12.4. Концепція правової держави

Правова держава - це суверенна, політико- т ер и т ор і а. чьн а організація публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціо­нування громадянського суспільства.

ОСНОВНІ РИСИ г	[РАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
Конституційна юрисдикція. Конституція - основний закон, усі інші нормативно-правові акти приймаються на її основі	Життєздатність державного ме­ханізму до впливу на суспільство зверху, одержання інформації знизу, забезпечення зв'язків по горизонталі
Верховенство права. Розвинена і діюча система права і законо­давства	Наявність гарантій дотримання права і законодавства
Реально існуючий, а не лише задекларований, єдиний для всіх, обов'язковий правопоря­док в державі, що забезпечує ево­люційний розвиток	Суттєве зростання питомої ваги законів в загальній масі норма­тивних актів
Парламентаризм	Пріоритет прав людини
Розвинена виборча система	Розвинена правова культура
Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову	Орієнтація держави і права на людину як найвищу цінність
Утвердження принципу люд­ського виміру права	Тісний зв'язок національного права з міжнародним

Витоки ідеї правової держави є вже у працях античних мислителів. Платон писав, що державність можлива там, де панують закони, "де закон володар над правителями, а вони його раби". На сторожі законів має стояти правосуддя. Платон зауважує, що будь-яка держава перестає бути такою, якщо немає належно організованих судів. Хоча в розумінні Платона судова влада ще не є самостійною гілкою влади.

Ідейно-теоретичні підвалини концепції правової держави закла­дали Ш.-Л. Монтеск'є (концепція розподілу влади), Ж -Ж. Русо (ідея народного суверенітету), 1. Кант (концепція держави як об'єднання людей, що підкоряються правовим законам) та ін. Саме з іменем 1. Канта пов'язують теорію правової держави. Висування, обґрунтування ним тези про те, що благо і призначення держави - у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою та режи­му держави принципам права, дали підставу вважати І. Канта одним із головних творців концепції правової держави. І. Кант постійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з ним свої акції. Держава, яка не забезпечує прав і свобод, не забезпечує охорони позитивних законів, ризикує втра­тити довіру та повагу своїх громадян. Верховенство народу, прого­лошене 1. Кантом, обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. "Правова держава" І. Канта базувалася на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Грома­дяни мали такі три основні повноваження, як свобода, рівність, незалежність (в економічному плані).

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом, держава може робити тільки те, що передбачено законом, правосуддя має бути незалежним і має ґрун­туватися на презумпції невинуватості. Для правової держави най­важливішим є панування права у формі законів у взаєминах між державою та людиною. Причому права людини мають мати пріори­тет перед правами будь-якої спільноти (нації, класу), а права нації мають бути пріоритетними над правами держави.

ТЕМА 13

Політичні режими

^ План викладення матеріалу

1. Сутність політичного режиму та його типи.

2. Характерні ознаки демократичного, авторитарного та тоталітарного політичних режимів.

3. Політичний режим сучасної України.

13.1. Сутність політичного режиму та його типи

Політичний режим - це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства. Зміст політичного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями - владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і мето­ди її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючого у певному суспільстві політичного режиму.

Значну увагу характеристиці політичних режимів приділяв у своїх працях Аристотель. Він поділив режими на правильні (монархія, аристократія, політея) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія): при правильному режимі влада використовується для загального блага, а при неправильному - для задоволення приват­них інтересів правлячої групи. Еволюція політичних режимів має свою послідовність, відповідні цикли: монархія - аристократія - олігархія - тиранія - демократія - республіка (політея).

У XVI ст. французький мислитель Ж. Боден, опираючись на ідеї Аристотеля, у праці "Республіка " класифікує політичні режими

на: 1) монархію (верховна влада належить одній особі); 2) аристо­кратію (при владі знаходиться менша частка населення); 3) народну державу чи республіку (весь народ бере участь у здійсненні влади). Ознаками виділення політичного режиму у окремий тип є: О спосіб формування органів влади; ■=> співвідношення між гілками влади; ■=> становище і роль політичних партій та громадських орга­нізацій;

правовий статус особи; рівень економіко-господарського розвитку; Ф рівень політичної стабільності суспільства;

порядок функціонування правоохоронних і каральних ор­ганів;

встановлена правова система, її особливості та характер; історичні, культурні традиції, звичаї народу тощо. Із виділених ознак можна зробити висновок, що політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення та взаємо­дії держави і громадянського суспільства.

В. Якуишк пропонує таку класифікацію політичних режимів: ^ режими постійні та тимчасові;

^ режими нормального та надзвичайного функціонування; конституційні та неконституційні;

режими функціонування правово ї держави, режими револю­ційної законності та режими свавілля (відсутність законності); ^ світські, релігійні, атеїстичні;

безпартійні, одно-, дво- та багатопартійні; цивільні та воєнні;

режими, що мають досить стабільну та надійну внутріш­ню опору та такі, що потребують постійно підтримки з-зовні;

^ режими, котрі опираються лише на національні інститути влади, та такі, що підтримуються за допомогою діючих на тери­торії країни політичних інститутів, які представляють закордонні сипи;

*ч> режими, що мають реальною постійною і активною сферами своєї діяльності увесь світ та такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загальнопланетарної системи забезпечення національних інтересів.

У сучасних умовах політичні режими частіше за все класифі­кують на авторитарні, тоталітарні та демократичні. Іноді в окрему групу дослідники виділяють фашистські режими у різно­манітних формах їх прояву.