24. Григорій Косинка – літературний портрет.

Григо́рій Миха́йлович Стрілець (прибране ім'я — Коси́нка)  — український письменник-новеліст. Перекладач.

Середина 20-х років — час активної творчої праці й великої популярності у читачів. Олександр Ковінька згадував про це так: «У двадцяті роки оповідання Григорія Косинки — їй-бо, не перебільшую — з рук виривали» Косинка був директором Харківського і Київського радіокомітетів, належав до літературного об'єднання АСПИС (1923—1924). Листувався з В. Винниченком, Василем Стефаником. Останній називав його «своїм сином з Дівич-Гори» У 1923 році в журналі «Нова Україна» (Берлін-Прага) поряд із творами Т. Осьмачки, В. Підмогильного з'являється оповідання «Анархісти» та цикл нарисів «Повстанці» Г. Косинки, у якому відтворюється складна пореволюційна ситуація на селі — протест проти насильницької більшовицької політики. У цей час були опубліковані нові збірки письменника: «В житах» (1926), «Політика» (1927), «Вибрані оповідання»(1928, 1929).

З-поміж новелістів 20-х років Григорій Косинка був найглибше закорінений у національну мистецьку традицію. Саме його можна, певне, вважати найпильнішим учнем Стефаника й Коцюбинського і водночас одним із найбільш самобутніх представників лірико-імпресіоністичної стильової течії в тогочасній прозі. (В "Автобіографії" письменник називав своїми вчителями Винниченка, Стефаника, Васильченка й Гамсуна).

У ранній творчості Косинки утвердився своєрідний жанровий різновид лаконічної, ескізної новели, в основі якої якась одна драматична подія, одне — цілісне й сильне — враження, потрясіння. (Симптоматичною тут може бути назва новели "Мент".) Пізніше помітне виразне тяжіння письменника до Розлогіших прозових форм.

У 1922 з'явилася перша збірка Григорія Косинки «На золотих богів», яка відразу ж принесла визнання, хоча оцінка критики була неоднозначною. Вона засвiдчила, що вiн не збирався бути речником якоїсь однiєї полiтичної тенденцiї. Як художник "вiд бога", вiн виступає водночас i "за всiх", i "проти всiх"; йому болять i рани бiдностi найбiльш окраденого селянина ("На буряки"), i месницькi дiї заблуканого "бандита-дезертира", та кров переконаного партiйця ("Десять", "Темна нiч"), i дрiмуча безпросвiтнiсть декласованих спекулянтiв та "вiчних" мiщан ("Мiсячний смiх", "Троєкутний бiй"). Власний стиль i "своя" стилiстика сформувались у Косинки дуже швидко. Найпослiдовнiшим (як художник-мислитель) Косинка виявлявся в утвердженнi думки, що революцiйнi перевороти та доба пiсля них — це велика драма народу. Цю драму по-своєму вiдчули i створенi письменником характери вдiв-матерiв ("На золотих богiв", "За ворiтьми", "Мати"), поглиблювали її "лицарi темної ночi", що опинилися в хащах отаманщини ("Зустрiч", "Фавст"), не знаходили виходу з неї i сiльськi багатiї "з колишнiх", i теперiшнi агiтатори за бiльшовицьку iдею ("Полiтика", "Десять"). Своєрiдний синтез художнiх роздумiв письменника про революцiйну драму народу постав у новелах "Гармонiя" i "Фавст", що своїм обсягом нагадують коротку повiсть.

Другу книгу письменника - "Новели дезертира" - 1924 року відмовилися друкувати. Це стало предметом занепокоєння автора та літературної громадськості Харкова. Микола Хвильовий у листі до Миколи Зерова писав про цей факт, як про кричуще порушення літературної етики, а Григорію Михайловичу Косинці не залишалось нічого іншого, як працювати над новими творами.

До наступної книги новел - "В житах" (1926) - увійшли кілька творів з першої збірки, однак більшість з них була написана протягом 1923-1925 років. В новій книзі Косинка постає перед читачем вже сформованим майстром реалістичного стилю.

Високу оцінку творам письменника дали Мирослав Ірчан, Максим Рильський, Сергій Єфремов та ін. М.Рильський наголошував, що новели Косинки "з часом у певну гармонію злившись, дадуть епопею революції". Цензура раз-у-раз затримує його твори, а в пресі чимдалі більше лунають погрози. Не маючи змоги жити з літератури, Косинка заробляє на життя у сценарному відділі Київської кінофабрики. На початку 30-х років випускає збірку "Серце".