64.Особливості роботи практичного психолога з дітьми, які пережили насилля в школі.

Для багатьох дітей зіткнення з насильством відбувається в навчальних закладах, і це може спонукати їх самих до вчинення насильства.

У школі дитина частіше стикається з так званими малими формами насильства, які впливають на розвиток особистості.

В школі схильні реагувати на «тяжкі» прояви насильства, що мають фізичне або моральне підкріплення (побиття, позбавлення їжі, приниження, образи). Але для особистості дитини, яка ще формується, величезне значення мають «легкі» форми насильства (прізвиська, ігнорування її почуттів і потреб, порівняння з іншими дітьми).

Форми насильства:

Форми фізичного насилля: штовхання; копняки; запотиличники; викручування рук; кусання; дряпання; висмикування волосся; тягання за вуха; побиття за допомогою будь-яких речей; підставляння ноги; придушення.

Форми психологічного насилля: прізвиська; образи; навішування ярликів; порівняння з іншими; підкреслювання фізичних та психологічних «вад»; ігнорування; бойкот; групове цькування; вживання ненормативної лексики.

Форми сексуальної агресії серед дітей: дотики до інтимних частин тіла дитини; пропозиції статевого характеру; імітування статевого акту відносно іншої дитини; акцентування уваги на статевих ознаках.

Приклади проявів нехтування потребами дитини: псування речей; відбирання їжі; насміхання над інтересами інших; неприйняття точки зору інших.

Робота практичного психолога з дітьми, які постраждали від насильства.

Найбільш складна і тривала робота з дітьми, що пережили насильство, відбувається тоді, коли окрім факту скоєного насильства у дитини існують давні психологічні та поведінкові проблеми. 

1. Основна мета роботи психолога з жертвами насильства полягає у зменшенні та ліквідації травматичних переживань. 

2. У процесі консультування цих дітей надзвичайно важливим аспектом є встановлення контакту психолога з дитиною. Слід демонструвати турботу про дитину. Швидше за все, дитина буде постійно перевіряти адекватними і неадекватними способами, наскільки психолог дійсно про нього піклується. 

3. Техніки консультування повинні бути спрямовані на подолання у дитини почуття власної неповноцінності, меншовартості, почуття провини, на формування адекватної самооцінки. Почуття провини призводить до того, що дитина позбавляється певної свободи дій, поведінка стає саморуйнуючою - дитина ніби застрягає в минулому, в травматичній ситуації насильства. Отже, важливо підвести дитину до розуміння того, що забути подію не можна, але жити з цим у новій якості можна. 

4. Завдання, які стоять перед психологом: 

• сприяти зменшенню у дитини почуттів сорому, провини, безсилля; 

• допомогти в зміцненні почуття власної значимості; 

• сформувати нові поведінкові патерни;

• сприяти диференціюванню взаємодії з оточуючими людьми; 

• сприяти розвитку сприйняття дитиною власного організму, самовизначення. 

5. Консультування краще проводити в ігровій або кімнаті відпочинку, ніж у кабінеті чи класі. Це сприяє зняттю напруги у дитини, появі відчуття більшої безпеки і контролю над ситуацією. Ігрова діяльність дітей, що пережили насильство, як правило, примітивна і хаотична і відображає поведінкові проблеми. Діти відчувають себе безсилими вплинути на поведінку оточуючих. За допомогою організації ігрової діяльності психолог навчає дитину контролювати свої імпульси і підтримувати соціально схвалювану взаємодію з дорослим. 

6. Діти, які пережили сексуальне насильство, потребують посиленої уваги, розуміння і підтримки з боку психолога. Наявність сильного почуття провини не дозволяє їм обговорювати свою проблему з психологом: вони вважають, що якимось чином спровокували атаку або повинні були б зробити що-небудь, щоб їй запобігти. Сором за себе не дає їм розкритися - діти більше бояться наступних питань і реакцій, ніж безпосередньо самого інциденту. Тому при інтерв'юванні слід уникати таких питань, які могли б вплинути на відповіді дитини. 

7. З великою обережністю використовувати групову форму роботи для дітей, що пережили сексуальне насильство, оскільки їхні рани можуть бути надто свіжими, щоб висловлювати свої почуття на групі. 

8. Діти повинні оволодіти навичками визначення неналежної поведінки дорослих (маються на увазі поведінкові форми насильства) і вміти реагувати у відповідних ситуаціях. 

9. Дітей необхідно навчити негайно звертатися за допомогою в разі можливого або вже наявного насильства, незважаючи на те, що дорослі переконують їх все тримати в секреті. Допомогти розібратися, яка інформація повинна бути конфіденційною, а що повідомити навколишнім; з ким їм варто поділитися своїми проблемами і що робити у випадку, якщо дорослий їм не повірить. 

10. У дітей, що пережили насильство, проблема довіри оточуючим і дорослим одна з найактуальніших. Групові дискусії і вправи можуть допомогти дітям вирішити для себе, кому в цьому світі вони можуть довіряти, а з ким слід бути обережними. 

11. У роботі з такими дітьми ефективними вважаються візуалізація, робота з емоціями, ведення щоденника, написання листів, когнітивне переструктурування, техніка «порожнього стільця», психодрама, арттерапія, музикотерапія, танцювальна терапія.