2. Механізм функціонування ринку праці
Головну координуючу роль в ринковій економіці виконують три ринкових агрегати: ринок праці (робочої сили), товарний ринок (ринок продуктів), грошовий ринок.
Кожний ринок працює на забезпечення локальної рівноваги в економіці, а всі разом вони підтримують тенденцію до забезпечення загальної економічної рівноваги.
Ринок праці – це система конкурентних зв’язків між учасниками ринку (підприємцями, робітниками, державою) з приводу наймання і використання робітника у суспільному виробництві.
Ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу.
Субʼєктами ринку праці є наймані працівники і роботодавці. Принципова різниця між ними полягає у відношенні до засобів виробництва. Так, роботодавці є власниками засобів виробництва, а наймані працівники не мають ні знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці. Наймані працівники пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та оплачують її.
Обʼєктами ринку праці є умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.
Основними елементами ринку праці є: попит на працю82, пропозиція праці83, ціна праці84, конкуренція між роботодавцями і робітниками (власниками робочої сили).
Основні функції ринку праці:
- узгоджує економічні інтереси субʼєктів трудових відносин;
- забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
- забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
- підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;
- формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;
- сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
- стимулює працю, встановлює рівноважні ставки заробітної плати;
- впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;
- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.
Ринок праці в ринковій економіці - це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків.
За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин: 1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця; 2) циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили; 3) внутріфірмового, тобто того, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками.
До потенційного ринку праці включаються особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.
Циркулюючий ринок праці - це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців з лав армії та флоту; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.
До внутріфірмового ринку праці відносяться особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у звʼязку з появою вакансій (робочих місць) за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.
В макроекономічній теорії по-різному пояснюється механізм функціонування ринку праці, зокрема з цього питання конкурують між собою дві теорії: неокласична (класична) та кейнсіанська.
Згідно з неокласичною теорією (А. Маршалл, А. Пігу) попит на робочу силу (LD) є спадною функцією від реальної зарплати85, а пропозиція праці (LS) — зростаючою функцією від реальної зарплати (W/P) (рис. 3.2):
.
За таких умов будь-яке порушення рівноваги на ринку праці усувається за допомогою коливань реальної зарплати. При цьому причиною нерівноваги на ринку праці, тобто циклічного безробіття є надмірна зарплата, яка перевищує рівноважну величину, тобто таку величину зарплати, яку погоджуються заплатити роботодавці.
На думку прихильників класичної теорії, таке безробіття швидко усувається, оскільки конкуренція між робітниками примушує їх погодитися на зниження заробітної плати до рівноважного рівня. Якщо певна частка робітників не захоче найматися на роботу за зниженої зарплати, то таке безробіття вважається добровільним і тому не є безробіттям.
Рис. 3.2. Неокласична модель ринку праці (а)
Рис. 3.2. Неокласична модель ринку праці (б)
Як видно із рисунку 3.2 (а), при реальній заробітній платі (W/P)е безробіття дорівнює природній нормі86(Lе). Тому пропозиція праці дорівнює попиту на працю, тобто на ринку праці забезпечується рівновага. Тепер припустимо, що внаслідок зниження цін реальна зарплата перевищила рівноважний рівень і зросла до (W/P)1. Згідно з неокласичною теорією пропозиція праці (LS) зросте до L1, а попит на працю (LD) упаде до L2. Загалом, в класичній теорії рівновага на ринку праці відбувається за наступним алгоритмом: поки пропозиція праці менша за її попит, то реальна зарплата росте, а коли навпаки – спадає до рівноважного рівня.
З рисунку 3.2 (б) випливає, що різниця між повною зайнятістю (або природним безробіттям, LF) і фактичною зайнятістю (L2) – становить безробіття (за класиками – добровільне), яке виникає через те, що працівники добровільно відмовляються працювати за зниженими ставками реальної зарплати. Але тривалий час, залишаюсь від доходів вони пристають на умови середньо ринкових зарплат і відновлюється нова рівновага та повна зайнятість.
За даною теорією причиною безробіття є надмірна зарплата (подорожчання робочої сили), що перевищує її рівноважну величину.
В кейнсіанській теорії попит на робочу силу (LD) залежить не від реальної зарплати, а від сукупного попиту (AD) (рис. 3.3):
.
Це означає, що сукупний попит обумовлює не лише обсяг реального ВВП, а й ту кількість праці, яка необхідна для його виробництва, тобто формує зайнятість. Тому попит на працю є зростаючою функцією від сукупного попиту.
В той же час ріст зайнятості стримують заощадження («психологічний закон»), які не йдуть на придбання виробленого ВВП, внаслідок чого він скорочується та провокує безробіття.
Як і неокласики, кейнсіанці стверджують, що із зростанням зарплати до певного рівня пропозиція праці збільшується. Проте, на відміну від класиків, у прихильників кейнсіанської теорії пропозиція праці (LS) є зростаючою функцією не реальної, а номінальної зарплати87:
.
При цьому, тривалий час до досягнення повної зайнятості (природного рівня безробіття) та потенційного рівня ВВП (Yp), пропозиція праці збільшується без зміни номінальної ставки зарплати, оскільки в умовах безробіття працівники не стануть вимагати підвищення зарплат.
По мірі наближення до потенційного рівня ВВП, відбувається поступове зростання номінальної зарплати, яке викликає у працівників тимчасове відчуття збільшення доходів («грошова ілюзія»), в результаті чого пропозиція праці зростає.
Номінальна зарплата не врівноважує ринок праці, оскільки, на думку Кейнса, вона не може змінюватися в бік зниження, завдяки профспілкам, монопольним цінам, контрактовим цінам. На думку кейнсіанців, ринок праці характеризується постійною рівновагою, а проблема безробіття, викликана зниженням сукупного попиту, може вирішуватися за допомогою заходів держави, спрямованих на його стимулювання.
Рис. 3.3. Кейнсіанська модель ринку праці
На рисунку 3.3, попит на працю в обсязі L1 є функцією сукупного попиту (AD) в умовах неповної зайнятості, а номінальна заробітна плата W1, що встановлена підприємцями, зумовлює ріст пропозиції праці в обсязі Le, яка узгоджується з природним безробіттям та потенційним ВВП (Yp).