театру. Нічого вузько-політичного в п'єсі немає, саме тому вона сприймається злободенно й через багато років. «Народний Малахій» — це трагікомедія людської мрії, що несе на собі тавро тієї маленької особис­тості, яка її репродукує, це трагікомедія історичного максималізму, що здатен покласти людське життя на вівтар вистражданої ідеї. П'єса будується як історія хворої на шизофренію людини з типовими маніями та нелюдською наполегли­вістю в досягненні фанатичної мети. Для сучасної світової драматургії така по­будова не є абсолютно новою, вона досить часто використовувалася в літературі авангарду, у драматургії абсурду. Весь світ постає як суцільна божевільня в сприй­нятті хворої, за нормами «здорового глузду», людини.

Трагедія Малахія Стаканчика – це не трагедія однієї особи, а трагедія певної частини українського народу, якого задурманили утопічною ідеєю про нову людину.

Малахієм Стаканчиком опановують дві стихії: романтичні голубі мрії, котрі надихають його на пошуки шляхів оновлення людини, і конкретна реальна дійсність, від якої він не може сховатися.

Тобно неоромантична манера м. Куліша виявилася в тому, що він показує Малахія Стаканчика в полоні ілюзій на негайне оновлення людства. Примарні мрії героя підносять його над реальною дійсністю, в його душі відбувається емоційний спалах, але коли він знову повертається на землю, то жорстока дійсність боляче вражає його чутливе серце. Отже, трагедія «Народний Малахій» побудована на контрастах – висока емоційна напруга характеру головного героя протиставляється сірій буденщині.

Революція для Малахія стала символом оновлення, але прагнення ощасливити людство новими реформами стає трагедією для нього самого та його родини.

М. Куліш передає цілком народне сприйняття революції і більшовицької влади у комічних ситуаціях. Трагедію «Народний Малахій» він написав, коли визначальним жанром у його творчості стала комедія. У цій п’єсі комічне переплітається з трагічним.

Реформа людини – суто радянський винахід і, як завжди, утопічний. Бо змінити людину неможливо. ЇЇ можна тільки належно виховати або зіпсувати. Змінювалися цивілізації, змінювалися умови життя, суспільства рухалися вперед шляхом наукового прогресу, а людина за своєю суттю залишалася незмінною. Саме в цьому трагізм образу Малахія Стаканчика – він прагнув здійснювати неможливе.