5. Динамічні характеристики конфліктів

До динамічних характеристик конфлікту відносять стадії розвитку конф-ликта і процеси, що виникають на різних його стадіях. Опис даних ха-рактеристик припускає розгляд регулювальників динаміки конфлікту, опре-деляющих його виникнення і розвиток. Безумовно, розрізнення структурних і динамічних параметрів конфлікту іноді буває недостатньо чітким. Напри-мер, цілі учасників конфлікту виступають, з одного боку, в ролі регулювальників взаємодії, з іншої ж - є характеристиками сторін конфлікту, його структурних елементів.

Динамічним характеристикам конфлікту приділяється основна увага в ра-ботах по конфліктології. Очевидно, це пов'язано з тим, що що саме відбувається в конфлікті чинить вирішальний вплив на його конструктивний або деструктив-ный результат, на вирішення конфлікту і на його наслідки. В усякому разі, воп-росы, пов'язані з динамікою конфлікту, розглядаються в конфликтологичес-кой літературі значно частіше, ніж його структурні характеристики.

Опис динамічних характеристик конфлікту припускає увагу до розвитку конфлікту і вимагає відповіді на два ключові питання: що відбувається в конфлікті (процеси, що виникають на різних стадіях) і як це відбувається (регулювальники цих процесів).

Зазвичай вважається, що конфлікт проходить через наступні етапи розвитку :

1) виникнення об'єктивної конфліктної ситуації (чи передконфліктній ситуації);

2) усвідомлення ситуації як конфліктною;

3) конфліктна взаємодія (чи власне конфлікт);

4) вирішення конфлікту.

Незважаючи на те що це представлення є чи не загальноприйнятим, воно виявляє питання: коли ж, власне виникає конфлікт, і що вважати його початком? У вітчизняній літературі ця проблема знайшла своє віддзеркалення в раз-личении понять конфлікту і об'єктивної конфліктної ситуації. В цілому, ана-лизируя зміст, що вкладається різними авторами в поняття конфліктної си-туации, можна сказати, що вона в основному інтерпретується як сукупність об'єктивних зовнішніх обставин і умов, сприяючих виникненню конфлікту. Конфлікт, у свою чергу, є реальним зіткненням учасників ситуації, їх протистоянням, початком якого стає усвідомлення ними ситуації як конфліктною і перехід до конфліктної взаємодії.

Таким чином, аналіз динамічних характеристик конфлікту припускає опис того, як з деякої сукупності зовнішніх умов виникає конфлікт, як відбувається само конфліктна взаємодія і як конфлікт вирішується (чи іншим чином закінчується).

Висновки

1. Категорії проблемного поля опису конфліктів містять його структур-ные і динамічні характеристики.

2. До структурних характеристик конфліктів відносять наступні його состав-ные компоненти: учасники (сторони) конфлікту, його умови (возникнове-ния і протікання),!предмет (об'єкт) конфлікту, дії учасників, результат (результат) конфлікту.

3. Опис динамічних характеристик конфлікту припускає рассмотре-ние розвитку конфлікту і вимагає відповіді на питання, що відбувається в кон-фликте (процеси, що виникають на різних стадіях) і як відбувається (регу-ляторы цих процесів).

4. У системі "наївного", "природного" знання прототип конфлікту включа-ет як складені компоненти уявлення про учасників конф-ликта, його контекст (зовнішній ситуації), його "початок" у вигляді початкового со-бытия, процес конфліктної взаємодії і його результат.

5. Основні елементи конфлікту в оцінці фахівців і в оцінці "простої людини" співпадають.

Критичні життєві ситуації

У повсякденному житті людина переживає найрізноманітніші ситуації, со-вокупность яких утворює наш актуальний життєвий простір. Якщо ж перейти від цього "горизонтального" виміру до тимчасового, "вертикального" - рокам життя, що змінюють один одного, то і тут ми побачимо чергу подій, обстоя-тельств, ситуацій, складових і що утворюють загальний життєвий шлях людини.

Поняття ситуації в психології недостатньо визначене. У своїй роботі по методологічних і теоретичних проблемах психології Б. Ф. Лом назвав розробку способів і засобів опису ситуації однієї з найважливіших завдань (Ло-мов, 1984, с. 120). Проте ситуація як самостійне поняття зі своїм опреде-ленным змістом майже не розглядається в психологічних дослідженнях. У психологічному словнику 1998 року ситуація описується самим традиційним чином як "система зовнішніх по відношенню до суб'єкта умов, спонукаючих і опосредующих його активність" (Короткий психологічний словник, 1998, с. 348). В той же час абсолютно очевидно, що подібне визначення не задовольняє сучасному розумінню цього поняття. Ю. Н. Емельянов, обговорюючи соціально-психологічні проблеми вивчення ситуацій, відмічав: "Дивне те, що пси-хологи, постійно стверджуючи, що поведінка людини не може зрозуміти поза ситуаційним контекстом, приділили мало уваги безпосередньо самому фено-мену участі людей в ситуації як явищу, що має самостійний науч-ным статус.. Тенденція представляти ситуацію незалежно від людей, в ній уча-ствующих, відводячи їм роль позачуттєвого споглядання, закриває від соціальних пси-хологов концептуальні можливості цього поняття.". (Емельянов, 1987, с. 57).

Фактично йдеться про фундаментальну методологічну проблему филосо-фии і психології, про співвідношення об'єктивного "зовнішнього" світу і суб'єктивного "внутрішнього" світу людини, про віддзеркалення "об'єктивного" в "суб'єктивному". Хоча питання про зміст психологічного поняття ситуації не можна рахувати ре-шенным, прийнято розрізняти об'єктивні аспекти ситуації, її "об'єктивне зна-чение" і суб'єктивні аспекти, "суб'єктивний сенс".

З психологічної точки зору ситуація - це зовнішні обставини в ин-терпретации окремою людиною. Самі ці обставини і їх сприйняття, пе-реживание людиною і утворюють в сукупності його життєву ситуацію, при-чем саме сприйняття і інтерпретація тих або інших обставин часто грають вирішальну роль у виникненні і розвитку несприятливих і критичних си-туаций в житті людей.

Дівчина, що марила про кар'єру актриси, не набрала потрібного балу на вступи-тельных іспитах в театральне училище.. Син пішов з школи і пропадає целы-ми днями невідомо де.. Після стількох років роботи доведеться піти на пенсію.. Людина дізнається про необхідність термінової операції.. Дочку приводить додому молодо-го людину і повідомляє, що тепер він житиме тут.. У старого інсульт, і він більше не може обходитися без допомоги близьких і жити один..

