6.6. Політичні погляди о.Конта

Огюст Конт - визначний французький соціолог. В праці "Сис­тема позитивної політики" він виклав свій проект бажаної соціальної організації суспільства, побудованої на принципах пози­тивізму, творцем якого й був мислитель. Такою організацією повинна була стати асоціація, корпоративна¹ за своїм духом і поряд­ком. Духовний авторитет у ній належав би філософам, влада і матеріальні можливості - капіталістам, а пролетаріат повинен добросовісно працювати.

На науку про державу і право XIX ст. певний вплив мали контівські ідеї про необхідність для дослідника прагнути до чітко позитивного, базованого на фактах знання, виявляти закономір­ності історичного процесу, вивчати соціальні інститути та струк­тури. Корисним у науково-пізнавальному плані є контівське розуміння суспільства як організму, органічного цілого, розмежу­вання законів функціонування і законів розвитку суспільства, пошук чинників інтеграції і стабільності суспільства.

О.Конт відкидав усі спроби філософії осягнути сутність речей і проголошував головним завданням філософії дати відповіді на питання, як виникають та відбуваються певні явища, а не яка їх природа. Уся історія розвитку мислення О.Контом представляється у трьох етапах - теологічному, метафізичному, позитивному.

У своїх політичний орієнтаціях мислитель притримувався консервативно-охоронних позицій. Він вбачав головним джерелом моральної та політичної кризи суспільства в "суперечності розумів й відсутності спільних ідей". Вихід він вбачав у виявленні таких позитивних наукових істин, які після засвоєння, спроможні мало не самі по собі привести людство до миру та щастя.

' Корпоративізм (від лат. согрогаїіо - об'єднання) - система прийняття рішень, при якій публічна політика випрацьовується шляхом взаємодії між вищими державними елітами і обмеженим колом впливових і могутніх корпоративних організацій, насамперед бізнесу та профспілок

Його ідеальний лад передбачає повну ліквідацію середнього класу при збереженні багатого патриціату й решти суспільства - пролетаріату.

6.7. Політико-правове вчення марксистів

Марксизм виникає в 40-х рр. XIX ст. Його основоположники - Карп Маркс та Фрідріх Енгельс - намагалися з'ясувати умови і вказати на шляхи реального звільнення трудящих від будь-якої експлуатації, від усіляких форм соціального гніту, нерівності. Вони поставили собі за мету намітити контури ладу, який зможе подолати відчуження труженика від власності і влади, найрозумніше організує суспільне життя, забезпечить гармонійний розвиток особистості. Це оформилося у марксистську історико-матеріалістичну концепцію держави. Специфіка марксистського підходу до вивчення держави - аналіз явищ політичного і правового життя насамперед, як органічних складових класової суспільно-історичної формації, відмова від вбачання в політико-правових інститутах феноменів релігійного, психологічного, етнічного характеру Цей підхід базується на ідеї залежності держави від рівня суспільного розподілу праці, класової структури і співвідношення класових сил у суспільстві.

Держава, на думку марксистів, існувала не завжди, а її виникнення пояснюється поступовим розподілом праці та привласнення засобів виробництва, що призвело до появи антагоністичних класів. Держава є знаряддям панівного класу, що використовується для пригноблення класів. Капіталістична держава є інструментом забезпечення панування буржуазії над пролетаріатом. К.Маркс допускав, що в історії суспільства спостерігаються періоди рівноваги між антагоністичними класами, коли держава набуває незалежності від інтересів панівного класу.

Для утримання влади над пригнобленими класами держава використовує три основні засоби, вдаючись до них одночасно або по черзі, залежно від ситуації: армію, поліцію, бюрократію. На думку марксистів, непримиренність антагоністичних класів неминуче призводить до класової боротьби, яка є рушієм історії. Основною силою революцій-ного процесу виступає пролетаріат, якому "нічого втрачати, крім власних кайданів". Виборюючи незалежність для себе, пролетаріат домагається свободи й для усього суспільства.

Необхідною передумовою переходу до нового суспільного ладу є революційне насильство. Марксизм допускав мирний шлях суспільного розвитку лише за умови, що організована сила пролетаріату примусить буржуазію здатися. Для здійснення революційного насильства пролета-ріат встановлює диктатуру. Вона потрібна лише на етапі переходу від капіталізму до соціалізму. Після зникнення анатаго ні стичних класів держава відімре, і встановиться самоврядування народу.

Марксисти заперечували ліберальну демократію, парламен­таризм, поділ влади. Натомість допускають "буржуазну демокра­тію" тільки в межах, сприятливих для розгортання класової боротьби, проте їх головною метою залишався розвал ліберально- демократичної політичної системи, заміна її "тимчасово" на дикта­туру пролетаріату з наступною побудовою суспільства кому­ністичного типу.