76. Вимоги до професійної компетентності консультанта. Професійна компетентність психолога-консультанта

Основне завдання психолога-консультанта полягає в тому, аби допомогти клієнтові поглянути на свої життєві складнощі з боку, обговорити з ним ті особливості його поведінки і міжособових стосунків, які стали джерелом труднощів. В той же час позиція психолога повинна вселяти реалістичний оптимізм.

Психолог-консультант не повинні давати прямих порад і рекомендацій, оскільки в цьому випадку він бере відповідальність за те, що відбувається на себе. Для розвитку особи консультованого поважно, аби він усвідомлював і проявляв особисту відповідальність і сам приймав рішення.

Взаємодія на рівних - оптимальний варіант в консультуванні. Під час консультації клієнт відчуває себе повноправним партнером психолога.

Одна з поширених помилок практичних психологів - взаємодія зверху "вниз", позиція заступництва і опіки. При цьому психолог, вважаючи себе знавцем "правильного, хорошого" життя, починає впливати на клієнта так, щоб той прийняв його критерії..

Психолог-консультант не займається постановкою діагнозу. Одній з найбільш типових труднощів в роботі консультанта можна назвати бажання клієнта змінити інших і небажання міняти себе.

Професійними якостями психолога-консультанта мають бути спостережливість і розуміння клієнта. В процесі бесіди консультант уважно слухає, а також спостерігає за поведінкою консультованого..Консультант повинен виявити цікавість і вислухати клієнта. Це одна з необхідних професійних якостей психолога-консультанта.

Психологові-консультантові необхідно постійно підвищувати свою професійну кваліфікацію. Для цього в повсякденній практичній роботі консультантів використовується "супервізія" (supervision). У перекладі з англійського supervision означає "спостереження за чиєюсь роботою".

77. Особливості розвитку здібностей молодших школярів

Творчі здібності є вищою психічною функцієюі відображають дійсність. Однак за допомогою зазначених здібностей здійснюється уявний відхід за межі сприйманого. За допомогою творчих здібностей формується образ ніколи не існувало або не існує в даний момент об'єкта. У дошкільному віці закладаються основи творчої діяльності дитини, які проявляються в розвитку здатності до задуму та його реалізації в умінні комбінувати свої знання та уявлення, в щирій передачі своїх почуттів.

Здібності - поняття динамічне. Вони формуються, розвиваються і виявляються в діяльності.

Б.М. Теплов запропонував три емпіричних по суті ознаки здібностей, які і лягли в основу визначення, найбільш часто використовуваного фахівцями

1)здібності - це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого;

тільки ті особливості, які мають відношення до успішності виконання діяльності або декількох діяльностей;

здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, які вже вироблені у людини, хоча і обумовлюють легкість і швидкість придбання цих знань і навичок.

78.Особливості міжособистісного спілкування в діаді психотерапевт – клієнт.

критерії культури мовлення:

- правильність висловлювання - дотримання мовних норм, правильним є мовлення, яке узгоджується з нормами мови;

- комунікативна доцільність висловлювання - недостатньо говорити або писати правильно, треба ще вміти стилістично правильно поєднувати слова і висловлювання, вживати їх у відповідних ситуаціях;

- точність висловлювання - точність у відображенні дійсності, точність висловлення думки у слові;

- логічність висловлювання - висловлювання повинно відображати логіку дійсності, логіку думки і характеризуватися логікою мовного висловлювання;

- ясність та доступність висловлювання - ясність досягається шляхом точного та однозначного використання слів, термінів, словосполучень, граматичних конструкцій; доступність - це здатність даної форми мовлення бути зрозумілою для адресата, зацікавити його;

- чистота мови - у мовленні не повинно бути сторонніх літературній мові елементів, або елементів, що не відповідають нормам моральності (діалектизми, просторіччя, вульгаризми та ін.);

- виразність мови - інформаційна (слухачів цікавить інформація, що повідомляється) та емоційна (слухачів цікавить спосіб викладання, манери виконання та ін.);

- різноманітність засобів висловлювання - використання великого обсягу лексичного запасу, великої кількості синонімів;

- естетичність мовлення - використання емоційно нейтральних слів замість слів та висловів, які здаються грубими або безтактними;

- доречність висловлювання - мовлення повинно бути відповідним до цілей та умов спілкування

Специфічність культури мовленнєвого спілкування психолога у професійній діяльності полягає у тому, що психолог виступає тут як особистість, що має свою індивідуальність, свій понятійний апарат і повинен володіти багатьма мовними вміннями і навичками

Головною особливістю спілкування психолог-клієнт - є його діалогічність. Проте культура мовленнєвого спілкування психолога передбачає не лише вміння вести діалог з клієнтом, а й орієнтацію на нього як на рівноправного партнера спілкування. Результати роботи з клієнтом значною мірою залежать від того, наскільки психолог зможе встановити ефективний контакт з клієнтом.

Діалогічність спілкування передбачає вільне входження до нього. Психолог, будучи готовим до діалогу, спонукає до нього клієнта, але при цьому його позиція - позиція естетичної позазнаходимості

Також мовленнєве спілкування з клієнтом повинно бути емпатійним. Емпатія - основний метод у роботі практичного психолога, коли він і його клієнт зливаються у єдине психічне ціле.

Щоб допомогти клієнту зрозуміти себе, свої почуття, переживання, необхідно дати йому можливість висловити свою проблему, подивитись на неї ніби “зі сторони”. Це головний момент у процесі консультування, якому треба надавати більшість часу. Під час висловлювання клієнта психолог повинен бути уважним слухачем, зважувати кожне своє слово, тому що саме по собі проговорення клієнтом своєї проблеми перед об’єктивним і розуміючим психологом створює терапевтичний ефект на його психіку.

Важливе значення у культурі мовленнєвого спілкування психолога з клієнтом має вибір лексики фахівця. Він повинен обмежувати своє мовлення модальностями типу “трапилося”, “турбує”, “проблема”, “труднощі”, які можуть лякати клієнта, або зайвий раз нагадувати йому про його дискомфортний стан.

Для підтримки вербального контакту з клієнтом психолог може використовувати звертання до нього, які повинні бути спрямовані на встановлення з клієнтом довірливих та відвертих відносин (заохочування, похвала, вираження підтримки та ін.).

Одним з важливих вербальних засобів, спрямованих на підтримку контакту, є використання імені клієнта [1]. Саме згадування імені людини зазвичай сприяє налагодженню контакту з ним, виникненню відчуття, що психолог орієнтований на нього, з повагою і розумінням його слухає.

Також важливим компонентом ефективної взаємодії консультанта з клієнтом є відповідність невербальних реакцій психолога вербальним. Невербальні реакції в меншій мірі, ніж вербальні, знаходяться під свідомим контролем людини. Практичному психологу необхідно під час спілкування з клієнтом дивитися на нього, а не в сторону, оскільки, інакше клієнт може подумати, що його неуважно слухають, але не слід нав’язувати погляд в очі клієнта, бо останньому від цього може стати незручно.