Серед множини приведений ситуацій особливо виділяються ті, які можна позначити як критичні життєві ситуації, що вимагають дозволу або подолання. При цьому йдеться не про буденні ситуації (ка-кие б проблеми і трудності вони не містили), в яких ми використовуємо привыч-ные способи їх подолання, що повторюються, але про ті ситуації, які вимагають пошуку нового рішення або задіювання незвичних ресурсів для їх дозволу.

У своїй книзі "Психологія переживання", присвяченою розгляду крити-ческих ситуацій, пережираемых людиною, Ф. Василюк аналізує чотири ос-новных поняття, якими оперує психологія при описі цих ситуацій, : стрес, фрустрація, конфлікт і криза. Різним типам критичних ситуацій соот-ветствуют різні онтологічні поля: так, конфлікт співвідноситься автором з онтологічним полем внутрішнього світу, а онтологічним полем кризи являет-ся життя як ціле (Василюк, 1984) (таблиця. 6-1).

				Таблиця 6-1
Типологія критичних ситуацій (цит. по: Василюк, 1984)
Онтологічне	Тип активності	Внутрішня	Нормальні	Тип критичної
поле		необхідність	умови	ситуації
"Витальность"	Жизнедеятель-	Здесь-и-теперь	Непосредствен-	Стрес
	ность організму	задоволення	ная даність
			життєвих благ
Окреме	Діяльність	Реалізація	Трудність	Фрустрація
життєве		мотиву
відношення
Внутрішній світ	Свідомість	Внутрішня	Складність	Конфлікт
		узгодженість
Життя як ціле	Воля	Реалізація жиз-	Трудність і	Криза
		ненного задуму	складність

Для позначення різноманітних труднощів, а також станів, що викликаються ними, і пережива-ний в буденній мові часто використовується поня-тие стресу. У якійсь мірі та або інша міра переживання стресу характерна для будь-яких кри-тических життєвих ситуацій. Стрес, проте, може бути викликаний фізичними або іншими короткочасними діями (наприклад, травма, отримана під час голо-леда, або суперечка в транспорті), тоді як більш менш тривалі пережи-вания людини, пов'язані зі значущими для нього психологічними проблемами, переживаються зазвичай в таких формах, як конфлікти і кризи.

Об'єктивно-суб'єктивна природа конфліктів

Використовуючи наявні в психології уявлення про критичні життєві ситуації, звернемося до аналізу виникнення конфліктів. Що відбувається в душі людини, внаслідок чого виникає конфлікт? Яким чином конфлікт як осо-бое стан взаємодії виникає в процесі міжособового спілкування?

Лише у самих ранніх описах і дослідженнях конфлікту допускалося його виникнення, образно кажучи, "без участі людини". До такого роду исключени-ям із загальної тенденції відноситься, зокрема, психоаналітичне представле-ние про несвідомі конфлікти, виникнення яких визначається закон-мі існування психіки, над якими людина не владна. Сюди ж ми повинні віднести експерименти А. Лурия і Н. Миллера по створенню конфлікту ззовні (само використання тваринних в частині досліджень Н. Миллера підкреслює харак-терное для нього "безсуб'єктне" розуміння конфлікту).

Інші підходи, при усіх відмінностях між ними, фактично сходяться в" визнанні об'єктивно-суб'єктивної природи виникнення конфліктів.

Левин, що виводив конфлікт з актуальної життєвої ситуації індивіда, ха-рактеризовал його як дія на індивіда протилежно спрямованих сил рівної величини. Самі ці "сили" - це характеристики зовнішньої ситуації, віз-дія яких є результатом суб'єктивного сприйняття індивідом сво-ей власної ситуації.

Для Дойча конфлікт є наслідком об'єктивного протиріччя між інтересами, проте "вирішальна умова вступу в конфлікт - це.. перцепція несумісності.. Психологічною реальністю конфлікт стає толь-ко у тому випадку, якщо він сприйнятий як конфлікт" (Донцов, Полозова, 1980, с. 121).

По Мерлину, конфлікт виникає тільки за певних умов; до внеш-ним умовам його виникнення відноситься неможливість задоволення моти-вов або стосунків особи. Проте зовнішні умови ведуть до виникнення кон-фликта тільки у тому випадку, якщо, у свою чергу, є внутрішні умови раз-вития конфлікту, якщо виникають протиріччя між мотивами або стосунками або між можливостями і прагненнями. Необхідне доповнення - субъек-тивная нерозв'зність ситуації (тобто певна суб'єктивна її оцінка чело-веком).

Облік суб'єктивного чинника як обов'язкової умови виникнення конф-ликта взагалі характерний для вітчизняної науки (наприклад, у В. Н. Мясищева). І в наступні роки автори перших же робіт, що з'явилися у вітчизняній літературі, по проблемах конфлікту також вважали само собою зрозумілими, що обя-зательным моментом у виникненні конфлікту є той факт, що людина сприймає ситуацію як конфліктну : "Щоб конфлікт став реальним, учас-тники його повинні усвідомити ситуацію, що склалася, як конфліктну. Саме сприйняття, розуміння реальності як конфліктною породжує конфліктне по-ведение" (Петрівська, 1975, с. 132). "Момент усвідомлення або сприйняття ситуації як конфліктною надзвичайно важливий. Визначення учасником ситуації як кон-фликтной само по собі стає механізмом, що відсікає усі "стратегії" пове-дения, не відповідні цьому стану системи і що "включає" ті альтер-нативы, які можуть потрібним чином структурувати взаємодію дан-ном стані" (Орлова, Филонов, 1975, с. 324).

Таким чином, психологи фактично сходяться у визнанні чинників восприя-тия (усвідомлення) конфліктності ситуації (стосунків) як необхідна/ обов'язкова умова виникнення конфліктів.

Навіть серед соціологів, що тяжіють до пошуку об'єктивних детермінант соци-альных процесів, існує явний збіг позицій відносне преимуще-ственно психологічної природи змінних, пов'язаних з переходом від неконф-ликтного (чи передконфліктного) стану відношення до явного конфлікту. "Класичні" дослідники конфлікту у своїх міркуваннях не допускали того, що "конфлікт настає автоматично, внаслідок внутрішніх противоре-чий", відповідно до чого постулювали необхідність виявлення чинників, здатних здолати "інерцію колишніх стосунків" (Тернер, 1985, с. 193-195) і породити конфлікт. Для прибічників діалектичної теорії конфлікту Маркса і Дарендорфа детермінантою переходу до конфлікту є усвідомлення групою (чи класом) своїх інтересів. Для Козера це сумнів в законності сложивше-гося положення стосунків (зокрема, розподіли ресурсів). Соціологи ис-пользуют і інші терміни, загальною об'єднуючою ознакою яких є момент сприйняття (усвідомлення) ситуації (системи стосунків), що склалася, як конфліктною.

