21. Лімітування як засіб управління кредитним ризиком.

Лімітування — це засіб мінімізації кредитного ризику, який застосовується з ініціативи комерційного банку, але є лімітуван­ня з боку НБУ. Це встановлення нормативів, що регламентують кредитний ризик, а саме: ризик на одного позичальника, норма­тив великих кредитних ризиків, ризик на одного інсайдера, ризик на інсайдерів, нормативи, що обмежують отримані та надані міжбанківські кредити. Ці нормативи є складовою частиною еко­номічних нормативів регулювання банківської діяльності.

Ліміт може встановлюватися по кредитах окремим позичаль­никам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає можливість уникнути ризику концентрації кредитних вкла­день у окремі суб'єкти, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських мене­джерів і структур відносно прийняття рішень про надання креди­ту (для дирекцій, відділень, менеджерів та інше).

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фі­нансових показників позичальника і прогнозування його майбут­ніх грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фі­нансових результатів об'єкта, що кредитується, з урахуванням діяльності суб'єкта, що кредитується. Розрахунки робляться, як правило, на квартал і після закінчення кожного кварталу на на­ступний квартал уточнюються.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування, як жорсткий ліміт разового характеру і кредитна лінія.

Разовий ліміт встановлюється відносно клієнтів, які звертаю­ться за кредитом епізодично.

Кредитна лінія — це юридичне оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому впродовж певного терміну позичку у межах узгодженої суми. Кредитна лінія встановлюєть­ся при тривалих стосунках між банком і позичальником. Вона має переваги перед разовим лімітом:

—для позичальника спрощується процес оформлення позич­ки тому, що кожна окрема сума платежу за рахунок кредиту не оформляється окремими документами;

— для банку — зменшується робота з оформлення кредитів у межах кредитної лінії.

Деякі банки встановлюють ступінь використання кредитів у межах кредитної лінії. При цьому з клієнта стягуються на ко­ристь банку штрафні платежі за невикористання певної суми кредитної лінії.

Банк, який встановив клієнту кредитну лінію, бере на себе зо­бов'язання незалежно від ситуації на ринку позичкових капіталів забезпечити клієнта сумою кредиту, передбаченою кредитною угодою.

Лімітування прав менеджерів і підрозділів банку може здійс­нюватися в системі одного банку. При цьому розмір права на ви­дачу кредиту залежить, як правило, від рівня кваліфікації відпові­дних фахівців і обсягу капіталу, яким оперує банківська установа.

22. Страхування ризику непогашення позички.

При цьому може страхуватися відповідальність клієнта перед банком щодо погашення кредиту. В цьому випадку клієнт подає до банку страхове свідоцтво або інші документи, які підтвер­джують факт страхування клієнтом кредитної операції.

Банк може також самостійно застрахувати позичку, що надає­ться, шляхом укладання зі страховою установою угоди про доб­ровільне страхування кредитного ризику. В цьому разі сума стра­хових внесків додається до плати за користування позичкою.

При страхуванні кредитних операцій банк повинен перекона­тися в наявності у страховика необхідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності.

Засобом захисту від кредитного ризику може слугувати також страхування. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може взяти на себе, залежить від пра­вового статусу товариства, у формі якого створена страхова ор­ганізація.

Для більшої надійності зазначених вище видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (по­ручитель, страхова організація) — позичальник.