2. Ситуаційні підходи: дослідження конфлікту як реакції на зовнішню ситуацію

Опозицією розуміння конфліктів як явища интрапсихического происхож-дения стало перенесення акценту на зовнішні детермінанти їх виникнення. Ситуаци-онные підходи у вивченні конфлікту представлені передусім бихевиорист-ской традицією.

Як відомо, бихевиоризм вважав принципово за неможливе дослідження :саких би то не було суб'єктивних чинників психічного життя людини, по-скольку виходив з того, що науковий статус психологія може знайти тільки за наявності такого предмета свого вивчення, який піддається об'єктивному описа-нию. Як такий предмет бихевиористы розглядали поведінку.

Механізми людської поведінки фактично і стали головними содержани-ем теоретичних побудов і експериментальних досліджень бихевиористов. Зрозуміло, що оскільки бихевиористские підходи зробили центральним предме-том своєї уваги поведінка в його різних формах, то і їх інтерес до конфлик-там обмежувався головним чином зовні спостережуваними конфліктами - в пер-вую чергу, міжособовими і міжгруповими. Відповідно до бихевиористс-кой парадигми, основний методичний принцип вивчення поведінки припускав пошук зв'язків між діями ("стимулами") і поведінковою у відповідь реак-цией людини. Звідси основна схема бихевиоризма "стимул -► реакція", про-шедшая експериментальну перевірку на прикладі одного з окремих випадків "фру-страция -► агресія" звучить стосовно конфліктів як "ситуація -► конфліктна поведінка".

Отже, якщо йдеться про конфліктну поведінку або взаємодію, то джерела його походження можна виявити передусім за допомогою ана-лиза чинників ситуації. Тим самим конфлікт перетворюється на явище ситуацион-ной природи.

Конфлікт як форма агресивної відповіді на зовнішню ситуацію

Першими дослідженнями, що сформували традицію вивчення конфліктів як реакції на зовнішні дії, стали роботи по вивченню агресії і созда-нию концепції фрустрационной детерміації агресії. Почало цим розробкам належало серією досліджень, виконаних в 30-50-х роках групою специ-алистов університету (Дж. Доллард, Л. Дуб, Н. Миллер, А. Бандура та ін.) Йельского і присвячених вивченню агресії, її фрустрационной детерміації, поняти-ям заборони, зміщення агресії і т. д. Соціально-психологічний аналіз цих явищ, у свою чергу, здійснив Л. Берковиц.

В порівнянні з психоаналітичною традицією бихевиоризм запропонував прин-ципиально інший погляд на конфлікти. Соціально-психологічні конфлікти у рамках концепції фрустрационной детерміації агресії розуміються передусім як особлива форма агресивної відповіді (прямо або що побічно проявляється, стримуваного або пригнічуваного, спрямованого на причину агресії або смещен-ного на інший об'єкт) на фрустрирующую ситуацію, причому первинне пред-ставление про фрустрацію як про перешкоду в досягненні бажаного розширюється аж до того, що фрустрирующей починає вважатися ситуація, коли, наприклад, індивід стає свідком агресії, спрямованої на когось іншого.

Виходячи з основних представлень бихевиористов, патологія поведінки є наслідок навчення неправильному, неадекватному або поведе-нию, що відхиляється, яке, отримавши якесь підкріплення, стає частиною поведінкового репертуару особи. Тим самим ключ до розуміння поведінки людини, його дей-ствий і вчинків слід шукати в ситуативних, зовнішніх чинниках. У соответ-ствии з теорією соціального навчення, щоб зрозуміти поведінку людини, слід передусім звернутися до чинників, що провокують прояв тієї або іншої моделі конфліктного реагування на зовнішню ситуацію, а також до чинників, що вплинули на засвоєння цієї моделі поведінки і її закріплення.

Ідея соціального навчення, підкріплена численними спостереженнями за розвитком дітей, знаходить значну підтримку серед зарубіжних і отече-ственных фахівців. А. А. Реан відмічає: "На користь концепції соціального на-учения говорить і те, що дійсна відмінність між неагресивними і агрес-сивными дітьми полягає не в тому, що останні в ситуації міжособового конфлікту віддають перевагу агресивним методам його дозволу, а в тому, що агресивні діти, на відміну від неагресивних, позбавлені альтернативи, оскільки в їх поведінковому репертуарі відсутні "сценарії" конструктивного дозволу конфліктної ситуації" (Реан, 1997, с. 15). Це висловлювання встановлює прямий зв'язок між проблематикою агресії і вивченням конфліктів, зокрема пропонує розглядати стратегії поведінки людей в конфліктах як результат навчення тим або іншим моделям взаємодії.

