5. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалити ЗЕД в інтересах національної економіки.
Виходячи з основних показників ЗЕД (рис. 12.1), виділяють два напрямки у сфері державного регулювання ЗЕД – вільна торгівля та протекціонізм.
Рис. 12.1. Основні показники активності країни у світових економічних відносинах
Політика вільної торгівлі (політика фритредерства, торговий лібералізм) – політика, спрямована на ліквідацію будь-яких бар’єрів, що стоять на шляху пересування товарів і послуг через кордон; це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію і обмежує монополізм. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати витрати на виробництво одиниці продукції, що сприяє економічному зростанню.
Протекціонізм - це політика держави, що спрямована на захист національних підприємств від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту і обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів на міжнародних ринках, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.
Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Практика показує, що протекціонізм може бути доцільним лише по відношенню до окремих секторів економіки і на тимчасових умовах.
В реальній практиці торговельна політика кожної країни є змішаною, яка поєднує в собі елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі. Елементи протекціонізму переважають в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу країни. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.
Державне регулювання зовнішньої торгівлі здійснюється заходами правового, валютного, тарифного і нетарифного регулювання тощо.
Заходи превентивного правового регулювання:
- порядок реєстрації суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності;
- чинне законодавство в сфері зовнішньоторговельної діяльності;
- системи міжнародних торговельних договорів, угод та протоколів;
застереження в угодах (захисні, валютні, інфляційні, податкові, патентні, «ескалаторні», форс-мажорні та застереження щодо страхування);
- торгівельні режими - режим найбільшого сприяння, преференційний, звичайний (простий), дискримінаційний (застосовується тимчасово).
Заходи екстреного правового регулювання - інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада), антидемпінгові процедури.
Заходи валютного регулювання ЗЕД:
1) Курсова політика – формування пропорцій обміну національної валюти на іноземні за допомогою валютної інтервенції та валютних обмежень:
а) валютна інтервенція – купівля-продаж іноземної валюти Центральним банком для отримання бажаного співвідношення валютних курсів;
б) валютне обмеження – заходи, що регламентують операції з валютою (національною, іноземною) та банківськими цінностями (наприклад, заборона/обмеження надання нерезидентам позик; обов’язковий продаж експортерами виручки у іноземній валюті по курсу ЦБ; заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; заборона вивозу валюти за кордон понад встановленої норми тощо).
2) Курсові режими. Виділяють наступні режими курсової політики:
а) вільно плаваючий валютний курс – встановлюється на основі попиту і пропозиції валюти на міжнародних валютних ринках;
б) фіксований валютний курс – встановлюється Центральним банком, з метою макроекономічної стабілізації, передбачає фіксацію курсу національної валюти до іноземної. За цього режиму Центральний банк бере на себе зобов’язання купувати і продавати будь-яку кількість іноземної валюти за встановленим (фіксованим) курсом. Якщо ціна валюти наближається до верхньої або нижньої межі, то ЦБ країни проводить валютну інтервенцію: при наближенні до нижньої межі купує національну валюту в обмін на іноземну (підвищує вартість національної валюти – девальвує її), а при наближенні до верхньої межі – продає національну валюту (понижує вартість національної валюти – девальвує її).
в) змішаний режим валютних курсів. До змішаних режимів валютних курсів належать:
- керований плаваючий валютний курс (брудний флотинг) - ЦБ здійснює валютний контроль, шляхом запровадження валютних інтервенцій та певних обмежень стосовно системи гнучких курсів (найбільш поширений режим валютного курсоутворення в світі);
- режим «повзуча прив’язка» - здійснюється тоді, коли дії ринку відповідають прогнозам ЦБ стосовно динаміки руху валютного курсу. Цей режим передбачає здійснення валютних інтервенцій ЦБ для корегування контрольованого курсу;
- фіксований курс у межах валютного коридору – ЦБ реалізує валютні інтервенції з метою утримання в певних межах курсу національної валюти до іноземної;
- фіксований курс з можливими відхиленнями – курс фіксується на тривалий термін, але допускаються незначні відхилення. Цей режим може призвести до значних змін курсів валют в умовах порушення рівноваги чи значного впливу ринку на валютний курс.
3) монетарна (грошово-кредитна) політика.
Заходи тарифного регулювання ЗЕД – митні платежі.
Мито - це податок, яким обкладається кожна одиниця товару, що перетинає митний кордон країни.
В Україні застосовуються такі види мита:
1) ввізне мито – встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України193.
Залежно від способів оподаткування існує три основних види ввізного (імпортного) мита: адвалерне, специфічне, комбіноване.
Адвалерне мито встановлюється у вигляді процента від митної вартості товару. За таких умов внутрішня ціна імпортного товару визначається за формулою:
Pd=Pi+t∙Pi
де, Pd, Pi - відповідно внутрішня та митна ціна імпортного товару; t- ставка адвалерного мита.
Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру товару. Наприклад, 2 євро за 1 тонну чи 1 метр.
Комбіноване мито являє собою поєднання адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 20% від митної вартості, але не менше, ніж 2 євро за 1 тону.
2) вивізне (експортне) мито - встановлюється на товари, що вивозяться за межі митної території України;
3) сезонне мито – встановлюється на окремі товари на строк не менше 60 та не більше 120 послідовних календарних днів з дня встановлення сезонного мита;
4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.
4.1. спеціальне мито - встановлюється:
а) як засіб захисту національного товаровиробника, у разі якщо товари ввозяться на митну територію України в обсягах та/або за таких умов, що їх ввезення заподіює або створює загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;
б) як заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України.
