7. Заставне право банку і спосіб його реалізації.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке в відповідності з законодавством України може бути відчужене заставодавцем, а також ЦП та майнові права.

Розрізняють 2 види застави: 1.При якому предмет застави може заставатися у заставодавця. 2.При якому предмет застави може передаватися у розпорядження заставоутримувача.

Предмет застави повинен відповідати слідуючим вимогам: висока ліквідність; висока вартість; стабільність цін на предмет застави; мінімальні витрати на зберігання;

Найбільш розповсюдженим є перший вид застави. Він виступає у слідуючих формах: 1)застава товарів в обороти, 2)застава товарів в переробці; 3)застава нерухомого майна.

Другий вид застави, якій ще називається закладом, є найбільш вигідним видом застави у банківській діяльності, особливо коли в якості предмета застави пропонується майно, яке не вимагає державної реєстрації передачі у заставу. При закладі кредитор має право користуватися закладаємим майном. Одночасно на нього переходять обов'язки належним чином утримувати та зберігати предмет застави. Предмети закладу виступають у 2-ох формах: у формі твердої застави (валютні кошти, банківські та ін.); у формі застави прав.

Право застави перестає діяти: 1.Коли закінчує діяти зобов'язання, яке забезпечене цією заставою. 2.Коли загинуло майно, яке е предметом застави. 3.В разі придбання права власності заставодержателем на майно у заставі.

8. ???Оцінка доцільності і прибутковості позичкової операції.

При видачі кредиту комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або про відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

— забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

— економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

— матеріали з надання кредиту;

— фінансово-економічна інформація;

— матеріали про кредитоспроможність позичальника.

При видачі кредиту значна увага приділяється забезпеченню кредиту.

Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:

— застава;

— гарантія, поручительство;

— переуступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

— іпотека;

— страхова угода (поліс).

Засобом захисту від кредитного ризику може слугувати також страхування. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов’язань, які страховик може взяти на себе, залежить від правового статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.

Для більшої надійності зазначених вище видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (поручитель, страхова організація) — позичальник.