27.3. Тероризм

Особливої уваги набирає питання боротьби світової спільноти проти тероризму.

Тероризм - опозиційна діяльність екстремістських організацій чи окремих осіб, метою яких є систе-матичне чи одноразове застосування насильства (чи його загрози) для залякування урядів і населення. Тероризм проявляє себе як яскравий феномен сучас­ності, його перший серйозний прояв зафіксовано у 1972 р. Він не є знешкодженням сил супротивника як війна та диверсії; він має на меті порушити основу держави, посіяти невпевненість, зробити

Хронологія найбільших терактів за останні тридцять років

1972 р., травень	Напад трьох бойовиків Японської Червоної Армії (ЯЧА) на пасажирів аеропорту Дод {Ізраїль}; 26 жертв.
1972 р., вересень	Захоплення палестинськими терористами членів Олімпійської збірної у Мюнхені; 11 жертв.
1977 р.	У Бомбеї на борту літака солдати ЯЧА захопили 159 заручників.
1933 р.	Напад на військово-морську базу у Бейруті; 240 жертв.
1988 р.	Над Шотландією вибухнув у небі пасажирський літак., який перевозив громадян США; 270 жертв.
1988 р., квітень	Вибух біля клубу американських службовців в Італії; 5 жертв.
1993 р.	Вибух 3' Всесвітньому торговому центрі (Нью-Йорк); 5 осіб загинуло, понад тисячу поранені.
1995 р.	Вибух у федеральній будівлі в Оклахомі; 168 жертв.
1998 р., серпень	Члени Аль-Кайди проводять серію вибухів біля будинків посольств США в Кенії та Танзанії; загинуло понад 200 осіб, поранено понад 5 тис. осіб.
1999 р., вересень	Серія терактів у російських містах - Буйнакську, Москві, Волгодонську; 300 жертв.
2000 р.	Вибух на американському авіаносці "Соїе" в Ємені; 17 жертв.
20001 р., червень	В І?раїлі терорист-самогубець підірвав дискотеку "Дельфін"; 20 жертв, у т.ч. двоє громадян України.
11 вересня 2001 р.	Відкриття нової ери терористичних воєн. Повітр яна атака терористів-смертників на Нью-Йорк та Вашингтон.

паніку основним способом поведінки суспільства. Тобто, терористичні акти - це війна психологічного характеру. Головним завданням теро­ризму є насаджування атмосфери паралізуючого жаху та песимізму. Об'єктами терору може бути все, що має якесь значення для громадян, суспільства, держави. Тероризм використовує увесь арсенал боротьби, накопичений з найдавніших часів ("всізасоби хороші для досягнення мети"): убивства політичних діячів, викрадення, погрози, вибухи у громадських місцях, біологічні атаки, захоплення заручників тощо.

Різновидами тероризму є: 1) механічний і біологічний; 2) ідеоло­гічний і релігійний; 3) правий (неофашистський, правоавто- ритарний) і лівий (революційний, анархічний). Чи не найбільшу загрозу для людства сьогодні становить біотероризм, спрямований на викликання наростаючої паніки, коли населення швидко вводиться в стан масового психозу (як писав Б.Шоу, "бути рабом страху - це найбільше рабство"). Система запобігання терактам, епідеміям і дії біологічних чинників у світі на низькому рівні. Спалахи терористичних дій стимулюють неправомірну поведінку жартівників та психічно хворих людей. "Авторами" терактів можуть бути як одинаки (напр., Тімоті Маквей), так і організовані групи (напр., Японська Червона Армія, Аль-Кайда).

Боротьба з тероризмом, здійснювана під егідою ООН, сьогодні стала пріоритетом міжнародної політики, але занепокоєння викли­кають спричинювані нею жертви серед мирних жителів. Терорис­тичні акти розгляда-ються як дії, спрямовані проти усього людства, а не проти однієї країни; боротьба з тероризмом не сприймається як боротьба з якоюсь релігією чи культурою.

Події 11 вересня 2001 р. стали символічною віхою, що умовно роз 'єднала не лише періоди сучасності на історію "до 11 вересня " та "після 11 вересня ", а й сучасний політичний простір, надавши йому ознак нової - постгеополітичної реапьності. У першу чергу ці світосистемні трансформації позначилися у переформуванні та переформулюванні загального простору цивілізаційної взаємодії, надавши ознак другорядності таким інституційним формам міжнародної безпеки, як формальне членство у військово- політичних коаліціях та митних союзах, а також, трансформу­вавши розуміння внутрішніх та зовнішніх загроз, військово-силових і невійськових факторів стабільності.

Коли згадаємо про останні події в світі, побачимо, що нині жодна країна не є абсолютно захищеною від тероризму. Тому не варто стверджувати, що Україна не може стати потенціальним об'єктом тероризму. Але Україна - теж ресубліка, яка виборала собі право на незалежність і демократію. Вона стоїть на такому самому шляху й демонструє у зовнішній політиці повагу до інтересів усіх країн. Можна з оптимізмом стверджувати: зовнішня політика України не дає підстав для побоювання, що наша держава стане об'єктом терористичних наказів.