Таким чином, виникненню конфлікту неминуче передує субъек-тивное віддзеркалення характеристик соціальної взаємодії. Саме восприя-тие ситуації як конфліктним "робить" конфлікт - "запускає" для суб'єкта не-обходимость реагування у вигляді вибору відповідної стратегії конфліктної взаємодії (чи відходу від нього) і його наступного розвитку. Субъектив-ность в походженні конфлікту проявляється в неможливості однозначно свя-зать його виникнення з певним набором об'єктивних чинників. Будь-який з нас може навести приклади ситуацій, коли конфлікт розвивається, здавалося б, без видимих причин. З іншого боку, наявність цілого ряду об'єктивна конфликтогенных чинників може і не привести до виникнення конфлікту.

Уважний читач міг помітити поступовий перехід від загальної тези про об'єктивно-суб'єктивну природу конфліктів як таких до його конкретним про-явлениям в області интерперсонального взаємодії.

Дійсно, наш подальший аналіз припускає пошук відповідей на питання, як взагалі сприймаються і тим або іншим чином оцінюються "об'єктивні", "зовнішні" чинники ситуації і що визначає оцінку даною конкретною ситуа-ции як конфліктною. Оскільки, на наш погляд, психологія сьогодні має великі можливості дати відповіді на поставлені питання саме в області интерперсонального взаємодії, ми почнемо наш аналіз з цієї області, исхо-дя при цьому з можливості додатка отриманих виводів до внутрішньоособових конфліктів - конфліктів людини "з самим собою".

Сприйняття ситуації

Психологи, що займаються проблемою соціального пізнання, шукають відповіді на головні із їхньої точки зору питання: які соціальні чинники чинять вплив на процес пізнання (соціальна обумовленість процесу пізнання) і яка сте-пень цього впливу; як людина "працює" з соціальною інформацією (аналіз са-мого процесу пізнання соціальних об'єктів); як ці процеси реалізуються на рівні буденної свідомості, коли "проста людина" пізнає соціальний мцр (Ан-дреева, 1997).

Стосовно обговорюваної нами теми - оскільки ми дійшли висновку, що найважливішим чинником виникнення конфліктів є сприйняття ситуа-ции як конфліктною, - важливо було б зрозуміти, як людина сприймає і анали-зирует ситуацію, що склалася в його стосунках з людьми, за якими ознаками оцінює ситуацію як конфліктну і які чинники на це впливають.

Відповісти на ці питання зовсім не просто. Такий "об'єкт", як соціальні си-туации, навіть не завжди включається дослідниками в область соціальної перцеп-ции, що займається сприйняттям соціальних об'єктів, а розуміння того, як че-ловек сприймає ту або іншу соціальну ситуацію (передусім в отношени-ях з іншими людьми) часто підміняється вивченням того, як він сприймає навколишніх його людей (що є віддзеркаленням найбільшої "просунутості" саме проблематики сприйняття людьми один одного).

Проте, як підкреслюють дослідники, якщо ми звикли у своїх наукових побудовах розділяти соціальний світ на людей і ситуації, це не означає, що "наївний" здоровий глузд також організований навколо таких одиниць соціальної ка-тегоризации, як "люди" і "ситуації". У серії досліджень (Н. Кантор) було пока-зано, що описи ситуаційних прототипів, виконані випробовуваними, включають характеристики і людей, і їх соціальної поведінки, типової для цих ситу-аций. Звідси автори роблять висновок, що найбільш багаті, життєві і корисні соціально-когнітивні структури, швидше за все, складні за своєю природою і пред-ставляют собою деяка "амальгама узагальнень", що формується стосовно "людям-в-ситуациях" (Cantor, Mishel, Schwartz, 1982).

Наприклад, в ході одного експерименту студентів просили якнайшвидше уявити собі (сформувати образи) або різні типи людей, або различ-ные типи "людей-в-ситуациях", або різні ситуації, спираючись на деякі загальні орієнтири. Образи людей могли включати такі компоненти, як физиче-ский вигляд, особові характеристики, думки, аттитюды, переконання і типова поведінка, дії і интеракции, що робляться людиною. Відповідно до інструкції передбачалося, що образ ситуації може містити інформацію про речі типу фізичної обстановки і оточення, етикету, очікувань і правил, ре-гулирующих поведінка людини в цій ситуації, дій і интеракций, осу-ществляемых в ситуації. Відносно образу "человек-в-ситуации" говорилося, що це може бути фізичний вигляд людини, поведінка, дії і интерак-ции, які він здійснює, а також спосіб, яким він думає і/або чувству-ет в цій конкретній ситуації.

З'ясувалося, що образи, "человека-в-ситуации" не лише виявляються більш пол-ными, але і формуються набагато швидше, ніж ізольовані образи людини. На підставі цього автори роблять висновок, що складні прототипи "человек-в-ситуа-ции" можуть бути центральними в" повсякденному категоріальному знанні "наївного" спостерігача про людей і ситуації. "У голові" людини є знання і про людей, і про ситуації, просто прототипи людей доступніші для розуміння і тому частіше використовуються, чим структури знань про ситуації. Можливо, переважна орієнтація на особові риси пов'язана з тим, що саме вони сприймаються як найбільш надійна основа для пророцтва поведінки інших (Fiske, 1993). Це означає, що, мабуть, знання про ситуації зазвичай вбудоване в персонологические терміни.

Що означає на мові соціальної психології пізнання сприйняття ситуації як конфліктною? Це означає, що, оцінюючи конкретну ситуацію через її срав-нение із зразками різних ситуацій соціальної взаємодії, наявними в його досвіді, людина відносить її до категорії "конфлікт".

Категоризація - це спосіб систематизації індивідом довкілля відповідно до потреби в зменшенні її суб'єктивної складності. Дж. Бру-нер ще в 1958 році писав: "Найбільш очевидною обставиною ..є те, що сприйняття або реєстрація об'єкту або події в довкіллі включа-ет в себе акт категоризації" (Tajfel H., 1980, р. 114). Соціальна категоризація - це "процес впорядковування довкілля в термінах категорій, тобто через угрупування людей, об'єктів і подій так, як якби вони були подібні або еквівалентні одне іншому в їх відношенні до індивіда", а її значення определяет-ся тим, що, по вираженню Г. Тэджфела, "соціальна категоризація лежить в серд-це здорового глузду, повсякденного знання і розуміння" (там же, р. 107).

