26.1. Основні положення сучасної теорії конфлікту

Історія суспільства є безперервним змаганням одних людей з іншими, одних груп із іншими за задоволення певних інтересів. Ще Т. Гобс зауважував, що людина від природи є істотою егоїстич­ною, через що й задовольняє потреби у боротьбі зі собі подібними, а людство приречене на "війну всіх проти всіх".

Конфлікт як соціальне явище вперше був проаналізований у роботі шотландського економіста та філософа XVIII ст. А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народу". В основі конфлікту, вважав

А. Сміт, лежить поділ суспільства на класи і економічні змагання, які розглядаються ним як дуже важлива рушійна сила суспільства.

Тема 26

У науковій думці XX ст. співіснують дві парадигми - функціо- налістська і конфліктологічна. Функціоналісти (Е. Дюркгейм, Г. Спенсер, Т. Парсонс, В. Парето та ін.) наголошують на важли­вості внутрішньої гармонії та упорядкованості суспільства. Для того, щоб суспільство продовжувало існування, усі його спеціалізовані інституції мають гармоніювати одна з одною. Т. Пар­сонс вважає, що суспільство завжди прагне стану "абсолютної рівноваги", а конфлікти - явище аномальне, своєрідна "хвороба" суспільства.

Прихильники конфліктологічного підходу (77. Козвр, Дж. Рекс, Р. Дарендорф та ін.) розглядають конфлікт як явище цілковито нормальне й неминуче у суспільстві, розділеному на класи, які мають неоднакові ресурси. Л. Козер обґрунтовував ідею позитивної функції конфлікту, який є своєрідним страхувальним клапаном сис­теми, котрий дозволяє приводити соці-альний організм у відпо­відність до умов, що змінюються. Конфлікт

Л. Козер визначав як "'боротьбу за цінності та обмежені ресурси, статус і владу, у якій завданням опонентів виступає нейтралізація, обмеження або знищення свого супротивника". Причини конфлік­ту, на його думку, полягають в існуючій у суспільстві системі розподілу, і чим більше незаможні групи суспільства сумніваються у законності існуючого розподілу, тим більша ймовірність їхнього бажання викликати конфлікт. Також виникненню конфліктів сприяє можливість у суспільстві вільно висловлювати незадово­лення в межах існуючого суспільного ладу.

Чинниками, які визначають гостроту конфлікту, на думку Л. Козера, є: жорсткість соціальної структури; рівень емоцій, які викликають конфлікт; ступінь усвідомлення конфліктуючими групами своїх інтересів. Дослідник вважає, що конфлікти сприяють виявленню реальних проблем, що стоять перед конфліктуючими групами, і не вирішуються суспільством. Розв'язання цих проблем сприяє інтеграції цілого суспільства або певних його частин, тобто конфлікти зміцнюють суспільство. Усі конфлікти Л. Козер поділив на "дійсні" та "уявні". "Дійсні" виникають через невиконання вимог всередині певних відносин або об'єднання та через наявність прагнень перемогти у окремого опонента. "Уявні" конфлікти не викликаються протилежними цілями, а лише передбачають зменшення напруження в суспільстві чи окремій його частині.

Одним із найрадикальніших представників сучасної конфлікто- логії є німецький соціолог і політичний діяч Р. Дарендорф. Він вважає, що конфлікти є всюдисущими, бо кожне суспільство спирається на примушення одних членів спільноти іншими. Антагонізм викликається відмінністю інтересів, нерівністю соці­альних позицій. Суспільства розрізняються не за наявністю чи відсутністю конфліктів, а за ставленням до них з боку влади. "Той, хто вміє справлятися з конфліктами шляхом їх визнання й регулю­вання, той бере під свій контроль ритм історії. Той, хто втрачає таку можливість, дістає цей ритм собі у супротивники". Р. Дарен- дорф розрізняв соціальну та політичну революцію: соціальна рево­люція - це фундаментальна трансформація структур суспільства, яка вимагає тривалого часу, а політична революція - це швидка поверхова зміна можновладців шляхом насильницьких дій.

Дж. Берпюн бачить витоки конфлікту в утисненні (чи неадекват­ному задоволенні) людських потреб, які утворюють особистість як суб'єкта соціального процесу. Тому реальне розв'язання кон­флікту вимагає виявлення тих потреб, які виявляються утисненими.

Конфлікт, на думку Г. Зіммеля, - універсальне явище. Єдина і гармонійна група або суспільство взагалі не мислимі, а якщо вони і виникали б, то таке суспільство святих, не володіючи механізмом саморозвитку і не піддаючись впливу імпульсів, які створювали б зміни, виявилося би нежиттєздатним. Отже, конфлікт розгля­дається Г. Зіммелем як необхідний аргумент розвитку суспільства.

Провідні українські дослідники конфліктів (І. Бекешкіна, Б. ІІе- ребенесюк, В. Небоженко, В. Кремень, М. Пірен та ін.) розглядають конфлікт як динамічний тип соціальних відносин, пов'язаний із потенційно можливим чи реальним зіткненням суб'єктів на ґрунті тих чи інших суперечливо усвідомлених переваг, інтересів чи цінностей, які постійно присутні і не піддаються повному усуненню.