4. Циклічність як форма економічного розвитку. Сутність та структура економічного циклу

Одним із найважливіших проявів економічної нестабільності є циклічність.

Циклічність – це прогресивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух по спіралі від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки у цілому до другої.

Теорія економічних циклів вивчає часову динаміку коливань економічної активності, аналізує їх причини і пояснює механізми виникнення і розвитку. Напрями і характер зміни основних макроекономічних показників називається економічною кон’юнктурою. Тому теорію економічних циклів називають також теорією економічної кон’юнктури.

Економічний цикл можна визначити як часовий інтервал між двома якісно однаковими станами кон’юнктури, або ж, іншими словами, економічний цикл («бізнес-цикл», «діловий цикл», «цикл ділової активності») – є коливання рівня економічної активності, коли періоди підйому змінюються періодами спаду в економіці.

Діапазон одиничного циклу охоплює рух економіки від однієї найвищої точки економічного злету («буму», «піку») до іншої. У сучасній економічній літературі користуються термінологією, розробленою Національним бюро економічних досліджень США, згідно я якою цикл включає наступні чотири фази: вершина (пік, «бум»), стиснення (спад, рецесія), дно (депресія), пожвавлення (підйом, розширення) (рис. 10.10, табл. 10.1).

Рис. 10.10. Економічний цикл

Таблиця 10.1

Фази економічного циклу

Фаза циклу		Економічна суть
І	вершина (пік)	В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність (всі ресурси задіяні у виробничий процес). Рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється.
ІІ	стиснення (спад)	Виробництво і зайнятість скорочуються, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони падають тільки у тому випадку, коли спостерігається глибокий і тривалий спад.
ІІІ	дно (депресія)	Найнижча точка спаду: виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня.
IV	пожвавлення (підйом)	Виробництво і зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватись, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність.

Основними макроекономічними параметрами, що характеризують стан і динаміку економічної кон’юнктури, дозволяють визначати фази циклів є:

- обсяг ВВП;

- рівень безробіття (рівень зайнятості);

- рівень особистих доходів громадян;

- рівень завантаження виробничих потужностей;

- обсяг прибутку підприємців;

- рівень цін.

В залежності від змін макроекономічних параметрів (індикаторів циклічних коливань) в ході економічного циклу їх можна класифікувати на: проциклічні¹⁷⁴, контрциклічні¹⁷⁵, ациклічні¹⁷⁶ змінні.

Темпи динаміки різних параметрів, як правило не збігаються (тоді як одні з проциклічних змінних ще зростають, інші вже знижуються, відповідно, тоді як одні з контрциклічних змінних ще знижуються, інші вже зростають. Цим пояснюється відносна плавність змін фаз підйому і спаду.

За останні 200 років вченими-економістами створено близько 200 різноманітних концепцій (теорій) щодо причин циклічного розвитку економіки:

- класичний напрям політичної економії (Жан Батист Сей, Томас Мальтус, Симонд де Сисмонді) – економічну рівновагу порушують диспропорції між виробництвом (пропозицією) і споживанням (попитом), а економічні кризи трактуються ними як випадкове явище.

- марксизм (Карл Маркс) – основною причиною економічних криз вважав суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним привласненням його результатів, що проявляється через дію абсолютного закону капіталістичного нагромадження¹⁷⁷. Маркс був одним із перших економістів, який виділив у циклі чотири фази, які послідовно змінюють одна одну (рис. 10.11).

Рис. 10.11. Чотирифазова модель економічного циклу

- маржиналізм (Вільям Джевонс, Генрі Мур, Михайло Туган-Барановський) – кризи пов’язані з неефективним використанням всіх факторів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницька здатність), з циклами сонячної активності¹⁷⁸, погодою¹⁷⁹, інноваціями¹⁸⁰.

- монетаризм (Ірвінг Фішер, Ральф Хоутрі) – причиною криз є порушення співвідношення між попитом на гроші та їх пропозицією.