Дослідження М. Дойча : конфлікт як форма відповіді на конкурентну ситуацію

Безпосереднє ".дослідження конфліктів як реакції на тих або інші осо-бенности зовнішньої ситуації пов'язане з експериментальними роботами М. Дойча у вивченні интерперсональных конфліктів і М. Шерифа в області міжгрупових конфліктів. Саме ним психологія в першу чергу зобов'язана введенням конфлик-та в ранг психологічної проблематики, що експериментально вивчається. Відомо, що для прибічників бихевиористской парадигми застосування эксперименталь-ных методів у вивченні психологічних феноменів було справою принципу і спосо-бом затвердження поведінкової орієнтації як докази наукового статусу об'єктивної психології.

Найзначнішим ім'ям серед тих, хто зробив ситуаційну природу кон-фликта предметом основної уваги і експериментального аналізу, являється М. Дойч, учень і молодший колега К. Левина, чиї дослідження в області соци-альной психології груп зробили на нього величезний вплив. Левин вважав важней-шей характеристикою групи систему взаємнозалежностей і взаємодій меж-ду її членами. Саме ці характеристики соціальних стосунків стали основ-ным предметом багаторічних досліджень Дойча.

Дисертаційне дослідження Дойча (1949) було присвячене впливу коопе-рации і конкуренції на групові процеси. Його перші експерименти, начавшие-ся в 1948 році, будувалися у вигляді наступної процедури. Будучи викладачем психології, Дойч розділив студентів на 10 груп по 5 чоловік, з якими він про-водил щотижня по три години протягом 6 тижнів. Усі групи виконували одні і ті ж завдання, що полягали в швидкому рішенні не занадто складних інтелектуальних завдань, складанні письмової відповіді на питання про деяку особисту проблему, -групповой дискусію на задану тему і т. д.

Після першого тижня зустрічей групи у випадковому порядку розділялися на групи з конкурентною і кооперативною системою оцінювання. Конкурентні групи опо-эещались про те, що їх дискусії оцінюватимуться відповідно до индивидуаль-ным вкладу кожного студента в групову дискусію, який буде сравнивать-ся з вкладами інших членів групи, відповідно до чого кращий "вкладник" отримає вищий бал, наступний, - нижче і т. д. Членів кооперативних груп, навпаки, повідомляли про те, що усі вони отримають один і той же бал, кото-рый визначатиметься на основі порівняння результатів їх колективної роботи з чотирма такими ж групами. Таким чином, краща група отримає вищий бал, наступна - нижче і т. д. Усі студенти були згодні із запропонованими про-цедурами, і, оскільки оцінкам в їх інституті надавалося велике значення, вони були мотивовані на отримання високих балів в обох ситуаціях.

За групами постійно спостерігали троє асистентів, реєструючі такі аспекти групового спілкування, як доброзичливість, відкритість і якість дискус-сии. Також зверталася увага на комунікацію між членами групи і їх взаємне прийняття і розуміння під час дискусій. На додаток до цього після кожної дискусії студенти заповнили анкети, в яких оцінювали різні аспекти обговорення, свої реакції під час його і свої установки відносно інших членів групи (Deutsch, 1985).

Ми привели такий просторовий опис методичної процедури перших робіт Дойча, оскільки його наступні лабораторні дослідження будувалися по тій же моделі створення зовнішньої ситуації конкуренції або кооперації, яка пред-полагает різні типи взаємозалежності між учасниками експерименту, варь-ирование зовнішніх умов (включаючи стратегії поведінки "підставного" партнера) і реєстрацію реакцій випробовуваних на цю ситуацію (особливості комунікації, вибирані стратегії поведінки, установки по відношенню до партнерів і інші параметри, у тому числі групові, якщо учасниками експериментів були групи).

Починаючи з 1948 року, Дойчем були виконані сотні досліджень. Вивчалися кооперативні і конкурентні стосунки як усередині груп, так і між ними; дослідження проводилися в учбових класах, робочих ситуаціях і лабораторних умовах; вивчалися групи з гомогенним складом і що складаються з людей різних здібностей, різної расової і етнічної приналежності і т. д.