Особлива роль категоризації пов'язана з тим, що об'єкт сприйняття (чи йде мова про ситуацію або соціальне явище, людину або предмет) оцінюється і наделя-ется тим або іншим сенсом залежно від своєї категоріальної приналежності. Тим самим категоризація стає основою подальших дій, їх регуля-тором. Категорії, що утворюються, - це активні конструкції, основа, на якій базується повсякденна соціальна взаємодія. Як і будь-який акт категориза-ции, соціальна категоризація має два аспекти - індуктивний і дедуктивний, що відповідно відбивають приписування об'єкту або події до певної категорії на основі наявної інформації і створення ув'язнень про природу об'єкту або події на основі властивостей категорії.

Таким чином, на основі категоризації і інтерпретації соціальних ситуацій індивід створює власні "когнітивні відповідності" цих ситуацій. При цьому "ситуаційні моделі", на думку ряду авторів, являються "особово окра-шенными", будучи швидше образами "человека-в-ситуации", а не самій ситуації.

Стосовно конфліктів це означає, що соціальний прототип конфлик-та буде такою ж "амальгамою", що поєднує характеристики людей і їх соціальної поведінки, типової для цих ситуацій. Іншими сло-вами, опис конфліктної ситуації також швидше нагадуватиме прототип " л юди-в-ситуациях".

Визначення ситуації

Результатом сприйняття (побудови образу) ситуації і її інтерпретації ("объяс-нения" на основі категоризації) стає "визначення ситуації". Брунер, из-лагая суть свого "нового погляду" на когнітивні процеси, писав, що восприя-тие є своєрідним процесом Ухвалення рішення (Андреева, 1979, с. 34). Стосовно сприйняття ситуацій цим рішенням стає "опреде-ление", яке дає ситуації людина.

Пріоритет в чіткості постановки і формулювання цього поняття віддається аме-риканскому соціологові У. Томасу (хоча і самі явища, позначені їм як "опре-деление ситуації", і їх значущість неодноразово відзначалися різними авторами). Фахівцям в нашій країні він, в основному, відомий як один з авторів знаме-нитой книги "Польський селянин в Європі і Америці", написаній спільно з соціологом В. Знанецким, що емігрував з Польщі в Америку. У основу цієї роботи покладені результати досліджень, що проводилися Томасом і Знанецким протягом декількох років і присвячених змінам, що відбуваються з сім'ями і громадами польських селян, які в результаті імміграції в Америку і Гер-манію включаються в нову для них систему індустріальних стосунків. Важливим джерелом інформації для авторів стали включені в книгу сотні сторінок їх сімейного листування, що відбиває життя декількох десятків сімейних "кланів"^ польських емігрантів.

На підставі своїх досліджень Томас і Знанецкий дійшли висновку, що для розуміння поведінки людей їх індивідуальні представлення, витікаючі з індивідуального сприйняття навколишньої соціальної реальності, набагато важ-нее об'єктивно вимірюваних соціальних фактів, що описують цю реальність. Принципова позиція авторів звучить таким чином: "Ми повинні поста-вить себе в позицію суб'єкта, який намагається знайти свій шлях у цьому світі, і ми повинні передусім пам'ятати, що середовище, яке впливає на нього і до якої він намагається адаптуватися, це не об'єктивний світ науки, це ЙОГО світ, природа і суспільство, якими він бачить їх, а не як їх розглядає учений. Індивідуальний суб'єкт реагує тільки на свій досвід, і його досвід - це не те, що абсолютно об'єктивний спостерігач може виявити в частині світу, доступній індивідові, але тільки те, що сам індивід там знаходить" (Thomas, Znaniecki, 1958, p. 1846-1847).

Відповідно до цього "програмного" положення Томас і Знанецкий разви-вают своє розуміння ситуації і способів її опису, а також вказують на те, які дані необхідно брати до уваги, щоб зрозуміти, як у людини на основі досвіду виникає "визначення ситуації". Загальний аналіз ситуації, як счи-тает Томас, повинні йти по двох аспектах - як ситуація описується в объек-тивных верифицируемых термінах і як вона визначається самою особою.

Результатом розвитку цих ідей стало формулювання так званої теореми Томаса. Вона звучить таким чином: "Якщо ситуації визначаються як реаль-ные, вони стають реальними по своїх наслідками".

Томас ілюструє це положення следую-щим прикладом. Параноїк, згодом ставшии пацієнтом однієї нью-йоркської лікарні, убив декількох чоловік. Вони мали звичку розмовляти самі з собою на вулиці, і по рухах їх губ параноїк дійшов висновку, що вони ображають його, називаючи образливими прізвиськами. Описуючи исто-рию цієї людини, Томас підкреслює: "Оскільки він визначав ситуацію як реальну, вона насправді виявилася реальною по своїх наслідках" (Thomas, 1923).

Класичним прикладом практичної реалізації теореми Томаса є випадок, описаний Р. Мертоном під характерною назвою "Пророцтво, що Самовыполняющееся,". Йдеться про ситуацію біржового краху в Нью-Йорку в 1929 році, з якою почалася Велика Депресія 30-х років. Проведене дослідження пока-зало, що в банках була готівка, але люди цьому не вірили, і оскільки усі одновре-менно стали забирати свої гроші, банки один за іншим збанкрутіли. Таким чином, "люди оп-ределили несправжню ситуацію, як істинну, в результаті ж на практиці вона і виявилася ис-тинной" (Монсон, 1992, с. 180). Терміном "самодостатність пророцтва" Мер-тон запропонував означати "міра вкладу, що вноситься людьми в створення таких життєвих обставин, які підтвердять їх раніше існуючі гіпотези про навколишній світ" (Андреева, 1997, с. 20).

Іншою вражаючою ілюстрацією, добре знайомою психологам, є знаменитий експеримент Ф. Зимбардо, про який він згадує наступним обра-зом (Zimbardo, 1982).