Від тероризму відрізняють екстремізм як прихильність до крайностей у політиці, який проявляється у запереченні існуючих норм, цінностей; притаманний маргінальним верствам.

Україна де-факто приєдналася до антитерористичної коаліції, надавши США повітряний простір для військово-транспортних літаків. Поряд із цим, ініціювавши в Раді Безпеки прийняття відповідної резолюції, Україна визначила свою активну конструк­тивну позицію щодо боротьби з міжнародним тероризмом. У цьому разі доречно відзначити також ініціативу нашої держави щодо створення міжнародного органу для боротьби із тероризмом.

21 А. Воєнна політика. Воєнна політика України

Хоч сьогодні повсюдно говорять про ідеї скорочення армії та озброєння, ніхто не твердить про ліквідацію армії. Навпаки, сьогодні мова йде про її удосконалення, оптимізацію, намагання зробити збройні сили нечисельними, але ефективними. Таким чином, армія залишається важливим інститутом держави. Хоча воєнна напруга дещо зменшилася, можна відмітити кілька глобальних тенденцій, які характеризують воєнну сферу світової спільноти:

<=> не дивлячись на зниження воєнного протистояння ніхто в світі не звертає розвиток збройних сич, а продовжує їх удоско­налювати і оснащувати сучасним озброєнням, яке істотно підви­щує бойову ефективність військових формувань;

О загачьний рівень розвитку збройних сил різних держав дедалі наближається до максимуму, коли можливі збитки від застосування зброї стають небезпечними й непрогнозованими за своїми результатами, здатними привести до екологічної ката­строфи. Істотний ріст бойових можливостей зброї призводить до того, що збройні конфлікти між державами призводять до величезних втрат серед цивільного населення;

■=> глибока інтеграція економіки країн світової спільноти зумовлює необхідність підтримки стабільності у всіх регіонах світу;

■=> помітною стала тенденція взаємозв'язку економіки та військової сфери держав. Зараз стало очевидним для всіх розви­нутих держав, що успішний розвиток економіки забезпечується лише у тому випадку, якщо збройні сили складають не більше 1% чисельності населення, а затрати на оборону - 3-5% валового внутрішнього продукту;

^ у розвитку озброєння відслідковується усе більша дистанція між широкими наступальними й обмеженими оборонними можливостями, при цьому центр ваги перемістився й основні зусилля спрямовані на розробку високоточної зброї, що об 'єктивно вимагає виключення збройних конфліктів між державами.

Саме ці чинники багато в чому обумовили прагнення більшості держав до створення системи колективної безпеки й взаємного обмеження озброєння. Завершення "холодної війни"* і перехід Сходу та Заходу від конфронтації до партнерства не усунули напруги у відносинах між деякими країнами Європи і не послабили міжетнічні конфлікти. Установлений у регіоні світопорядок зали­шається крихким, а тому потрібні енергійні зусилля для створення надійної системи європейської безпеки.

Воєнна політика України. У численних нормативних актах, починаючи з Конституції, Україна зафіксувала прагнення бути без'ядерною, позаблоковою, нейтральною державою. Сьогодні активно дискутується питання, чи відповідають проголошені пріо­ритети національним інтересам України.

У 1991 р. Україна успадкувала велику кількість озброєнь, які виводили її (одночасно із Білоруссю та Казахстаном) у групу наймілітаризованіших держав планети (третє місце у світі після Росії та США), а саме: на території України були дислоковані 176 міжконтинентальних балістичних ракет, 41 стратегічний бомбарду­вальник, тактичну ядерну зброю представляли 2605 боєприпасів. Така кількість озброєння не могла ігноруватися державами світового "ядерного клубу". 18 жовтня 1993 р. зі застереженнями, а 3 лютого 1994 р. у повному обсязі Верховна Рада України ратифікувала Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). Першою угодою щодо створення міжнародних гарантій незалежності України у разі виконання нею роззброю- вальних зобов'язань стала Тристороння заява президентів України, США і Російської Федерації (14 січня 1994 р., Москва).

16 листопада 1994 р. було прийнято Закон України "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р.". Це зумовило формування системи

гарантійних документів, до яких, зокрема, відносяться:

О Програма НАТО "Партнерство заради миру (ПЗМ'): запрошення " (10 січня 1994 р.);

О Хартіяукраїнсько-американськогопартнерства, дружбита співробітництва (22 листопада 1994 р.);

Меморандум про гарантії безпеки у зв 'язку із приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (5 грудня 1994 р., Будапешт; сторони - Україна, Російська Федерація, Великобританія, США);

^ Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (9 липня 1997 р., Мадрид; сторони - Україна і 15 країн-членів НАТО);

О Стратегічна концепція НАТО (24 квітня 1999р.) та ін.

