Тема 24. Політика і релігія

займаються правоохоронні органи та суди. Те саме стосується оцінок ("безпечні" - "небезпечні") нових релігій - тільки на підставі кримінального розслідування можно зробити висновок про антисоціальність тієї чи іншої релігії. При цьому в кодексах чи законах немає спеціальних статей, присвячених виключно релігії чи церквам. Злочини є злочинами, хто б і під яким впливом їх не робив. Скажімо, жертвоприношення людини трактується як убивство, а не як релігійний ритуал. А податкові порушення кара­ються незалежно від того, церква це чи підприємство, чи окрема особа.

Практика церковно-релігійного життя показує й негативи у відносинах між церквою та державою, а саме:

існує тенденція до формування "регіонального законо­давства " щодо релігійних організацій, тобто деякі місцеві органи влади займають упереджену позицію і підтримують певні конфесії на шкоду іншим, напр., у питаннях реєстрації релігійних громад, відведення земельних ділянок для будівництва храмів, надання пільг в оподаткуванні тощо;

зволікається повернення церкві культових будівель та майна; невирішене питання визнання державою богословської освіти; порядок атестації духовних навчальних закладів не розроблено, державні органи не визнають документи про богословську освіту, що унеможливлює професійну роботу богословів у державних закладах.

Церква і політика. На етапі трансформації суспільства церква може виконувати стабілізуючу роль, бо має значний моральний авторитет і високий рівень суспільної довіри. На відміну від деяких посткомуністичних країн, де церква відігравала консолідуючу роль, в Україні політичні події посилювалися церковно-релігійними. Навколо церков групувалися політичні і громадські структури, які мали різні погляди на незалежність України, геополітичні пріоритети.

Історичний досвід свідчить про небезпеку ідентифікації політичних партій та їх ідеологій з позиціями церкви, релігії як засобів вираження інтересів народу. Механічне ототожнення політичними партіями своїх ідеологій з позиціями церкви є небезпечніш для самої церкви. Часто-густо такий прямий зв 'язок церкви з політичними структурами служив основою відчуження значних верств суспільства від церкви.

Л. Ануфрієв, М. Обушний.

Церкви залучаються до підтримки кандидатів на виборах різних рівнів, що найактивніше проявидося на президентських виборах 2004 р. Так, наприклад, УПЦ (КП) і голова УГКЦ з'являлися під час президентських перегонів серед прихильників В. Ющенка.

Однією з найпримітніших рис Помаранчевої революції стала активна участь у цих подіях членів київської церкви "Посольство* Благословенного царства Божого для всіх народів", що має 26 тис. прихильників. Цю громаду п'ятидесятників очолює тридцяти- семирічний нігерієць Сандей Аделаджа, який вільно володіє укра­їнською мовою.

З іншого боку, церкви звертаються до влади у пошуках підтрим­ки своїх позицій у міжконфесійному протистоянні. "Нормою" відносин між церквами і владою стало взаємне нагородження почесними нагородами та знаками, що загалом не схвалюється громадськістю.

Але загалом вплив церкви на політичні орієнтації громадян досить обмежений. Про це свідчать результати всіх парламентських виборів, за якими партії, що задекларували прихильність до певної релігі'{(Християнсько-демократична партія України, Українська Християнська партія, блок "Вперед, Україно!", Партія мусульман України) не подолали 4-відсоткового бар'єру. За даними соціо­логічного дослідження, проведеного Українським центром еконо­мічних і політичних досліджень у серпні 2004 р., вплив релігійної організації на власні політичні переконання засвідчили лише 11,5% віруючих респондентів, 15,2% - заперечили такий вплив, 26,8% вказали, що "самі формують свої погляди ", решта не визначилися.

Україна - поліетнічна і поліконфесійна держава, що в умовах суспільно-економічної трансформації зумовлює особливу актуальність міжконфесійних відносин. Негативний досвід деяких постсоціалістичних країн (колишня Югославія, Росія) свідчить,