"Кілька років тому я був суперінтендантом в'язниці. Я прибув в окружну в'язницю Стэнфордскую, експериментальну в'язницю, створену психологами для дослідження динаміки стосунків між ув'язненими і охоронцями. Наша мни-мая в'язниця славилася "хорошими охоронцями" і "хорошими ув'язненими"; ми знали, що це так, тому що ми її таким чином і влаштовували. Для ролі тюрем-щиков або ув'язнених відбиралися тільки нормальні, здорові, законопослуш-ные добровольці. Долею, за допомогою підкинутої монети, вони ділилися на протилежні сторони, таким чином насправді не було ніяких причин, щоб людина стала саме ув'язненою або тюремником. Але, як в пье-сах Пиранделло, ілюзія, яку ми створили, незабаром злилася з реальністю. Наша уявна в'язниця стала занадто реальною. Охоронці, які були, як пра-вило, спокійними і миролюбними людьми, стали проявляти садизм і жорсткість. Ув'язнені, вибрані за їх "нормальність" на основі різноманітних личност-ных тестів, стали проявляти у своїй поведінці різну патологію. Сам факт перебування ув'язнених у в'язниці виправдовував деградацію охоронців. Заключен-ные заслужили на те, що вони отримали, тому що вони "порушники порядку" і "небезпечні". Саме гірше поводження з ув'язненими мало місце, коли тюремні начальники спали або були зайняті чимось іншим, коли охоронець був наодинці з ув'язненим - тоді "експеримент" припинявся і особові мотиви брали гору. Уявіть собі, кожен знав, що це починалося як експеримент, але спогад про це з кожним минулим днем ставав усе менш жи-вым". (Відмітимо особливо цей дуже вражаючий факт: учасники експерименту як би починають перетворювати цю ситуацію на справжню.) Ув'язнених будили кілька разів за ніч, посилаючись на необхідність переклички, але в действительно-сти ці нічні хитрощі використовувалися охоронцями, щоб їм не було нудно. Ког-да батьки і друзі приходили їх відвідати, більшість ув'язнених выгляде-ли погано і жахливо себе почували. Священик, що відвідував їх, одного дня бачив, як ув'язнений втратив самовладання і істерично розридався..

Я вважав себе "ліберальним адміністратором"; дійсно, деякі ох-ранники скаржилися, що я занадто м'який з ув'язненими. На п'яту ніч усі ми були залучені в процес ескалації влади над безпорадністю, що страждала, і посилення контролю над людьми (швидше, ніж за науковими змінними)". Зимбардо признається в тому, що і він сам, "безпристрасний дослідник", виявився эмоцио-нально залученим в цю ситуацію. Зрозумівши, що "імпульс місця узяв верх над на-шим здоровим глуздом і чутливістю", він зупинив експеримент за тиждень до запланованого дня закінчення. Ця історія переконливо ілюструє "оп-ределение ситуації": учасники експерименту, знаючи, що ситуація, в яку вони включені, нереальна, штучна, поступово починають поводитися так, як якби вона була реальною; і у своїх діях і переживаннях вони перетворюються на наглядачів і ув'язнених.

Можна навести і інші приклади, що ілюструють головний висновок Томаса і Знанецкого, : "Ми не можемо нехтувати сенсом, значеннями, які ці объек-ты мають для усвідомлюючого індивіда, оскільки саме ці значення детерми-нируют поведінка індивіда" (Thomas, Znaniecki, 1958, p. 1849). Сьогодні це зву-чит досить звично і навіть банально, але не забуватимемо, що це написано в 1928 році.

Положення, що суб'єктивні представлення роблять частенько більш силь-ное вплив, ніж об'єктивні чинники, легко ілюструється і цілком согласует-ся з емпіричними даними психології.

Наприклад, в одному психологічному експерименті випробовуваним повідомлялося, що вивчається вплив алкоголю на поведінку людей. Спочатку запитували про те, як, на їх думку, міняється поведінка людини в стані сп'яніння, а потім їм пропонували випити невелику кількість прозорої рідини. У першому випадку випробовуваним говорили, що це горілка, хоча насправді це була вода, в другому - навпаки. І кожного разу в поведінці людей більшою мірою проявлявся вплив їх представлень, чим реальних фактів: випробовувані ставали більш развязны-ми і агресивними, якщо думали, що пили горілку, і проявляли менше агресії, якщо їм Говорили, що це вода (котя йжккдвалсяалкоголь).

Соціальні психологи можуть привести величезне число прикладів впливу уста-новки на сприйняття. Якщо ми наділяємо білих або чорних, китайців або євреїв певними рисами, то незалежно від того, вірні наші представлення або ні, вони впливатимуть на нашу поведінку відносно цих людей. Чи, наприклад, віра в існування надприродних істот. Чи реальні вони? Якщо під сло-вом "реальні" розуміти фізичне існування, то більшість з нас отве-тили б на це питання, ймовірно, негативно. Проте в соціальному сенсі, якщо люди вірять в те, що вони реальні, то вони будуть реальними, оскільки можуть вли-ять на їх поведінку (Vander Zanden, 1987, p. 63).

Визнання фахівцями эвристичности і статусу концепту "визначення си-туации" проявилося в тому, що його включають в підручники по соціальній психології (Vander Zanden, 1987). А відповідна йому феноменологія і розуміння обра-за сприйняття як "орієнтовної основи поведінки" дозволяє стверджувати, що "образи" людей, груп, соціальних явищ стають регулювальниками поведе-ния людини, більш значущими, ніж самі об'єкти. "Визначення ситуації" вы-полняет функцію категоризації стосовно соціальних ситуацій, відповідаючи тим самим потреби людини в зменшенні складності навколишнього світу.

Те, як ми сприймаємо окремі параметри соціальних ситуацій і форми-руем на їх основі цілісний образ, що визначає відношення до них і соответству-ющее поведінку, - одна з найцікавіших, важливіших, але мало вивчених про-блем соціальної психології. Особливе значення вона має для нестандартних, незвичних для людини умов. Стикаючись з ситуацією, що утрудняє його, людина прагне в першу чергу віднести її до певного типу, про який він має більш-менш ясні представлення.

Прагнення людини до "Ъпределению ситуації", що знижує дискомфорт від почуття невизначеності, можна проілюструвати прикладами, заимствован-ными з художніх текстів.

Так, в "Анне Карениной" Л. Толстого Каренин на початку роману своєї дружини з Вронським, замислившись про її життя, внутрішній світ, думки і бажання, испы-тывает замішання, поки не знаходить відповідної відповіді. ""..Питання про її почуття, про те, що робилося і може робитися в її душі, це не моя справа, це справа її совісті і підлягає релігії", - сказав він собі, відчуваючи полегшення (курсив мій. - Н. Г.) при свідомості, що знайдений той пункт узаконень, якому підлягала виникла обставина".

Ще один приклад: Р. Музиль в романі "Людина без властивостей" описує ситуа-цию, коли пара, що прогулюється у вуличному натовпі, стає свідком транс-кравця події, в результаті якої постраждала людина. Пані відчуває "щось неприємне під грудьми, що вона мала право прийняти за співчуття; це було нерішуче почуття, що сковує. Пан після деякого мовчання сказав їй: "У цих важких вантажівок, якими тут користуються, занадто довгий гальмівний шлях". Пані відчула після таких слів полегшення (кур-сив мій. - Н. Г.) і подякувала супутника уважним поглядом. Вона вже не-сколько разів чула цей вираз, але не знала, що таке гальмівний шлях, та і не хотіла знати; їй вистачає було того, що сказане вводило цей жахливий випадок в якісь рамки і перетворювало те, що сталося в технічну проблему, яка її безпосередньо не торкалася".

