70 .Факторинг .

Факторинг — це операція, що поєднує в собі кредитування клі­єнта з метою формування обігового капіталу, а також низку посеред­ницько-комісійних послуг. Суп. факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи надання послуг. Факторинг є порівняно новою ефективною систе­мою покращання ліквідності, та зменшення фінансового ризику в організації платежів. Також банк може надавати клієнту інші послу­ги, такі як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

У факторингу беруть участь 3 сторони:

1 фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комер­ційного банку);

2 постачальник;

3 покупець.

Розрізняють 2 види факторингу:

--конвенційний, який є комплексною системою обслугову­вання клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, кон­сультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

--конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Факторингова послуга може надаватися банком як у поєднан­ні з фінансуванням, так і без фінансування. За факторингу без фі. нансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на ко­ристь клієнта грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-факгури клієнта і ви­плачує йому грошові кошти у розмірі 80—90 % від суми боргу. Решта 10—20 %, що лишилися, банк отримує як компенсацію ри­зику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає отриману суму клієнту.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, у якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. За відкритого факторингу дебіторам над­силається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. За закритого факторин­гу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

У договорі може передбачатися: право регресу — право повер­нення фактором клієнту нес плачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів; негайна оплата факто­ром розрахункових документів, щойно вони будуть йому пред'яв­лені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).

Схема факторингової операції досить проста.

1. Після отримання документів про постачання товарів (по­слуг) банк (після перевірки платоспроможності покупця) випла­чує своєму клієнту, як правило, від 60 до 90 % суми платежу за поставлений товар або вартості наданої послуги. Інші 10—40% суми боргу банк тимчасово утримує у зв'язку з прийняттям ризи­ку погашення боргу. Вартість фактичного обслуговування зале­жить від виду послуг, фінансового становища клієнта тощо.

2. Боржник одержує від клієнта або фактора письмове пові­домлення про нереуступлсння права грошової вимоги.

3. Боржник повертає борг за поставлені йому товар або по­слугу на умовах відстрочення платежу шляхом переказу кош­тів на спеціальний рахунок фактора. Після цього фактор пога­нім заборгованість, переуступлену на його користь клієнтом,

Вартість факторингових послуг має містити:

1 відсотки, які клієнт платить за фінансові ресурси, котрі на­дає фактор;

2 факторингову комісію за послуги, яка включає в себе прий­няття ризику виконання грошової вимоги.

На сьогодні не існує будь-яких обмежень щодо встановлення вартості факторингу. Але, як правило, крім відсотків власне за позикою, клієнт платить комісію у розмірі 0,5—1 % від обороту залежно від суми боргу та терміну відстрочки платежу.