4.2. антидемпінгове мито – встановлюється, відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу (за дуже низькими цінами), що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику.
4.3. компенсаційне мито - встановлюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику.
Заходи нетарифного регулювання ЗЕД - не пов’язані із застосуванням мита заходи. До таких заходів належать:
1) імпортні квоти - це кількісні обмеження обсягів імпортованої продукції;
2) експортні квоти («добровільне» обмеження експорту) - кількісне обмеження експорту, визначене обов'язками одного з партнерів, встановленого міжурядовими угодами про впровадження квот на експорт товару (застосовуються в умовах гострого дефіциту на товар в середині країни або ж як політична стратегія по відношенню до зовнішнього світу);
3) технічні бар’єри, в тому числі сертифікація - це перешкоди для імпорту іноземних товарів, зумовлені їхньою невідповідністю національним стандартам систем виміру та інспекції якості, вимогам техніки безпеки, санітарно-ветеринарним нормам, правилам пакування, маркування та іншим вимогам;
4) експортний податок - оподаткування експорту, що зменшує його прибутковість, сприяє поверненню частини товару на внутрішній ринок і навпаки;
5) імпортні податки і збори – прикордонний податок, що справляється по факту перетину кордону; збори на оформлення документів на митниці;
6) імпортні депозити – внески певної суми на спеціальний рахунок в деякій пропорції до вартості імпорту. Через певний час ця сума повертається (без процентів). В результаті у імпортерів виникають додаткові витрати, оскільки їм необхідно зазвичай брати кредит для депозитів;
7) ліцензування (індивідуальні, разові, генеральні ліцензії) - це надання державними установами дозволу на експорт або імпорт певних груп товарів чи послуг;
8) адміністративні формальності - імпортні процедури, зовнішньоторговельне діловодство та консульські формальності;
9) внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи підтримки експорту - державні закупки, субсидування та кредитування експортерів, проведення рекламних компаній, організація торгових виставок і ярмарків, надання державних гарантій та страхування експортних кредитів, інформаційний консалтинг тощо.
47.
державні закупівлі товарів і послуг (G) — це витрати центральних і місцевих органів влади на закупівлю всіх видів ресурсів, кінцевих товарів і послуг, а також витрати на оборону, утримання держапарату, правоохоронних органів, освіти тощо;
Форми закупівель
Закупівлі товарів за державні кошти здійснюються згідно із Законом України "Про закупівлю товарів за державні кошти", метою якого є досягнення оптимального і раціонального використання коштів через створення конкурентного середовища при організації закупівель та забезпечення прозорості їх здійснення.
Закупівля товарів за державні кошти може здійснюватися способом відкритих торгів, торгів з обмеженою участю, двоступеневих торгів, запиту цінових пропозицій (котирувань) чи закупівлі товарів у одного постачальника (виконавця).
Основною формою здійснення закупівель товарів за державні кошти є відкриті торги. Інші форми закупівель можуть застосовуватись, якщо вартість товарів перевищує 100 тисяч євро, і потребують узгодження з уповноваженим органом.
Організація відкритих торгів
Про заплановану закупівлю чи про проведення процедури попередньої кваліфікації у друкованих засобах масової інформації подається оголошення, в якому зазначаються :
— найменування та юридична адреса замовника торгів;
— вид, кількість та місце поставки товарів або вид і місце проведення робіт або надання послуг;
— строк поставки товарів, виконання робіт або надання послуг;
— кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати виконавці;
— інформація про застосування умов захисту вітчизняного виробника;
— способи та місце отримання тендерної документації та розмір плати за неї (якщо таку плату встановлено замовником);
— місце та строк подання тендерних пропозицій;
— місце та дата розкриття тендерних пропозицій.
46+47+48.Дискреційна фіскальна політика: сутність, засоби, мультиплікатор видатків, податків та збалансованого бюджету
В основі дискреційної політики лежить цілеспрямоване застосування державних закупівель і чистих податків. Зазначені фіскальні засоби впливають на дохід мультиплікативно. Але в умовах змішаної економіки закритого типу виникає складний мультиплікатор видатків, який, крім заощаджень, враховує ще один канал вилучень – податки у формі чистих податків (Т). При цьому вилучення у формі податків відбуваються автоматично в разі зміни доходу як податкової бази згідно з граничним коефіцієнтом податків (t). У разі врахування заощаджень і автоматичних чистих податків вилучення збільшуються. Формула складного мультиплікатора набуває такого вигляду: . Мультиплікатор податків завжди менший мультиплікатора видатків пропорційно граничній схильності до споживання. Це дає підстави перейти до ультиплікатора податків:
Використовуючи наведені мультиплікатори, можна обчислити вплив на дохід державних закупівель або чистих податків, які змінюються дискреційно, тобто за рахунок зміни податкових ставок або рівня трансфертів.
В умовах інфляції вплив державних закупівель або чистих податків на реальний ВВП визначається через їх вплив на номінальний ВВП. Якщо або , то приріст реального ВВП визначається за такими формулами: та .
Фіскальна політика в умовах збалансованого бюджету породжує ще одну категорію – мультиплікатор збалансованого бюджету. Він показує, на скільки грошових одиниць змінюється дохід у разі зміни державного бюджету. Він показує, на скільки гршових одиниць змінюється дохід у разі зміни державного бюджету на грошову одиницю, тобто відображає співвідношення між зміною доходу та бюджету.