Типологія благ

		Ступінь вичерпності або зменшення блага по мірі його споживання
		низький	високий
Ступінь виключення інших індивідів з доступу до блага	важкий	Суспільні блага (сфера загальних знань, національна оборона та безпека, охорона навколишнього середовища, вуличне освітлення, маяки)	Ресурси загального користування (ліси, озера, річки, пляжі, парки відпочинку)
	легкий	Змішані або колективні блага (дитячі садки; школи, ВНЗ, спортивні та мистецькі клуби, медичні заклади, бібліотеки, театри, водопровідні системи, лінії електропередач, дороги, послуги міліції)	Приватні блага (пиріжки, комп’ютери, автомобілі)

Відповідно, якщо приватні блага є виключними і вичерпними, то суспільні – навпаки. Внаслідок відсутності зв’язку оплати з попитом і споживанням, попит на суспільні блага важко піддається оцінці, не завжди також можливо виміряти якість і кількість наданих благ. Саме це унеможливлює обіг суспільних благ на ринку (табл. 11.2).

Таблиця 11.2

Порівняльні характеристики суспільних і приватних благ

Ознаки	Суспільні блага	Приватні блага
Виключність	-	+
Вичерпність	-	+
Ефект «безбілетника»	+	-
Суперництво у споживанні	-	+
Поділ на частини	-	+
Визначення величини потреби, якості і кількості	-	+

Проблема ефективного використання ресурсів загального користування проявляється у тому, що механізм ринкового обміну не спроможний забезпечити баланс інтересів між виробниками і споживачами суспільних благ, оскільки існує так званий ефект «безбілетника».

Ефект безбілетника (безкоштовного споживання) – така поведінка споживача, яка проявляється в його ухилянні від оплати спожитих ресурсів загального використання. Індивід розуміє, що зможе скористатися суспільним благом навіть тоді, коли не сплатить за нього, а перекладе витрати на його виробництво на інших споживачів.

Наприклад, візьмемо ліси загального користування. Зрозуміло, що конституційно вони належать власності населення країни і люди можуть спільно ними користуватися. Прикладом суспільного блага тут будуть лісові гриби, ягоди, дичина, оздоровчий відпочинок. У разі відсутності контролюючих функцій з боку держави за споживанням та відтворенням суспільних благ (лісовідновлювані роботи, сезонні режими заборони полювання тощо), «ефект безбілетника» призведе до того, що браконьєри, а за їх прикладом і решта населення, в кінці-кінців винищать усі лісові дари і суспільне благо зникне як таке.

Ефект безбілетника проявляється тоді, коли в суспільстві відсутній жорсткий контроль та невідворотна система санкцій щодо порушників суспільного порядку. Як правило, такі функції бере на себе інститут держави, рідше – локальні інститути самоорганізації населення, покликані раціонально використовувати ресурси загального користування.

Змішані суспільні блага (колективні, клубні, публічні, мериторні, квазісуспільні) – це приватні блага, що надаються органами публічної влади. Держава бере на себе обов’язки щодо прийняття участі у наданні цих благ, оскільки ринкові виробники відносять їх до недостатньо прибуткового бізнесу. Таким чином, без участі держави обсяг виробництва клубних благ буде недостатнім. Основною ознакою клубних благ є значні зовнішні ефекти (екстерналії), так як вони приносять користь не лише тому індивіду, що безпосередньо споживає дане клубне благо, але й більш широкій сукупності людей (наприклад, щеплення тварин).

Загалом, під зовнішніми ефектами (англ. externalities) розуміють побічні, не опосередковані ринком (виробниками і споживачами), впливи на третіх осіб (тих, хто не приймав участі у ринковій трансакції). Ці впливи можуть бути сприятливими (позитивні екстерналії чи зовнішні вигоди)¹⁸⁷ чи несприятливими (негативні екстерналії чи зовнішні витрати)¹⁸⁸ (рис. 11.3).

Рис. 11.3. Класифікація екстерналій (зовнішніх ефектів)

За наявності негативних зовнішніх ефектів порушується ринкова рівновага (оптимум по Парето)¹⁸⁹, з’являється «мертвий вантаж» (побічні витрати), який ніхто не хоче перекласти на свої плечі, погіршується становище третіх осіб, виникає фіаско ринку.

Екстерналії безпосередньо не впливають на економічний стан «винних», що зацікавлені лише в мінімізації своїх внутрішніх витрат виробництва, а зовнішні витрати їх, як правило, не цікавлять. Ці зовнішні витрати несуть інші. Вирішення такої ситуації потребує державного втручання в контексті зобов’язання «винних» нести відповідальність по ліквідації збитків (наприклад, через інститут оподаткування). Цей процес в економічній літературі носить назву інтерналізація екстерналій. Якщо екстерналії негативні, то інтерналізація відбувається у вигляді примусу до витрат - коректуючі податки, штрафи, встановлення граничних меж викидів тощо. Коли екстерналії позитивні (наприклад, у випадку недовиробнитцва медичних, освітніх послуг), то інтерналізація відбувається у вигляді компенсаційних виплат (державні субсидії, дотації).

Проблема нерівномірності економічного розвитку (на мега-, макро-, мезо-, мікрорівнях). Так, наприклад, на мікрорівні, зазначена проблема проявляється у ефекті переливання капіталу, який вкладається нерівномірно, а лише у ті галузі, які забезпечують найбільшу норму рентабельності. На мезорівні (регіональному) сильно виражена проблема нерівномірності економічного розвитку міста і села. На макрорівні – незбалансована структура економічного розвитку країни, диференціація економічного розвитку регіонів. На мегарівні – країни-лідери та країни-аутсайдери.

