Основні типи монетарної політики:

- Рестрикційна політика (політика «дорогих грошей»), спрямовану на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів росту грошової маси в обігу. Така політика застосовується з метою боротьби з інфляцією та стабілізації грошової системи.

- Експансіоністська політика (політика «дешевих грошей»), яка супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності шляхом стимулювання інвестиційних процесів та збільшення платоспроможного попиту на товари і послуги.

Інструменти монетарної політики:

Облікова ставка (дисконтна ставка, ставка рефінансування) - являє собою низький (дисконтний) процент за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції. Комерційні банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування шляхом переобліку векселів (продажу векселів або отримання коштів під їх заставу). Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу монетарної політики, яку необхідно реалізувати в даний період. При проведенні політики «дорогих грошей» центральний банк піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва. При політиці «дешевих грошей» облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту. Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки рефінансування (облікової ставки) сприяє притоку в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов’язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто, проводячи рестрикційну монетарну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси.

Зміна норм обов’язкових резервів - являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками.

Операції на валютному ринку – це валютні інтервенції, які здійснюються у формі купівлі/продажу центральним банком іноземної валюти на валютному ринку, що змінює обсяги грошової бази. Так, якщо ЦБ купує іноземну валюту чи золото, то грошова база росте.

В окремих випадках загальні методи монетарного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного (вибіркового) впливу на діяльність банків, а саме включають: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій тощо. Перевагою селективних методів є порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних видатків, інакше кажучи доходів і видатків державного бюджету.

Основними функціями фіскальної політики є:

- забезпечення економічного зростання;

- регулювання зайнятості, виробництва, інвестиційно-інноваційної діяльності;

- перерозподіл доходів та соціальне забезпечення;

- боротьба з інфляцією;

- формування бюджетів для закупівлі державою певних товарів і послуг тощо.

До основних інструментів фіскальної політики належать державні витрати (субвенції, субсидії, дотації; структура витрат – на соціальну, економічну сфери), трансферти, оподаткування (податкові ставки, податкові пільги, база оподаткування, режим оподаткування), розподіл податкових надходжень за рівнями бюджетів (загальнонаціональні та місцеві податки і збори), балансування бюджетів.

Види фіскальної політики:

І. Дискреційна (перервна, змінювана) політика - це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані перманентні зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету, з метою досягнення позитивної макроекономічної динаміки. Буває:

- Стимулююча – спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки та зменшує податки, що веде до збільшення інвестицій, ВВП та зменшення безробіття.

- Стримувальна – спрямована на зниження рівня інфляції попиту. Для її проведення уряд збільшує податки і скорочує видатки, що веде до зменшення обсягів ВВП, інвестицій.

ІІ. Недискреційна (неперервна) фіскальна політика - автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії «вбудованих стабілізаторів» економіки.

Зовнішньоекономічна політика – це сукупність заходів, спрямована на покращення становища країни у світовому господарстві, розширення її участі у міжнародному поділі праці, підтримку національних товаровиробників на світових ринках та їх захист на внутрішньому ринку.

До інструментів зовнішньоекономічної політики належать:

- зміни у валютному курсі (ревальвація, девальвація національної валюти);

- пільги на експорт;

- митна політика;

- квотування;

- ембарго тощо.

Соціальна політика – система заходів, спрямована на збалансований перерозподіл доходів у суспільстві, обмеження безробіття, захист інтересів громадян, забезпечення росту добробуту нації тощо.

До основних інструментів соціальної політики належать:

- диференціація при оподаткуванні доходів;

- обов’язкове державне страхування на випадок безробіття;

- соціальне страхування втрати працездатності;

- пенсійне страхування;

- різні типи соціальної допомоги тощо.

Головним дискусійним питанням у макроекономіці є питання про те, яку роль має відігравати держава у економіці. Відповідно до цього в економічній літературі сформувалося два магістральних напрямки – економічний дирижизм¹⁹⁰ (кейнсіанський напрямок) та економічний лібералізм¹⁹¹ (класичний та неокласичний напрямки) (табл. 11.3).