Документами, які посилюють систему міжнародних гарантій незалежності України, є домовленості в рамках СНД, а саме: Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості кордонів держав-учасниць СНД (15 квітня 1994 р.), Меморандум про підтримання миру і стабільності у Співдружності Незалежних держав (10 травня 1995 р.), Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною і Російською Феде­рацією (31 травня 1997 р.) та ін.

Також елементами міжнародного гарантування державної незалежності, територіальної цілісності, суверенітету України є довори з державами-сусідами, напр., Договір про добросусідство, дружні відносини і співпрацю між Україною та Республікою Поль­ща (18 травня 1992 р.), Договір про дружбу та співробітництво між Україною і Словаччиною (30 червня 1993 р.), Договір про відносини добросусідства і співробіт-ництва між Україною та Румунією (1997 р.) та ін.

Останні документи міжнародного значення враховують балкан- ські (косовські) та північно-кавказькі (російські) події, які загостри­ли проблему взаємогарантійних зобов'язань держав ОБСС щодо підтримання політичної стабільності на континенті. До таких доку­ментів належать Хартія Європейської безпеки (18 листопада 1999 р.), нова редакція Договору про звичайні збройні сили в Європі.

Отже, без'ядерного статусу Україна досягла, хоч це знижує рівень національної безпеки та звужує можливості впливу на між­народну політику. А щодо позаблоковості та нейтралітету, то як підкреслюють дослідники, про це ще рано на сьогодні говорити. Фактично нині існує один воєнно-політичний блок - НАТО, і вимога позаблоковості може бути розцінена як відмова співпрацю­вати з цим блоком, що суттєво послабить гарантії безпеки України. Принцип нейтральності також не відповідає сучасним світовим інтеграційним процесам України і взятому курсу на входження у світове та європейське співтовариство; сьогодні парламенти традиційно нейтральних держав (Швейцарії, Австрії) схиляються до відмови їх країн від статусу нейтральних.

Владні структури підкреслюють суто оборонну спрямованість нашої воєнної політики, підкреслюється відмова від визначення ймовірних воєнних противників і головних напрямків воєнних загроз. Натомість політики, вчені визнають можливість воєнної агресії з боку деяких держав, окреслюються можливі ситуації, які всупереч миролюбивій позиції нашої держави можуть прово­куватися.

Сьогодні ставляться особливі вимоги до Збройних сил України, які покликані захищати протяжні сухопутні та морські кордони, а саме: вони мають бути мобільні, з достатньою технічною та вогне­вою потужністю. Зрештою, збройні сили потрібні не тільки для оборони, а й для запобігання новим територіальним претензіям з боку сусідніх держав, надання вагомості зовнішній політиці України. За оцінками експертів, чисельність Збройних сил України повинна становити не менше як 180 - 200 тис. осіб, в майбутньому, причому формуватися вони будуть на професійній основі.

Світовий досвід свідчить, що європейські країни, які мають збройні сили, витрачають на їх утворення від 3 до 6 відсотків валового внутрішнього продукту, Україна - 2,9 відсотка. Реальні видатки на армію за роки існування Збройних сил України зменши­лися більш ніж у 20 разів (див.: Требін М. Армія і суспільство. Взаємодія в умовах трансформації// Віче,- 200].- №2,- С.17). За оцінками західних фахівців, бойовий потенціал України щороку знижуватиметься на 9% і таким чином до 2005 р. може становити лише 20% рівня 1992 р.

На початку нового тисячоліття в політичних та військових колах України домінувала думка про відсутність в України територі­альних чи інших претензій до жодної з держав, а тому основними цілями воєнної політики є:

^ відповідно до базових життєво важливих інтересів України створити стратегічний баланс з державами, інтереси яких перехрещуються з інтересами України, на принципах оборонної достатності, щоб мінімізувати можливості збройної агресії проти нашої держави;

брати активну участь у створенні регіональних та глобальних систем колективної безпеки, особливо тих, які забезпечують безпеку України;

налагоджувати з сусідами відносини добросусідства та співробіт-ництва у військово-політичному плані;

брати участь у миротворчій діяльності міжнародного співтовариства в межах, які не суперечать інтересам України (див.; Михальченко М. Викчики зовнішнього світу і Україна).

Україна-євроазійна країна. Загальна ситуація на євроазійському континенті ще не досягла такого стану стабільності та безпеки, щоб не викликати занепокоєнності щодо необхідності зміцнення національної безпеки України. У цих умовах зміцнення її національної безпеки необхідно розглядати як одну з головних передумов подальшого розвитку, як незалежного та повноправного члена світового співтовариства. Важливим гарантом її безпеки буде вступ України в НАТО. Використання свого геополітичного становища дозволить їй досягти своїх цілей на міжнародній арені: надання нашій економіці статусу ринкової; пом 'ягшення візового режиму для громадян із країн Європи; ^ виключення України зі сфери дії поправки Джексона-Веніка; ^ вступ до Світової організації торгівлі; Вступ України до ЄС 1 НАТО.