Вирівнювання економічного розвитку країни та її регіонів і галузей нині є обов’язковою функцією державних та самоврядних органів, які використовують для цього різноманітні адміністративні та економічні важелі та інструменти, в тому числі заходи анти циклічного та антикризового регулювання.

Проблема нерівномірності розподілу доходів і багатства нині є ключовою проблемою економіки. Відомо, що ринок спирається на критерій ефективності і обминає критерії справедливості та гуманності. Отже такі категорії населення, як малозабезпечені, інваліди, пенсіонери, студенти та інші в нинішній соціально-орієнтованій ринковій економіці мають бути забезпечені необхідним соціальним (компенсаційним) пакетом, гарантованим інститутом держави.

Проблеми нерівності розподілу доходів - об’єктивні реалії системи ринкових відносин, що виливаються у скорочення ефективного попиту, зниження цін, скорочення інвестицій, безробіття тощо.

Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), в освіті і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім’ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу і дискримінацію.

Для виміру фактичного розподілу доходів використовують «криву Лоренца» і «коефіцієнт Джині», що визначають яка частка сукупних доходів припадає на кожну групу населення.

Зазначені проблеми потребують застосування державних важелів вирівнювання, шляхом бюджетно-фінансової та грошово-кредитної політик.

Проблема неповноти і асиметричності інформації. Як відомо, господарська діяльність дедалі більше розглядається як процес прийняття рішень в умовах дефіциту інформації, дезінформації та несиметричної поінформованості економічних суб’єктів. Чим більш якісніша, достовірніша, прозоріша, надійніша інформація, тим ефективніше будуть реалізовані господарські рішення. Отже функціонування ринкової економіки, зважаючи на відсутність абсолютної (повної) інформації, а також нерівномірний її розподіл між суб’єктами ринку, в значній мірі залежить від рівня організації та управління потоками економічної інформації. Відповідно, виникає необхідність у створенні не тільки інститутів, які б гарантовано надавали якісні інформаційні послуги, а й органів, які б слідкували за їх неупередженою діяльністю. Наразі такими органами є державні статистичні органи, державні ЗМІ, прокуратура та ін.

Проблема підтримання конкуренції криється у неспроможності ринку природним шляхом усувати проблеми існування монополій (погіршення якості продукції, підвищення цін, усунення конкурентів опортуністичним шляхом, зниження зарплат найманих працівників). Загальновідомо, що і в природі, і у суспільстві в умовах необмеженої свободи виживають не сильні і найкращі, а ті, хто краще пристосувався. Практика свідчить, що в нинішніх умовах господарювання процвітають неконкурентні, в тому числі опортуністичні, методи боротьби. Все це висуває необхідність провадження державної антимонопольної політики та політики сприяння ефективній конкуренції, яка будується, за висловом Йозефа Шумпетера, на інноваціях.

Таким чином «провали» ринку обумовлюють необхідність державного управління економікою з метою створення умов для ефективного функціонування ринку та згладжування/усунення негативних наслідків від вільного ринкового механізму (рис. 11.4).

Чисто державне регулювання економіки і чисто ринкове наносять нищівну шкоду суспільству, а от поєднання пропорцій ринкового та державного регулювання здатне подолати дефекти дирижизму та фіаско ринку. Першою моделлю такого поєднання стала модель соціально-ринкового господарства (модель змішаної економіки), запропонована німецьким вченим В. Ойкеном, який державі відводив роль «нічного сторожа», або «спортивного арбітра», суть чого зводилася до того, що держава, шляхом активних зусиль в сфері законодавства та державного управління створює такі оптимальні умови, в яких економічна свобода одного економічного суб’єкта не обмежує свободу іншого. Держава, крім того, реалізує антимонопольну політику та політику справедливого розподілу доходів.

Рис. 11.4. Функції держави в ринковій економіці

Економічні функції держава реалізує, здійснюючи економічну політику.

Економічна політика – це система макроекономічних цілей і методів (механізмів, важелів, інструментів, організаційних структур) їх досягнення (рис. 11.5).

Рис. 11.5. Система державного регулювання економіки

Пряме державне управління економікою – безпосереднє втручання державних органів в економіку через правові або адміністративні важелі та відповідний інструментарій.

Правові важелі державного управління економікою - введення нових та корекція старих «правил гри» (закони, накази, рішення, розпорядження, посадові інструкції, стратегії, концепції, програми соціально-економічного розвитку, законодавче встановлення економічних режимів (СЕЗ, «полюси зростання», концесійні угоди).

Адміністративні важелі державного управління економікою - прогнозування, планування, координація, моніторинг, контроль, реєстрування, ліцензування, сертифікація, стандартизація, санкціонування, делегування, реприватизація, демонополізація, конкурси та гранти, аукціони, державно-приватні трансакції (концесії, тендери), фіксовані ціни, квотування обсягів виробництва та продажу, встановлення верхньої межі процентних ставок, норми обов’язкових банківських резервів, операції з державним майном, прямі бюджетні інвестиції, державні кредити та запозичення тощо.

Непряме державне управління економікою – опосередковане втручання державних органів в економіку через механізм фіскальної та монетарної політики, а також систему «вбудованих стабілізаторів». Інструментами тут виступають податкові ставки, договірні ціни, трансферти (субсидії, субвенції, дотації, стипендії, зарплати, пенсії, допомоги по безробіттю), різноманітні податкові та кредитні пільги, компенсаційні доплати тощо.

Найважливішими видами економічної політики є монетарна, фіскальна, зовнішньоекономічна та соціальна.

Монетарна (грошово-кредитна) політика – це мистецтво управління пропозицією грошей. Згідно з законом України «Про Національний банк України» монетарна політика – «це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу».