23.4. Демографічна проблема як напрямок реалізації соціальної політики

Серед чинників, які впливають на соціальний, економічний роз­виток держави, демографічна ситуація відіграє далеко не останню роль. Демографічні процеси (народжуваність, смертність, міграція) залежать від соціально-економічної ситуації та рівня життя насе­лення.

У переважній більшості розвинутих країн світу склалась напру­жена демографічна ситуація: відбувається природне зменшення населення як стійкий і довготривалий чинник, в основному за рахунок низького рівня народжуваності з одночасним старінням населення. Унаслідок цього змінюється вікова структура населення: за рахунок людей похилого віку збільшується кількість непраце­здатного та зменшується група працездатного населення та дітей. А це в свою чергу збільшує чисельність споживачів вироблюваного продукту та зменшує кількість тих, хто цей продукт виробляє.

Погіршення демографічної ситуації викликає серйозне занепо­коєння урядів і широкої громадськості багатьох країн, що негативно впливає на загальний стан суспільства, його соціально-економіч­ний розвиток. Оскільки демографічні процеси змінюються повіль­но, протягом тривалого часу, то забезпечити необхідний економіч­ний розвиток країни можна за рахунок залучення трудових людсь­ких ресурсів з інших країн, тобто за рахунок трудящих-мігрантів. Саме цей чинник і використовується країнами, де склалась напружена демографічна ситуація.

Зазвичай за нульової міграції та стійкого рівня смертності для забезпечення відтворення балансу населення рівень народжу­ваності має становити 2,2 дитини на одну жінку репродуктивного віку. У наш час цей показник у країнах ЄС становить 1,4.

За таких обставин чи не єдиним порятунком від негативних наслідків демографічної кризи для країн ЄС є збільшення обсягів імміграції, інакше ці країни очікує поступове вимирання. Так, за оцінками експертів, до 2050 р. населення Італії зменшиться з 57 до 4] млн. осіб, Великої Британії - з 59 до 56 млн. тощо. Крім цього населення цих країн неухильно старіє. Якщо у 1950 р. лише 12% населення найбільш розвинутих країн світу досягло пенсій­ного віку (понад 65 років), у 2000 р. ця цифра сягнула 19%, а в 2050 р. очікується - 33%. Це означатиме поступове посилення навантаження на працюючих, які будуть змушені соціально забез­печувати все більшу кількість пенсіонерів, утримання яких в 2,5 рази дорожче, ніж утримання дитини.

Для демографічної ситуації України у періоду переходу до ринкових відносин характерні:

1. падіння народжуваності;

2. ріст смертності;

3. зменшення міграційного сальдо.

У 1991 р. смертність в Україні уперше перевищила народжу­ваність, з 1993 р. почалося зниження абсолютної чисельності населення, а через рік сальдо зовнішньої міграції стало від'ємним. У результаті за 1993-2000 рр. чисельність населення України зменшилася на понад 3 млн. осіб.

Гострою соціально-демографічною проблемою є не стільки зменшення власне чисельності населення, скільки трансформація його вікової структури, зокрема зростання питомої маси осіб стар­ших вікових груп. Процес старіння населення, з одного боку, став закономірним результатом безумовно позитивної тенденції-збіль­шення тривалості життя людей, але з іншого боку - високий рівень старіння нації призводить до негативних соціально-економічних наслідків, що особ-ливо виразно проявляється у країнах із невисоким рівнем життя. Збільшення кількості осіб похилого віку призводить до зростання державних витрат на їх соціальний захист. Якщо одночасно не зростає (чи зростає нижчими темпами) кількість платників податків (якими є зазвичай особи праце­здатного віку), неминуче зростає податковий тиск. А високі податки знижують мотивацію до праці, а відповідно, і її продуктивність, Що негативно відображається на суспільному добробуті.

Віковий склад населення істотно впливає і на демографічні процеси: інтенсивність смертності значно вища серед людей похилого віку, ніж серед молоді. Відповідно, чим більша питома маса першої групи, тим більшим буде і загальний коефіцієнт смертності (співвідношення кількості померлих до кількості населення). Кількість народжених залежить не від кількості усього населення, а лише від кількості жінок дітородного віку (у науковій літературі береться діапазон 15-49 років), особливо тих, хто є у найбільш репродуктивному віці (18-30 років). Власне, зменшення темпів збільшення чисельності населення України у середині 1970-х рр. і перехід до депопуляції в 1993 р. стали результатом підвищення рівня старіння населення.

Таким чином, демографічні тенденції та перспективи розвитку населення доцільно враховувати, приймаючи політичні рішення. Зокрема, передумовою розробки державної соціально-економічної стратегії є прогнозування чисельності та складу населення країни. Фахівці відділу дослідження проблем людського розвитку Ради з вивчення продуктивних сил НАН України розробили прогноз демографічного розвитку України до 2016 р., який містить кілька варіантів, що відповідають відповідним ймовірним сценаріям соціально-економічного розвитку України та можливим змінам державної соціально-демографічної політики.

Припускається, що одним із чинників, який у найближчому майбутньому може впливати на демографічну ситуацію в Україні є притік в Україну іммігрантів з афро-азіатських країн. Ця гіпотеза базується на неминучому зменшенні чисельності населення держави і обсягу попиту на робочу силу на майбутнє. При існуючій віковій структурі, навіть у випадку надзвичайних успіхів у сфері зниження смертності і підвищення середньої тривалості життя населення - доведення її до рівня 85 років для жінок і 80 років для чоловіків (це на 1,5-2 роки більше, ніж у найбільш благо­получніших державах), перевищення народжуваності над смерт­ністю можливе лише за умови, якщо кожні 10 українських жінок упродовж життя народжуватимуть в середньому 25 дітей. Проте в Україні, як і в інших європейських державах, третя дитина у сім'ї навряд чи стане розповсюдженим явищем, навіть якщо матеріальні проблеми будуть цілковито розв'язані. Враховуючи, що певна частка подружніх пар у будь-якому випадку обмежиться однією дитиною, а деякі взагалі не зможуть мати дітей, то і при найкра­щому рівні життя ми не перевищимо 21-22 дитини на 10 жінок.

Єдиним джерелом росту (чи хоча б стабілізації) чисельності населення України, задоволення потреб економіки у робочій силі і підтримці необхідного рівня господарського освоєння території стають міграційні процеси (у багатьох західноєвропейських держа­вах збільшення чисельності населення сьогодні досягається вик­лючно за рахунок міграції'). Але розраховувати на масове повернен­ня наших земляків, які свого часу емігрували у держави з розвину­тою ринковою економікою, не доводиться.

Небагато надій і на східну діаспору, до того ж її міграційний потенціал вельми обмежений. А жителі афро-азіатського регіону, які прагнуть до переселення у країни з розвинутою ринковою еко­номікою, можуть віддати перевагу Україні (не дивлячись на ниж­чий, ніж на Заході, рівень життя), якщо можливості поселення і проживання (одержання громадянства, соціальний статус тощо) тут будуть кращі.

Майбутня чисельність населення України та його склад зале­жатимуть насамперед від масштабів і напрямків міграційних про­цесів. При найсприятливіших тенденціях економічного розвитку і в випадку вживання заходів щодо залучення мігрантів із країн "третього світу", їх притік може досягнути 50 тис. осіб через 8 - 10 років і 300 - 400 тис. осіб у рік до середини XXI ст. У цьому випадку зменшення чисельності населення припиниться до початку 2020 р., після чого почнеться її ріст. Прогнозується, що в 2060 р. нас знову буде 52 млн., а за подальші 15 років кількість мешканців України збільшиться ще на 6 млн. осіб. При найгіршому варіанті розвитку подій притік мігрантів також відбуватиметься, але значних обсягів він досягне на 10-15 років пізніше. Демографічна криза ще більше загостриться - чисельність населення скорочуватиметься до середини 2030-х рр., після чого стабілізується на рівні 40-41 млн. осіб.

За найреальнішим прогнозом, мінімального рівня чисельність населення досягне близько 2025 р. - вона прогнозовано складатиме не більше 43 млн. осіб. Упродовж наступних 50 років, завдяки міграції з країн Азії та Африки, загальна кількість жителів нашої держави досягне 51,5 млн. осіб. Але найважливішим результатом лібералізації міграційної політики стане сповільнення темпів старіння, досягнення більш-менш прийнятного співвідношення між платниками податків і особами, які знаходяться на утриманні держави.

Політика та релігія

^ План викладення матеріалу

1. Специфіка взаємодії політики та релігії. Суспільно- політична діяльність церкви.

2. Політичне життя і церква в Україні.

3. Церква і держава, суспільство.