3. Грошово-кредитне регулювання економіки та його основні інструменти
Монетарна (грошово-кредитна) політика – це мистецтво управління пропозицією грошей.
Згідно із статтею 1 закону України «Про Національний банк України» (від 20.05.1999, № 679-XIV), грошово-кредитна політика – «це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України».
При розробленні грошово-кредитної політики в України, як правило середньострокової (5 років; термін існування одного уряду), використовуються макроекономічні показники, розраховані Кабінетом Міністрів України. Грошово-кредитну політику в Україні розробляє і реалізовує Національний банк України.
Основними інструментами (економічними засобами і методами) грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:
1) Визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків. Національний банк України встановлює банкам норматив обов’язкового резервування коштів. При цьому:
а) норматив обов’язкового резервування встановлюється єдиним для банків в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті. Так, з 31.05.2012 року норма обов’язкових резервів банків на окремому рахунку в НБУ складає 50 %;
б) для різних видів зобов’язань (наприклад, по короткостроковим чи довгостроковим депозитам в іноземній валюті, а також вкладам, залученим від іноземних банків чи фінансових установ), можуть встановлюватися різні нормативи обов’язкового резервування.
Рішення про підвищення нормативу обов’язкового резервування набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування у «Бюлетені НБУ», «Віснику НБУ».
Зміна норм обов’язкових резервів - являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками.
2) Процентну політику. Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Облікова ставка108 - являє собою низький, дисконтний (discount – з англ. – знижка) процент за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.
3) Рефінансування комерційних банків - надання кредитів комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку.
Комерційні банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування109 шляхом переобліку векселів110.
Переоблік векселів – операція, здійснювана центральним банком щодо вторинного обліку партій першокласних векселів (векселів, що містять зобов’язання престижних фірм, платоспроможність яких не викликає жодних сумнівів).
_____________________________________________________________________
Первинний облік векселів здійснюється комерційними банками та іншими спеціалізованими кредитними закладами (фінансові компанії, кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо), які, в свою чергу, підбираючи партії першокласних векселів, продають їх Центральному банку. Власне підприємства, фірми, приватні особи, корпорації та інші господарюючі суб’єкти, згідно з діючим законодавством, не мають права на пряму здійснювати облік векселів у Центральному банку.
Первинний облік векселя – передача векселя векселедержателем банку для отримання вексельної суми до настання дати платежу. За облік векселя банк здіймає плату у вигляді проценту від вексельної суми. Даний процент називається обліковою ставкою (або обліковим процентом, або дисконтом). Інакше кажучи, облік векселя – це покупка векселя банком за ціною нижче вексельної суми, тобто з дисконтом.
Розмір облікової ставки залежить від якості і строку до погашення векселя, і визначається в угоді між векселедержателем і банком. На розмір облікової ставки впливає розмір процентної ставки по кредитам, що надає банк. Так, наприклад, для векселів, в яких вказана фіксована сума боргу (без нарахування процентів), величина (сума) дисконту (D) визначається за наступної формулою:
,
де: В – вексельна сума, Т – термін або кількість днів до дати погашення векселя, І – процентна ставка банку по кредитам.
Якщо вексель має гарантію великого банку, то він обліковується по більш низькій процентній ставці, ніж вексель торгівельних чи промислових фірм, що немає банківських гарантій (банківського авалю). Векселя із зобов’язаннями дрібних і слабких у фінансовому відношенні фірм банками не приймаються для обліку або обліковуються по відмінним від звичайних, сильно завищених процентних ставках.
_________________________________________________________________________________________________
При переобліку векселів Центральний банк здіймає з комерційних банків чи інших фінансово-кредитних установ визначену плату, яка розраховується виходячи із існуючої офіційної облікової ставки.
Переоблік векселів є також головним інструментом інвестиційної політики держави. Так, наприклад, якщо в країні потрібно стимулювати житлове будівництво, то в першу чергу Центральним банком будуть обліковуватись векселя будівельних компаній; в той час не переоблік векселів інших компаній може бути накладений тимчасовий мораторій.
Центральний банк змінює облікову (дисконтну) ставку залежно від типу монетарної політики, яку необхідно реалізувати в даний період. При проведенні політики «дорогих грошей» центральний банк піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва. При політиці «дешевих грошей» облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту. Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки рефінансування (облікової ставки) сприяє притоку в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного курсу національної валюти.
4) Управління золотовалютними резервами. Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами111 держави, здійснюючи валютні інтервенції112, шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в країні.
5) Операції з цінними паперами на відкритому ринку. Операціями відкритого ринку113 Національного банку, в тому числі з премією або з дисконтом, є купівля-продаж казначейських зобов’язань114, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов’язань, визначених Правлінням Національного банку, з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські зобов’язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто, проводячи рестрикційну монетарну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси.
6) Регулювання імпорту та експорту капіталу. Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу - проводить дисконтну115 та девізну116 політики і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження.
Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.
7) Емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними. Національний банк має право надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.
В окремих випадках загальні методи монетарного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного (вибіркового) впливу на діяльність банків, а саме включають: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій тощо. Перевагою селективних методів є порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків.
Для з’ясування впливу грошово-кредитної політики на національну економіку використовують так званий трансмісійний механізм.
Ланцюги, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальну економіку, мають назву передатного механізму монетарної політики, або механізму грошової трансмісії.
Вперше концепція трансмісійного механізму була сформульована Дж. М. Кейнсом. Трансмісійним, або передавальним, механізмом Дж. М. Кейнс назвав систему змінних, через яку пропозиція грошей впливає на економічну активність.
Сучасне трактування економічної сутності механізму трансмісії - процес послідовної передачі імпульсів монетарної політики центрального банку на макроекономічні змінні.
Із позиції структурної побудови монетарний передавальний механізм є сукупністю каналів, тобто ланцюгів макроекономічних змінних, за якими передається вплив змін у грошово-кредитній політиці (табл. 5.3).
Таблиця 5.3