Неважко помітити, що в приведених фрагментах "полегшення" стає основною характеристикою стану персонажів, що настає, як ми б сказа-ли, після "визначення ситуації". Нагадаємо, що Дж. Брунер у своєму "новому погляді" на сприйняття підкреслював, що "сприйняття є завжди процес приня-тия рішення" (Андреева, 1997, с. 34), а "ухвалення рішень" в нашому випадку і озна-чает "визначення ситуації", знімаюча напруга його пошуку.

Основою "визначення ситуації" є зміст буденного знання, здоровий глузд людини. З точки зору этнометодологии, здоровий глузд включа-ет в себе власне знання, що є типізаціями (ідеальні соци-альные типи, звичні правила дій в певних ситуаціях? принципи дій), їх значеннями, створюваним ними контекстом, те, що по вираженню этнометодологов, складає "обсяг знань під рукою", а також практичний розум, отож-дествляемый з процедурами інтерпретації, функціонуванням здорового глузду (Бекк-Виклунд, 1992, с. 86-88). По Сикурелю, "інтерпретація - це постійний процес, де структурна схожість контексту з іншими відомими подіями ("почуття соціальної структури") активізує різні розумові схеми і типізації. Такий сплав з намірами індивіда конструює нову действи-тельность і нове знання" (там же, с. 98).

Таким чином, людина не просто реагує на ту або іншу ситуацію, але "опре-деляет" її, одночасно "визначаючи" себе в цій ситуації, тим самим фактичес-ки створюючи, "конструюючи" той соціальний світ, в якому живе.

Визначення ситуації як конфліктною

Конфлікт відноситься до того типу ситуацій, до якого повністю застосована теорема Томаса, : якщо людина визначає ситуацію як дійсну, то неза-висимо від її реального змісту, вона стає такою по своїх последстви-ям. Додаток цієї теореми до конфліктів означає, що якщо людина определя-ет ситуацію як конфліктну, вона стає конфліктом, бо у своїх дальней-ших діях в цій ситуації він грунтується на тому визначенні, на тому зна-чении, яке він надав ситуації, відповідно розвиваючи конфліктне взаимо-действие, оцінюючи дії партнера, вибираючи стратегії поведінки.

Сама об'єктивна ситуація взаємодії може містити в собі разнооб-разные протиріччя. Як відмічав Б. Ф. Лом, "в спілкуванні виникають різні типи протиріч : між суб'єктивними стосунками людей, що спілкуються, між їх мотивами (і цілями), між вимогами до особи з боку інших людей і її возмож-ностями виконати ці вимоги, між оцен-кой особи іншими людьми і її самооцінкою, між змістом спілкування і його формою і т. д". (Лом, 1984, с. 338). Противо-речие, проте, не тотожно конфлікту. Суперечлива ситуація існує об'єктивно, тоді як конфлікт є результатом її сприйняття і ин-терпретации учасниками.

Співзвучні ідеї висловлював Ю. Н. Емельянов : "Людина відрізняється від живот-ного здатністю не просто розпізнавати готівкову ситуацію, а проектувати, створювати нові предметні і міжособові конфігурації" (Емельянов, 1987, с. 58). З суперечливої ситуації людина може "сконструювати" конфлікт, проте вона може отримати і інший розвиток.

Ця точка зору знаходить підтримку і в загальнопсихологічному розумінні взаємодії суб'єкта з ситуацією. Як відомо, ідея єдності індивіда і со-циальной середовища як засадничий психологічний принцип була разработа-на Л. С. Выготским в його класичній роботі "Історія розвитку вищих психи-ческих функцій". Як підкреслював А. Н. Леонтьев, "аналіз діяльності і созна-ния неминуче призводить до відмови від традиційного для емпіричної психології егоцентричного, "птолемеевского" розуміння людини на користь розуміння "ко-перниковского", що розглядає людське "Я" як включене в загальну сі-стему взаємозв'язків людей в суспільстві" (Леонтьев, 1977, с. 229). С. Л. Рубінштейн сформулював свою позицію з цього питання таким чином: "..Строго го-воря, внутрішні умови виступають як причини (проблема саморозвитку, само-движения, рушійні сили розвитку, джерела розвитку знаходяться в самому про-цессе розвитку як його внутрішні причини), а зовнішні причини виступають як умови, як обставини" (Рубінштейн, 1973, с. 290). А. В. Филиппов і С. В. Кова-лев, аналізуючи погляди Рубінштейна і Леонтьева, приходять до висновку, що ситуа-ция повинна розумітися як "продукт і результат активної взаємодії лично-сти і середовища" : "Суб'єктивні чинники завжди включені в генезис ситуації в каче-стве її невід'ємної ланки. Щоб утворилася актуальна для суб'єкта ситуа-ция, недостатньо мати певні умови і обставини. Необхідно мати ще і певного суб'єкта, з боку якого має бути присутньою психологічна готовність (що має, кінець кінцем, потребностный харак-тер) до тих, що включаються в генезис ситуації об'єктивним умовам і обставинам" (Филиппов, Ковалев, 1986, с. 17). Стосовно ситуацій соціального взаи-модействия ці міркування також знаходять підтримку в ідеях интерсубъек-тивного підходу (Хараш, 1979). Як вказує Ю. Н. Емельянов, "міжособове середовище чинить вплив на індивідів, що входять в неї, не за допомогою якихось объек-тивных, їй постійно властивих властивостей, а за допомогою діалектично обновляю-щихся якостей, обумовлених суб'єктивними тлумаченнями подій їх участ-никами з наступними діями, залежними від цих тлумачень" (Емелья-нов, 1986, с. 28).

Таким чином, на підставі проведеного аналізу і використовуючи існуючі в психології методологічні представлення для розуміння психологічної природи конфлікту, можна сформулювати положення, що об'єктивно існуючі протиріччя не однозначно детермінують конфліктну взаємодію учасників ситуації, але, навпаки, вони самі "конструюють" конфлікт, приписы-вая ситуації відповідне значення. Звідси - виникнення конфліктної ситуації не є простим наслідком виникаючих протиріч, але пред-ставляет собою наступний процес:

зовнішня ситуація -► визначення ситуації -► конфліктна ситуація

Інтерпретуючи зовнішню ситуацію як конфліктну, людина починає поводитися за правилами конфліктної взаємодії, трансформуючи тим самим ситуа-цию в конфлікт. При цьому принципове значення мають дві точки переходу : які чинники обумовлюють сприйняття актуальної ситуації як конфліктною і як після визначення ситуації як конфліктною здійснюється перехід до кон-фликтному взаємодії.

