- •Тема 1 9
- •Тема 6 57
- •Тема 8 81
- •Тема 14 130
- •Тема 22 204
- •Тема 23 209
- •Тема 24 223
- •Тема 27 253
- •Тема 28 267
- •Тема 31 294
- •Методологія політології. Її функції та завдання.
- •1.1. Політологія як наука і навчальна дисципліна
- •1.2. Об'єкт і предмет вивчення політології. Її взаємодія з іншими науками
- •1.3. Методологія політології. Її функції та завдання
- •Основні концепції політики.
- •Об'єкт і суб'єкти політики.
- •Структура і функції політики.
- •2.1. Що таке політика?
- •2.2. Основні концепції політики
- •2.3. Об'єкт і суб'єкти політики
- •2.4. Структура і функції політики
- •Політична думка Стародавнього Сходу.
- •3.1. Політична думка Стародавнього Сходу
- •3.2. Політичні доктрини античності
- •3.3. Римське право і політика
- •3.4. Основні риси політичної думки епохи Середньовіччя
- •Політичні вчення епохи Реформації.
- •Вчення про політику н. Мак'явеллі.
- •Теорії природного права та суспільного договору.
- •4.1. Загальна характеристика політичної думки епохи Відродження (Ренесансу)
- •Тема 4
- •4.2. Політичні вчення епохи Реформації
- •4.3. Вчення про політику н. Мак'явеллі
- •4.4. Політичні ідеї європейського соціалізму XVI-XVII ст.
- •4.5. Теорії природного права та суспільного договору
- •5.1. Раціоналістичне трактування політики у працях французьких просвітників
- •Тема 5 ш.-л. Монтеск'є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову: одна гілка влади має стримувати
- •5.2. Політичні вчення в сша в період боротьби за
- •5.3. Політико-правові вчення в Німеччині у XVIII-XIX ст.
- •Щ План викладення матеріалу
- •Тема 6
- •6.2. Політичні погляди представників англійського лібералізму (і.Бентама, Дж.С. Мілля)
- •6.3. Політичні погляди представників французького лібералізму (б.Констана, а. Де Токвіля)
- •6.4. Політичні погляди представників німецького лібералізму (в. Фон Гумбольдта, л. Фон Штайна)
- •6.5. Політико-правові погляди ідеологів соціалізму (а. Де Сен-Сімон, ш.Фур'є, р.Оуен)
- •6.6. Політичні погляди о.Конта
- •6.7. Політико-правове вчення марксистів
- •6.8. Соціологічна теорія держави я. Гумпловича
- •6.9. Політичні ідеї г. Спенсера
- •6.10. Політичні ідеї ф.Ніцше
- •Основні віхи політичної думки і половини XX ст.
- •7.1. Основні віхи політичної думки і половини XX ст.
- •7.2. Розвиток світової політичної думки у іі-ій половині XX ст. - на початку XXI ст.
- •Тема 8 Київський митрополит Іларіон убачав у сильній монархічній владі князя запоруку територіальної цілісності держави; церква, на його думку, повинна служити державі, охороняючи загально
- •8.2. Політична думка перехідного періоду (XIV - перша половина XVI ст.)
- •8.3. Українська політична думка в період від Люблінської унії до козацько-гетьманської держави
- •8.4. Політична думка України у козацько-гетьманську добу
- •8.5. Українська політична думка XIX ст.
- •8.6. Українська політична думка XX ст.
- •Поняття громадянського суспільства.
- •Особливості формування громадянського суспільства в Україні.
- •9.1. Поняття громадянського суспільства
- •9.2. Історичні уявлення про громадянське суспільство
- •9.3. "Масове суспільство" як альтернатива громадянському суспільству
- •9.4. Особливості формування громадянського суспільства в Україні
- •Поняття і структура політичної системи.
- •Типологія політичних систем.
- •10.1. Поняття і структура політичної системи
- •10.2. Типологія політичних систем
- •10.3. Політична система України
- •Виникнення та етапи розвитку демократії.
- •Принципи та основні ознаки демократії.
- •11.1. Що таке демократія?
- •Тема 11
- •11.2. Виникнення та етапи розвитку демократії
- •11.3. Принципи та основні ознаки демократії
- •11.4. Становлення і розвиток демократії в сучасній
- •12.2. Основні ознаки та функції держави
- •12.3. Форми державного правління і національно- територіального устрою держави
- •12.4. Концепція правової держави
- •13.2, Характерні ознаки демократичного, авторитарного та тоталітарного політичних режимів
- •13.3. Політичний режим сучасної України
- •Тема 14 . У політичній літературі широко вживається поняття "політична влада" та "держ'авна влада". Яка ж відмінність між ними? Поняття "політична влада" є ширшим і ним позначають можливість і
- •14.2. Концептуальні підходи до проблеми політичної влади
- •14.3. Проблеми легітимності політичної влади
- •15.2. Функції політичних партій
- •15.3. Типи політичних партій
- •15.4. Партійні системи
- •15.5. Становлення партійної системи в Україні
- •15.6. Громадські об'єднання та рухи
- •Відмінності громадських рухів від партій
- •16.1. Залучення людини до політичного життя як теоретична проблема
- •16.2. Політична соціалізація
- •17.2. Типологія політичних еліт
- •17.3. Системи формування і зміни політичних еліт
- •17.4. Обґрунтування явища політичної еліти у спадщині українських політичних мислителів
- •17.5. Політична еліта України
- •18.2. Типи, види та функції політичної культури
- •18.3. Політична культура сучасної України
- •Тема 19
- •19.2. Анархізм як політична концепція
- •19.3. Соціально-політичні ідеї та цінності консерватизму
- •19.4. Лібералізм як теорія й ідеологія
- •19.5. Політична доктрина соціалізму
- •Національні меншини як суб'єкти політики.
