1. Поняття і структура політичної системи.

2. Типологія політичних систем.

3. Політична система України.

10.1. Поняття і структура політичної системи

Система - це певна кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті. У навколишньому світі існують різно­манітні системи, однією з яких є політична. Поняття "система" запозичене з електроніки та кібернетики, а його "перенесення" у політичну науку здійснили американські учені Г. Алмонд, Д. Істон, У. Мітчел.

Політична система є центральною проблемою політології. Вона дає загальне цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру тощо. У сучасній політичній науці існує багато теорій політичних систем. Зокрема, вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили Д. Істон, Г. Ал- монд (системний аналіз), К. Дойч (кібернетичний підхід), Т. Пар- сонс (політична система як специфічний елемент соціальної сис­теми), Г. Пауелл, М. Каплан (зовнішньополітичний аспект функціонування політичної системи) та інші учені,

Політична система - це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси усіх політичних і соціальних сил суспільства.

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспіль­ства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження політичної системи ведуть свій початок від Аристотеля, але по- справжньому вагомих результатів досягнено лише у XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу систем­ного аналізу у працях "Політична система " та "Системний аналіз політичного життя". Політична система, на думку Д. Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких склада­ється з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його дум­ку, є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбувається порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Д. Істон вважає, що нерухомість політичної системи недосяжна, поки політична сис­тема живе.

Основними ознаками політичної системи є: •=> взаємозв'язок групи елементів; О утворення цими елементами певної цілісності; внутрішня взаємодія всіх елементів; прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму; ■=> здатність вступати у взаємовідносини з іншими систе­мами.

Визначальним елементом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціачьно-політичнірухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

Структуру політичної системи складають такі основні компоненти:

політичні відносини - взаємини суб'єктів політики з приводу завоювання та здійснення влади (міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні, міждержавні);

політична організація суспільства - це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства; вона складається з власне політичних організацій (держава, політичні партії, політичні рухи), політизованих організацій (народні рухи, профспілки), неполітичних організацій (об'єднання за інтересами);

^ засоби масової інформації - розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми;

політичні принципи та норми, які формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань полі­тичної системи;

політична свідомість - сукупність політичних ідей, відо­браження у політичних документах, правових нормах тощо;

^ політична культура - це сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Виділяють такі функції політичної системи:

1. вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

2. організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави;

3. координація окремих елементів суспільства;

4. легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політич­ної системи);

5. політична соціалізація (включення людини в політичну діяль­ність);

6. артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

7. агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

8. інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

9. політична комунікація складових політичної системи та ін.