- неокейнсіанські теорії економічної динаміки (Хікс, Хансен, Домар, Харрод) – вважають, що механізм розповсюдження циклічних коливань полягає у негнучкості цін і зарплат, які не такі гнучкі як інші інститути конкуренції (прибуток, приватна власність, наймана праця, підприємництво, інновації), а економічне зростання залежить від динаміки заощаджень та ефективності капіталовкладень.

- інституціональний напрямок політичної економії (Трауінн Еггертсон, Рональд Коуз) – економічна динаміка залежить від розміру трансакційних витрат¹⁸¹, якщо трансакційні витрати невеликі, то економіка завжди буде розвиватися по оптимальній траєкторії.

Основні фактори циклічних коливань:

І. Екзогенний підхід – зовнішні причини (за межами економічної системи) – демографічні фактори, інновації, війни, політичні події, зміни цін на нафту, відкриття родовищ золота, покладів корисних копалин, цикли сонячної активності, погода (стихійні лиха).

ІІ. Ендогенний підхід – внутрішні чинники (в рамках даної економічної системі) – коливання в споживчому попиті і попиті на інвестиції – це можуть бути зміни грошової маси, обмінного курсу, маніпулювання податками і державними видатками, зміни інвестиційних (підприємницьких) і споживчих видатків, викликані змінами раціональних очікувань¹⁸².

Класифікація (види) економічних циклів:

І. Функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри, не виходячи на іншу траєкторію розвитку).

ІІ. Цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію розвитку).

ІІІ. За тривалістю або періодичністю економічних циклів:

- короткі (цикл запасів) - 2-4-річні цикли Джона Кітчина, обумовлені змінами світових запасів золота, грошового обігу або з сезонною нерівномірністю відтворення оборотного капіталу;

- середні – 7-11-річні цикли Клемента Жугляра, або класичні чи інвестиційні цикли, пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу (засобів праці);

- будівельні – 17-25-річний цикл Саймона Кузнеця, пов’язані з періодичністю оновлення житлових будинків і деяких видів виробничих споруд.

- довгі – 50-60-річні цикли Миколи Кондратьєва (К-хвилі, довгі цикли кон’юнктури), пов’язані з масовим провадженням у виробництво нових технологій.¹⁸³

Угорський економіст Б. Шипош знайшов наступну залежність: триваліші цикли «вбирають» в себе (поглинають) коротші. Так, середні цикли Жугляра містять 2 коротких цикли Кітчина, а цикл Кузнеця – це подвоєні цикли Жугляра, відповідно, цикл Кондратьєва – це подвоєні цикли Кузнеця.

Це означає, що циклічність в економіці – це система циклів з жорсткими причинно-наслідковими зв’язками. Цикли одночасно є і своєрідним відхиленням від попередньо досягнутого стану економіки, і формою її переходу у новий стан.

Антициклічна політика держави – являє собою сукупність заходів і методів бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики; поділяється на три види (політика економічного зростання, політика стабілізації та політика стримування).

Так, у фазі спаду впроваджується політика економічного зростання - заходи держави мають бути спрямовані на стимулювання ділової активності (зниження податкових ставок, надання податкових інвестиційних пільг, запровадження політики прискореної амортизації, збільшення видатків з бюджету, політика «дешевих грошей»).

У період підйому держава проводить політику економічного стримування, щоб убезпечити економіку від «перегріву» (підвищення податкових ставок, скасування податкових пільг, обмеження можливостей прискореної амортизації, скорочення державних видатків, політика «дорогих грошей», складовими якої є підвищення процентних ставок і скорочення кредитних можливостей комерційних банків через маневрування банківськими резервами, операціями на міжбанківському ринку цінних паперів).

Політика економічної стабілізації проводиться з метою вирівнювання макроекономічних параметрів згідно типового для країни техніко-технологічного рівня, збалансування макроекономічних пропорцій, формування передумов для переходу до нового витка технологічного укладу та, відповідно, фази економічного зростання.