- •20.1. Роль і місце націй та етнонаціональних відносин у політичному житті
- •Тема 20
- •20.2. Зміст і сутність національної політики у житті
- •20.3. Національна політика України
- •20.4. Національні меншини як суб'єкти політики
- •Співвідношення політики та моралі як регуляторів суспільного життя.
- •21.1. Співвідношення політики та моралі як регуляторів суспільного життя
- •Тема 21. Політика і мораль
- •21.2. Теоретичні підходи до проблеми поєднання політики та моралі
- •Політика і засоби масової інформації
- •22.2. Функції засобів масової інформації
- •22.3. Політичне маніпулювання
- •22.4. Функціонування українських змі
- •*Див.: Матеріали до семінару "Громадська думка і демократія". Моніторинг громадської думки населення України. - к., 2004 р.
- •Соціальна та гуманітарна політика: поняття, суб'єкти, функції, моделі
- •23.2. Поняття гуманітарної політики та її напрямки
- •23.3. Моделі соціальної політики у країнах Заходу
- •23.4. Демографічна проблема як напрямок реалізації соціальної політики
- •24.1. Специфіка взаємодії політики та релігії.
- •Тема 24 Сучасне суспільно-політичне життя свідчить про паралельне існування двох процесів: релігізації політики та політизації релігії ( див. Схему).
- •24.2. Політичне життя та церква в сучасній Україні
- •24.4. Церква і держава, суспільство
- •Тема 24. Політика і релігія
- •Тема 24. Політика і релігія
- •25.1. Поняття виборів, їх види
- •25.2. Абсентеїзм і його причини
- •25. 3. Виборча система: поняття, основні типи
- •25.4. Виборча система України
- •26.1. Основні положення сучасної теорії конфлікту
- •Тема 26
- •26.2. Сутність політичного конфлікту
- •26.3. Типологія політичних конфліктів
- •26.4. Стилі поведінки у конфліктній ситуації. Шляхи і способи розв'язання політичних конфліктів
- •Тема 27
- •27.3. Тероризм
- •Хронологія найбільших терактів за останні тридцять років
- •Тема 28
- •28.1. Поняття, сутність політичного прогнозування
- •28.2. Особливості політичних прогнозів та вимоги до них
- •29.1. Політична глобалістика: предмет, структура,
- •29.2. Глобальні проблеми сучасності (політичні аспекти)
- •29.3. Проблема підтримки миру
- •29.4. Демографічна проблема
- •29.5. Проблема подолання відсталості
- •29.6. Екологічна проблема
- •29.7. Римський клуб: діяльність у напрямку розв'язання глобальних проблем
- •30.1. Поняття маркетингу. Політичний маркетинг: поняття, види, функції
- •30.2. Поняття, функції, види менеджменту. Політичний менеджмент
- •30.3. Види політичного менеджменту
- •Тема 31 Політична іміджелогія: основи теорії та практики
- •31.1. Імідж і його роль у політиці
- •31.2. Класифікація типів іміджів
- •31.3. Принципи та прийоми формування іміджу
- •31.4. Розвиток української іміджелогії
25.2. Абсентеїзм і його причини
Абсентеїзм (від лат. аЬяепІ - відсутній) - це байдуже ставлення людей до своїх громадсько-політичних прав. Найхарактерніший прояв абсентеїзму - свідоме ухилення виборців від участі у голосуванні.
Перші відомості про абсентеїзм з'являються ще у III ст. до н. е. У цей час значна частина римських громадян, які, на відміну від афінян, не отримали жодної винагороди за участь у політичному процесі, не могли дозволити собі частої та тривалої участі у зібраннях.
Сьогодні у багатьох державах світу вважається нормальним, коли на виборчі дільниці приходить від третини до половини виборців, а деінде голосує ледве 1/10 електорату. У більшості ліберальних держав вважається, що не йти на вибори - це таке ж право вільної людини, як і решта, що їх гарантує особі цивілізоване суспільство. В Україні участь у голосуванні добровільна, а у світі є приклади, коли законодавчо встановлено її обов'язковість. Так, неучасть у виборах в Італії призводить до моральних санкцій (догана від мера), у Мексиці - до штрафу або позбавлення волі, у Греції й Австрії - до тюремного ув'язнення на строк від місяця до одного року.
