Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Політологія Піча В. М., Хома Н. М..doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

17.2. Типологія політичних еліт

У науковій літературі є чимало типологій політичних еліт, в основі яких є найрізноманітніші ознаки та дослідницькі підходи. За способом формування еліт виділяються "відкриті "та "закриті" еліти. "Відкриті" еліти допускаю ть спонтанний прихід нових членів; пріоритетною цін­ністю є найвищий професіоналізм у певній сфері діяльності. "Відкрита" еліта є публічною. її члени дбають про свою репутацію. Натомість "зак­риті" еліти регулюють мобільність своїх членів за допомогою спеці­альних органів; поповнення нових членів відбувається повільно, критеріями добору найчастіше є відданість системі чи вождю.

Я. Мак'явеллі, а вслід за ним й В. Парето, поділяли еліту залежно від форми здійснення влади - на прихильників відкритого насильства і тих, хто віддає перевагу гнучким методам. О. Конт вважав, що зі зміною типу суспільства, змінюється й тип еліти: еліта священиків, чаклунів, учених.

За способом приходу до влади еліти поділяються на легітимні та нелегіїтшні. Легітимними є еліти, які отримали владу при добро­вільній підтримці мас, а нелегітимними - ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства.

За ідеологічними цінностями еліти бувають авторитарні, тоталітарні, демократичні, ліберальні. За видами політичної діяльності еліти поділяються на державну (адміністративну, депу­татську), муніципальну, партійну та еліту громадських організацій. За основними сферами життєдіяльності суспільства виділяються політична, економічна, соціальна, культурна, релігійна еліти.

17.3. Системи формування і зміни політичних еліт

У світовій політичній практиці є дві основні системи форму­вання політичних еліт: антрепренерська (підприємницька) і сис­тема гільдій (корпоративна).

Серед учених є найрізноманітніші думки щодо шляхів форму­вання еліт. Г. Моска акцентує увагу на конкретно-історичному характері цих шляхів: за доби Середньовіччя підставою для прина­лежності до еліти була військова мужність, у "добре організованих суспільствах" - багатство, походження, у XX ст. - видатні здібності.

К. Манхейм виділив такі три шляхи приходу в еліту: на засадах крові, багатства, особистої професійно-духовної продуктивності. Д. Белл вважає, що "еліта крові" відповідає доіндустріальному суспільству, "еліта багатства" - індустріальному суспільству, "еліта знань" (науково-технічна еліта)-пості ндустріальному суспільству.

О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко наголошують на регіональ­них тенденціях вибору шляхів формування еліт. Так, у Франції

Системи формування політичних еліт

Позитивні риси:

І Іішгпівні риси:

  • відкритість, широкі можливості

для представників будь-яких суспільних іруп претендувати на входження в еліту;

  • невелика кількість формальних вимог до кандидатів;

  • висока конкуренція відбору, гострота суперництва за зайняття керівних посад

  • першочергова значимість особистих рис, індивідуальної активності, вміння знайти підтримку широкої аудиторії

Негативні риси:

  • ця система тягне за собою великий ризик і непрофесіонапізм у політиці;

  • порівняно низька передбачуваність у політиці;

  • схильність лідерів до надмірного захоплення зовнішнім ефектом

та популізмом.

  • урівноваженість і виваженість політичних рішень, незначний ступінь ризику при їх прийнятті;

  • достатньо висока передбачуваність політики;

  • мала ймовірність внутрішніх конфлік­тів.

Негативні риси:

  • яскраво виражена тенденція до бюрокра­тизації, організаційної рутини і догматизму,

  • система гільдій культивує масовий конформізм;

  • без доповненім конкурентними меха­нізмами ця система веде до посіупової деірадації політичної еліта, її відриву від народу і перетворення у привілейо­вану касту.


еліта традиційно поповнюється переважно з керівників політичних партій та державних службовців, які закінчили елітарні універси­тети, а у СІИА - із представників ділових кіл, юристів, політологів, учених, державних службовців.

В. Липинський називає три методи формування національних еліт: класократичний, демократичний, охлократичний. Класо- кратичний метод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які складають корпоративну монархічну державу. Демо­кратичний метод заснований на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік. Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам - це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз тощо.