Як головна ознака, на підставі якої людина визначає ситу-ацию як конфліктну, зазвичай розглядається сприймана несумісність власної мети і цілей іншої сторони. Нагадаємо виводи роботи У. Клара і його колег про конфлікт як когнітивну схему : конфлікт - це не просто властивість ситуації, але швидше виводи, що робляться на її основі; при цьому якщо ситуація опре-деляется як конфліктна, вибиратимуться докази, підтримувальні цю схему (Klar, Bar - Tal, Kruglanski, 1988).

Несумісність цілей сторін як "ядерна" ознака сприйняття ситуації як конфліктна багатьма авторами зв'язується з відчуттям загрози, що виникає у людини, : "..Конфліктна ситуація несе в собі загрозу для того або ино-го учасника взаємодії і вимагає мобілізації наявних в його распоряже-нии ресурсів, щоб або:

а) добитися бажаної мети, якщо йдеться про сторону, виступаючу як активний початок, або

б) забезпечити максимальний можливий захист, якщо йдеться про пасивного учасника взаємодії" (Орлова, Филонов, 1976, с. 324).

Таким чином, конфлікт - це передусім сприймана як загрозлива суперечність/несумісність цілей сторін. Якщо ситуація вже визначена як конфліктна, подальше уявлення про неї формуватиметься з урахуванням цього визначення, "підганятиметься" під нього.

Результати дослідження показують, що категоріальне знання буденної психології, здоровий глузд "простих людей" містить своє уявлення про конф-ликтной ситуацію. Типові описи ситуацій, що сталися, які дають учас-тники конфлікту, поєднують в собі фактичну інформацію і атрибутивні суж-дения, пояснюючі події з точки зору контекстних або особових факто-ров. У цьому знаходить віддзеркалення та імпліцитна концепція, яка кладеться ними в основу загального визначення ситуації. При розбіжності суб'єктивної картини си-туации з наявними у людини уявленнями про цей клас ситуацій воз-можна або коригування загальної моделі, або "підгонка" ситуаційної моделі під загальну, що відповідає відомому явищу стереотипизации (Гришина, 1990).

У пошуках відповіді на питання, які ознаки дозволяють людині "категоризувати" ситуацію як конфліктну, ми пропонували респондентам вибрати із загального набору описів ситуацій ті з них, які, на їх погляд, являються конфликтны-ми. Потім задавалося питання про причини, по яких ті або інші ситуації віднось лись до розряду конфліктних. Як виявилось, відповідь на це питання викликала яв-ные утруднення.

Якщо вважати цей факт надійним результатом, то слід визнати, що в дан-ном випадку швидше має місце "схоплювання" ситуації в цілому, тоді як її опо-знание "по деталях" викликає утруднення. Свого часу Дж. Форгас провів ряд досліджень по створенню емпіричних таксономії ситуацій. Сам автор вважає найбільш вражаючим відкриттям те, що первинною базисною основою реп-резентаций соціальних епізодів незмінно були афектні характеристи-ки : "Є вагомі підстави припустити, що у своїх роздумах относитель-но епізодів взаємодії і особливо при порівнянні епізодів між собою ми маємо тенденцію майже виключно виходити з того, що ми відчуваємо относи-тельно цього епізоду порівняно з іншим, а не з того, чим цей епізод в действи-тельности являється в термінах умов, дійових осіб, проблем, цілей" (Forgas, 1981, p. 171). І далі: "Ми можемо укласти, що когнітивні репрезентації епізодів взаємодії мають афектний характер. Схоже, що при размыш-лении про интеракции, перше, що негайно спадає нам на думку, - це не ме-сто перебування, час дня або партнери, що беруть участь, але швидше глобальна, це-лостная афектна реакція на усі ці речі" (р. 173). На думку Форгаса, эмпи-рические дослідження по когнітивних репрезентаціях епізодів взаємодії повністю підтвердили зроблене декілька десятиліть тому пророцтво Мюррея : "Ситуації піддаються класифікації в термінах різних типів эф-фектов, які вони виробляють ('чи можуть виробляти) на суб'єкта в термінах їх значення для його благополуччя" (там же). Емоційне реагування не тре-бует попереднього аналізу. Прості реакції типу "подобається", "не подобається" або "страшно" через свій адаптивний характер часто виникають раніше осоз-нания або обдумування того, що відбувається (Майерс, 1997, с. 116).

Таким чином, якщо прийняти висновок Форгаса про те, що "люди реагують на си-туации не стільки в термінах об'єктивних рис і описових характеристик ситуації, але в термінах їх почуттів і емоцій з приводу події" (Forgas, 1981, р. 171), то вони швидше "відчувають", що це конфліктна ситуація, ніж "усвідомлюють" її такій. Найпростіша відповідь одного з наших респондентів на постав-ленный питання звучала дуже ясно: "Це конфлікт, тому що це конф-ликт". Можливо, це і є найпростіша "робоча формула" конфлікту в "наи-вной психології".

Повернемося до опитування наших респондентів. Наполегливі спроби з'ясувати, які саме моменти в запропонованих ситуаціях спонукали їх розглядати ситуацію як конфліктну, дали наступний результат. Практично з однаковою "вагою" з точки зору частоти згадки "ядро" конфлікту для "наївних випробовуваних" утворили три ознаки:

1. Поведінкові прояви учасників ситуації ("борються один з одним", "хочуть добитися свого", "прагнуть довести свою правоту", "пише жало-бы", "бореться за свій інтерес" і т. д.).

2. Протиріччя між учасниками ситуації (у термінології наших респон-дентов "різні інтереси", "різні цілі", "несумісні позиції", "стре-мятся до різного", "розбіжності", "різного хочуть" і т. д.).

3. Афектні прояви учасників ситуації ("переживає", "страждають", "випробовує нервову напругу", "налагоджений вороже" і т. д.)

Таким чином, з точки зору "наївних випробовуваних", таких, що спираються на здра-вый сенс, конфлікт - це ситуація, в якій має місце протиріччя між її учасниками, що проявляється в їх протидії один одному (противостоя-нии, протиборстві) і супроводжується афектними проявами. На рівні "природного" категоріального знання ці ознаки диференціюють конфлікт від інших соціальних ситуацій, утворюють категорію явищ, що мають значення "Конфліктній ситуації". Це представлення співпадає з судження-мі вчених, одержуючих тим самим додаткову підтримку своїм поглядам.