Є два найважливіші типи причин абсентеїзму:
пов'язані з особливостями конкретної виборчої кампанії, коли в силу певних причин вибори нецікаві: висунені неяскраві кандидати, відсутня справжня змагальність на виборах тощо;
пов 'язані з загальною політичною, соціальною й економічною ситуацією у державі.
О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко вважають, що абсентеїзм як тип політичної поведінки особи є: О рисою її характеру, життєвою позицією, що виявляється у відсутності потреби, звички, бажання політичної дії; ■=> світоглядом, зорієнтованим, наприклад, на внутрішнє вдосконалення. Серед причин абсентеїзму відзначимо низький рівень політичної культури, інфантильність або ж усвідомлення власного політичного безсилля, нездатність впливати на прийняття політичних рішень, відчуження власних політичних цінностей і потреб від можливостей їх задовольнити, високий рівень недовіри виборців політичним інститутам та ін.
Абсентеїзм є відбиттям прагнення людей відсторонитися від політики, в якій частина з них вбачає марнославне й амбіційне змагання групових і егоїстичних інтересів. На думку М. Рокара, у сучасному суспільстві, в якому вплив релігії вельми послабився, усе трагічне і священне пов'язують з політикою. Коли ж вона не виправдовує їх сподівань, у ній розчаровуються, і як один із наслідків - абсентеїзм.
Є. Головаха, І. Бекеїмкіна, В. Небоженко пояснюють абсентеїзм виборців менталітетом байдужості, характерним для народів колишнього СРСР, а також "психологією конформізму", панування якої в суспільстві вивело на політичну арену некомпетентних діячів, що знизило авторитет законодавчих органів і влади взагалі.
25. 3. Виборча система: поняття, основні типи
Виборча система — це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов 'язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типами виборчих систем є:
система абсолютної більшості або мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;
система пропорційного представництва (пропорційна); ЇЇ різновидом є пропорційна система з преференціями; змішана (мажоритарно-пропорційна) система.
Мажоритарна виборча система (від фр. та^гіїе - більшість) передбачає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної і відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50 відсотків голосів виборців, а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості - той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості застосовується у Франції, Еквадорі, а мажоритарна виборча система відносної більшості - у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча система застосовується у 76 країнах світу.
Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, ИЬбраних ними. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при З^ртосу- ванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.
Історично пропорційна виборча система з'явилася пізніше від мажоритарної, на початку XX ст., і сьогодні застосовується у 48 країнах світу. Вона впроваджувалася під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості, і часто пов'язується з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил.
Вважається, що ця виборча система є справедливіша за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, національних меншин, сприяє представництву різних політичних сил у парламенті. У той же час надмірна розпорошеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, призводила до неможливості сформувати більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують пропорційну систему, введений своєрідний бар'єр, тобто мінімальний відсоток голосів виборців, який має отримати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські мандати. Розміри прохідного відсотка різні: 1% у Ізраїлі, 5% у ФРН, Швеції, 10% у Туреччині.
Як вважає Т. І. Юс, абсолютний пропорціоналізм може існувати лише як теоретичний ідеал, концептуально пов'язаний з ідеальною демократією. Ця система сприяє зростанню політичного представництва, зростанню політичної активності та політичній соціалізації, знижуючи тим самим відчуженість громадян від участі у політичному процесі.
Існує кілька різновидів пропорційної виборчої системи:
О партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів, самостійно визначає депутатів;
<=> партія пропонує повні списки своїх кандидатів з визначеним місцем кожного з них;
пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє виборцям, які голосують за певний партійний список, позначати відповідними номерами тих кандидатів, яким вони віддають перевагу.
Тобто, залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку, розрізняють такі різновиди пропорційної виборчої системи як "жорстка", "напівжорстка", "м'яка".
Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння створенню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисельності партій, появи слабких і мінливих урядових коаліцій.
Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Найголовнішим і найпростішим варіантом такої системи є "лінійне змішування", за якого частина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина - за пропорцією. Класичним прикладом застосування змішаної виборчої системи є ФРН, у якій 50 відсотків депутатів Бундестагу обирається за земельними партійними списками, а інші 50 відсотків - на основі мажоритарної системи відносної більшості. Німецький досвід запозичили більшість посткомуністичних країн, зокрема Україна, Росія, Литва та ін. Змішана виборча система у нових державах пострадянського простору надійніше та об'єктивніше дозволяла віддзеркалювати політичну структуру суспільства.
На думку М. Томенка, "змішана система дещо привабливіша для простого виборця. Наявність загальнонаціональних списків виборчих блоків посилює суспільний інтерес та привертає увагу до пери- петій політичної боротьби. Мотивація пересічного виборця зростає, адже окрім впливу на вибори у своєму одномандатному окрузі, він має можливість долучатися до загальноукраїнського політикуму. Крім того, у варіанті змішаної системи зменшується роль суб'єктивних факторів (зокрема, владного впливу) на рішення виборців".