Результатом цих численних досліджень стала теорія кооперації і конкуренції. Дойч вважає, що його теорія будується навколо двох основних положе-ний: одне з них пов'язане з типом взаємозалежності між цілями людей, вовле-ченных в цю ситуацію, інше -- з типом дій цих людей. Він розрізняє два основні типи взаємозалежності цілей : сприяюча взаємозалежність, де цілі співвідносяться так, що вірогідність або міра досягнення мети одними че-ловеком позитивно пов'язані з вірогідністю або мірою її досягнення іншими; і протилежна взаємозалежність, де цілі співвідносяться так, що вірогідність або міра досягнення мети одним негативно корелюють з вірогідністю або степе-нью досягнення мети іншими. Також виділяються два типи дій індивіда : эф-фективные дії, які покращують шанси дійової особи на досягнення мети, і погіршуючі дії, що мають протилежні результати. Далі Дойч ком-бинирует типи взаємозалежності і типи дій, щоб встановити, як вони впливатимуть на основні соціально-психологічні процеси (Deitfsch, 1985, р. 66).

Ключовим моментом теорії М. Дойча є його "закон соціальних отноше-ний", відповідно до якого кооперація викликає і викликається воспринимае-мым подібністю в представленнях і аттйТюдах, готовністю надавати допомогу, от-крытостью в комунікації, довірчими і дружніми аттитюдами, чув-ствительностью до загальних інтересів і непідкресленням протилежних инте-ресов, орієнтацією на взаємну владу швидше, ніж на відмінності у владі, і т. д.

ЗАКОН СОЦІАЛЬНИХ СТОСУНКІВ"

Характерні процеси і ефекти, выз-ванные цим типом соціального отно-шения, мають тенденцію викликати цей тип соціального відношення. М. Дойча

Аналогічним чином конкуренція викликає і викликається використанням тактики примусу, загрози або хитрості; спробами збільшити відмінності в силі між собою і іншим; ограни-ченной комунікацією; мінімізацією осозна-ния схожості в цінностях і збільшенням чув-ствительности до протилежних інтересів; підозрілими і ворожими установками; значущістю, ригідністю і масштабністю конфліктної проблеми і т. д. (Deutsch, 1985, р. 70).

Таким чином, в теорії Дойча конфліктна феноменологія описується як наслідок об'єктивного зіткнення інтересів. Визнання концепції Дойча було забезпечене її співзвучністю ідеям свого часу, так само як і найбагатшими емпіричними даними, отриманими автором. Ці дані, передусім, отно-сятся до стратегій взаємодії в конфлікті і чинників, які їх определя-ют. Частину експериментів Дойча в якійсь мірі осягнула доля багатьох інших ла-бораторных досліджень соціальної поведінки, підданих жорсткій критиці за нерелевантність умов експерименту реальним життєвим ситуаціям. Дойч вірив, що результати лабораторних експериментів відкривають шлях до розуміння реальних конфліктів між живими людьми. Можливо, в найбільшій мірі со-мнения відносно можливості відтворення в лабораторії реальних умов взаємодії людей відносяться саме до конфліктних і іншим "гострим" ситуа-циям, оскільки само їх існування визначається значущістю происходяще-го для учасників цієї взаємодії.

Проте, незважаючи на спірність деяких своїх положень, Дойч, безумовно, є найбільш визнаним авторитетом серед західних психологів - иссле-дователей конфліктів :

М. Шериф: ситуаційний підхід у вивченні міжгрупових конфліктів

Інше відоме ім'я в області ситуаційного підходу до вивчення конфліктів - це М. Шериф з його знаменитими експериментами, в яких конфлікт створювався в реальних умовах людської взаємодії. Цілком закономірно, що саме міжгрупові конфлікти стали об'єктом його уваги, як і інтересу багатьох інших дослідників : різні види соціальних, расових, етнічних * інших конфліктів вимагали пошуку практичних шляхів свого дозволу. Со-ответственно і в психології починає домінувати бажання не стільки теорети-чески пояснювати існуючі конфлікти, скільки практично в різних те-рапевтических формах допомагати людям справлятися з ними.

