46. Кредитний портфель комерційного банку, його структура і аналіз.

Надання кредитів є основною економічною функцією комерційних банків, яка здійснюється для фінансування споживчих та інвестиційних цілей підприємств, фірм, фізичних осіб та державних організацій.

У більшості банків кредити становлять понад 50% сукупних активів і забезпечують 2/3 усіх доходів. Більш того, банківські ризики мають тенденцію концентруватися в кредитному портфе­лі.

У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредит­ний ризик банку, розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є не лише найбільш прибутковою, але і найбільш ризиковою частиною ак­тивів банку, і тому саме кредитний портфель банку значною мі­рою визначає загальний рівень ризиковості активів.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

— строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумні­вна заборгованість за ними;

— кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгова­ність за ними;

—рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;

— кошти, що надані суб'єктами господарської діяльності за операціями репо;

— кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнів­на заборгованість за ними;

—кредити суб'єктам господарської діяльності у поточну дія­льність, в інвестиційну діяльність;

— сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

— кредити, які надані центральним і місцевим органам держав­ного управління та сумнівна заборгованість за цими кредитами;

— кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичними особами, та сумнівна заборгованість за ними;

— гарантії, акцепти та авалі, що надані банком;

— сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, вида­ними іншим банкам;

— гарантії та авалі що надані клієнтам;

— сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;

— зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.

47. Критерії класифікації кредитних операцій.

Комерційні банки самостійно розробляють внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника.

Аналіз кредитного портфеля та класифікацію кредитних опе­рацій комерційні банки здійснюють за такими критеріями:

1) оцінка фінансового стану позичальника;

2) стан обслуговування позичальником кредитної заборгова­ності за основним боргом і процентів за ним;

3) рівня забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлює­ться кожним банком самостійно, виходячи з його внутрішніх по­ложень та з урахуванням вимог Національного банку України (НБУ), використовуючи при цьому результати аналізу балансів і звітів про фінансові результати в динаміці.

48. Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану з урахуванням рівня забезпечення за креди­тними операціями.

Оцінку фінансового стану позичальника банк здійснює в кож­ному випадку укладанням договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше ніж один раз на три місяці; для банків-позичальників — не рідше ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та від­повідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників. Вагомість кожного показ­ника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (га­лузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності банку, становища на ринку тощо.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк враховує такі основні економічні показни­ки його діяльності:— платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та за­гальної ліквідності);— фінансова стійкість (коефіцієнт маневреності власних кош­тів, співвідношення залучених і власних коштів);— обсяг реалізації;—обороти за рахунками (співвідношення надходжень на ра­хунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів — у динаміці);— склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованос­ті (за останній звітний та поточний роки);— собівартість продукції (у динаміці);— прибутки та збитки (у динаміці);— рентабельність (у динаміці);— кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Під час оцінки фінансового стану позичальника можуть бути враховані також суб'єктивні чинники, такі як:— ринкова позиція позичальника та його залежність від цик­лічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;— наявність державних замовлень і державна підтримка пози­чальника;— ефективність управління позичальника;— професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

— інша інформація.

Оцінку фінансового стану позичальника-банку здійснюють не рідше ніж один раз на місяць на підставі:

— інформації позичальника-банку про дотримання еконо­мічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

— аналізу якості активів і пасивів;— аналізу прибутків і збитків;

— інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;

— інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

—щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фі­зичної особи враховуються:—загальний матеріальний стан клієнта (доходи, витрати, майно, право власності на яке посвідчується згідно з чинним за­конодавством України);

—соціальна стабільність клієнта (наявність постійної роботи, сімейний стан);— вік клієнта;— інтенсивність користування банківськими кредитами (га­рантіями) у минулому та своєчасність погашення їх і сплати процентів (комісії) за ними, а також користування іншими банківсь­кими послугами;— ділова репутація;

— інша інформація.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінан­сового стану здійснюється з урахуванням також рівня забезпе­чення за кредитними операціями:

Клас «А» — фінансова діяльність дуже добра і надалі проводи­тиметься на такому ж рівні (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий), що свідчить про можливість своє­часного виконання зобов'язань за кредитними операціями. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним.

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А» (тобто фінансова дія­льність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність утримування її на цьому рівні впродовж тривалого часу є низькою.Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів.

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж галузевий рівень, деякі економічні показники не від­повідають мінімально прийнятним значенням). Надходження коштів та платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в лов-дій сумі й у строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені.

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим значенням) і спостері­гається її нестабільність упродовж року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів за нею є низькою.

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна, є збитки (кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою, показ­ники не відповідають встановленим значенням, імовірність ви­конання зобов'язань з боку позичальника банку практично від­сутня).