Загальна схема експериментів Шерифа (з варіаціями в різних серіях) зводилася до наступного. У літньому таборі група незнайомих між собою хлопчиків підліткового віку (у різних експериментах від 11 до 14 років) ділилася на дві підгрупи. у кожній з яких йшло своє життя. Відпочиваючи, граючи, займаючись хозяйственны-ми справами, хлопчики здружилися між собою, утворивши дві згуртовані групи. Після того, як у них сформувалося сильне почуття групової принадлежнос-ти почалася наступна, вирішальна стадія експерименту. Групи підлітків стикалися в сильній конкурентній ситуації - між ними організовувалися різні соревно-вания із строгим суперництвом, в результаті яких одна з груп оголошувалася тій, що перемогла, а інша - програвшою. На цій стадії і був зафіксований той результат, який предпола-гался основною гіпотезою М. Шерифа, : объектив-но конкурентна ситуація, в якої оказыва-лись групи, викликала конфлікт між ними.

Експеримент Шерифа притягнув до себе внима-ние і мав значний резонанс, а його методи-ческая процедура була відтворена у ряді інших експериментів.

Самі останні огляди емпіричних і експериментальних відкриттів ясно заклю-чили, що агресія і конфлікт не є самогенерируемыми интрапсихическими со-бытиями. Це стани ВІДНОШЕННЯ, воз-никающие як наслідок транзакцій між людьми в ситуаціях, коли переслідувані ними цілі підтримуються або блокируют-ся. Звідси адекватне розуміння этиоло-гии конфлікту і кооперації вимагає оце-нивания усередині точних рамок, або контек-ста, ситуацій, в яких вони виникають.

М. Шериф

Загальна оцінка

Загальна оцінка методичної схеми досліджень, виконаних за допомогою внеш-него ініціації конфліктів, і результатів, отриманих із застосуванням цієї схеми, неоднозначна. З одного боку, було проведено безліч цікавих досліджень, завдяки яким були отримані що представляють інтерес резуль-таты як відносно індивідуальних реакцій людей на ситуації зовнішніх затруд-нений, так і відносно групових явищ їх взаємодії. З іншого боку, критика невиправданих спроб додатка даних, отриманих в лабораторії, до процесів поведінки і взаємодії людей в реальних умовах людського існування, безумовно, відноситься і до цих досліджень. Але, мабуть, найбільші претензії на адресу подібного підходу пов'язані з тим, що конфлікт редукувався до поведінкової реакції і за межами розгляду залишався зміст людських переживань, мотивів, уявлень про те, що відбувається, словом, все те, що, по суті, і складає істоту людських конфліктів. Бе-зусловно, ситуаційні підходи не заперечують впливу особових особливостей на поведінку. Так, виявившись перед лицем конфліктної ситуації, людина може реагувати по-різному: або вибрати кооперативну стратегію подолання конф-ликта, або піти шляхом боротьби, або просто відмовитися від участі в конфлікті і от-стаивания своїх інтересів. Це залежить і від особових особливостей, які тим або іншим чином "забарвлюють" поведінку людини в конфліктній ситуації. Проте фундаментальна залежність поведінки і реагування - конфліктного у тому числі - від зовнішніх умов, ситуації (що розуміється як щось зовнішнє, що може бути спостережуване і описуваний ззовні), які зводяться в бихевиористских побудовах до поняття стимулу, залишається безперечною.

Висновок. Найбільш поширена оцінка бихевиоризма і необихевиоризма последу-ющими дослідниками припускає, що "людська діяльність і соци-альные процеси не можуть бути зведена до спостережуваних і вимірюваних поведенчес-ким характеристик, що розглядаються як прямий результат зовнішніх воздей-ствий" (Уолш, 1978, с. 86). Важко, звичайно, допустити можливість зведення все-го різноманітності і багатства психологічного або соціального життя людини до певного набору стандартних зразків поведінки, підлеглих загальної схе-ме "стимул - реакція" і її модифікаціям з урахуванням проміжних змінних, що вводяться. Безперечно, ці підходи не були позбавлені слабких сторін, таких як ради-кальное відстоювання ролі ситуативних чинників у виникненні конфліктів і неминучий при цьому відхід на другий план особових змінних. Проте не сле-дует забувати, що завдяки ситуаційним підходам сучасна наука отримала найбагатший емпіричний матеріал в області конфліктної проблематики. Стара-ниями М. Дойча і інших дослідників конфлікт перестав сприйматися як виключно интрапсихически генерований феномен.