Чинники визначення ситуації як конфліктною

Чим загальніші "параметри" людини, ми розглядаємо, тим більшого типо-вого, схожого в його поведінці, сприйнятті, реакції з іншими ми знаходитимемо. Так, на рівні "загальнолюдського виміру" люди можуть випробовувати загальне чув-ство страху в схожих обставинах і переживати його схожим чином (прояв-ляя це в одних і тих же ознаках). Кожен наступний "вимір" буде ока-зывать вплив і накладати свої обмеження на наші реакції. Наприклад, при-надлежность до певної культури, вікової категорії, підлоги, професійній групі робить наше сприйняття і оцінку тих або інших обставин специфічним, особливим. Нарешті, якщо ми звернемося до внутрішнього світу людини, егошсихо-логическим особливостей, то на цьому рівні сприйняття людьми зовнішніх ситуацій і подій стає ще тоншим і індивідуалізованим, одиничним.

Визначення ситуації, з одного боку, спирається на саму "визначувану" ситуацію, з іншої - на існуючі у суб'єкта індивідуальні когнітивні репрезентації ситуацій різного типу. Таким чином, визначення ситуації детерміноване як зовнішньою реальністю, так і внутрішнім суб'єктивним світом людини, причому сила впливу обох "джерел" може розрізнятися в зависи-мости від ситуації.

Чим визначенішою є зовнішня ситуація, тим більше однотипні реакції вона викликає. У разі виникнення небезпеки самі різні люди, не-залежно від їх індивідуальних особливостей, відношення до життя, переконань і смаків, часто піддаються паніці, рятуються втечею, переживають емоційні потрясіння. Хоча в їх поведінці і можна побачити індивідуальні особливості, ситуація, в якій вони виявилися, настільки однозначна, що фактично не ос-тавляет місця різним суб'єктивним інтерпретаціям. Якщо ж зовнішня ситуація є менш визначеною, її сприйняття більшою мірою залежить від инди-видуальных особливостей учасників. Наприклад, начальник влаштовує своїм под-чиненным "рознесення": для одного з них це "справедлива критика", для іншого - нічого не значущий "струс повітря", а третій кипить від обурення і з тру-дом стримується, щоб не відреагувати на неприйнятну для нього поведінку керівника.

Залежно від того, який вклад вносить сама зовнішня ситуація у возникно-вение конфліктів і яку роль грають в цьому суб'єктивні чинники, усе конф-ликты можна умовно розташувати в деякому континиуме.

На одному його полюсі знаходитимуться конфлікти, що викликаються виключно зовнішніми причинами, : ситуація об'єктивно виявляється так конфликтогенна, що індивідуальні особливості Людей фактично не мають значення, і ця си-туация викликає у них однакову реакцію. Теоретично можна допустити, що усе 100% людей сприйматимуть цю ситуацію як конфліктну. На противо-положном полюсі, навпаки, розташовуватимуться конфліктні ситуації, вызван-ные виключно субъективнымичфакторами: самі по собі вони не містять ника-кого конфликтогенного почала, але породжені суб'єктивною схильністю людей бачити в цих ситуаціях конфлікт. Адже, умовно кажучи, може існувати че-ловек, для якого усе 100% його життєвих ситуацій - конфліктні

Чим ближче до "ситуаційного" полюса, тим більше конфлікти викликані чинник-мі самої ситуації (і меншу роль грають індивідуальні особливості людей). І навпаки, чим ближче до "особового" полюса, тим більше значення придбаває "людський" чинник (і менше - "об'єктивні" особливості ситуації).

Більшість конфліктних ситуацій, проте, виникають як в результаті нали-чия "об'єктивного" конфликтогенного почала в зовнішніх умовах ситуації, по-зволяющих побачити в ній конфлікт, так і внаслідок індивідуальних особеннос-тей людей, що "бачать" в ній конфлікт.

"Об'єктивні" чинники визначення ситуації

Об'єктивними ми зазвичай називаємо ті обставини, які рахуємо неза-висимыми від себе. У контексті нашого обговорення як об'єктивні факто-ров, обумовлюючі наше сприйняття ситуації і її визначення, виступають особливості самій цієї ситуації, які на рівні "загальнолюдського" изме-рения викликають однотипні реакції у людей.

Вже відзначалося, що ніж очевидніші, виражені характеристики самої си-туации, тим менше можливостей вона залишає для індивідуальної її оцінки, тим більше типові реакції викликає. "Чим суб'єктивніше значуща подія (наприклад, за рахунок усвідомлення його небезпеки) і ніж визначенішим воно являет-ся для суб'єкта (наприклад, за рахунок інтенсивності дії), тим більше вклад цієї дії в актуалізацію програми активної поведінки" (Китаев-зімкнення, 1983, с. 70).

У теоретичних розробках це властивість ситуації часто позначається як "сила". "Сильні" ситуації жорсткіше і однозначно детермінують поведінку учасників взаємодії, "слабкі" допускають велику свободу в її интерпре-тации и., отже, обираних стратегіях поведінки. До "найсильніших" в цьому сенсі ситуацій відносяться будь-які екстремальні ситуацій. Досить згадати психологічні описи паніки або інші прояви натовпу, а так-же, наприклад, численні дані про вплив на агресивну поведінку людей екстремальних чинників довкілля.

Те, що самі ситуації можуть "нав'язувати" своє "визначення", легко проиллюс-трировать прикладами з повсякденного досвіду. Декілька чоловік, утворюючи верени-цу, стоять в потилицю один одному особою у напрямку до якихось дверей або вікна. Що це за ситуація? Ставлячи це питання студентам під час занять, я жодного разу не бачила утруднень або помилок відповідає - звичайно, це черга. У кімнаті боль-шого розміру симетрично розставлені столи, за ними сидятмолодые люди лицем до однієї із стін цієї кімнати, на якій висить дошка. Перед нею стоїть людина і, звертаючись до присутніх, щось розповідає. Це заняття, лекція, урок. Ка-ким образом ми дізнаємося, що це за ситуація? За різноманітними ознаками, в кото-рые входять і особливості простору, і особливості розташування в нім людей, і особливості їх поведінки і т. д. А тепер уявіть собі - психологи легко зрозуміють цей приклад, - що в цій аудиторії проводиться социально-психологичес-кий тренінг, відповідно до чого її простір організований інакше: прибрані сто-лы, люди сидять або парами або невеликими групами, або утворюють загальний круг. Людині, незнайомій із специфікою подібних занять і випадково заглянувше-му в цю аудиторію, вже важко буде відповісти на питання, що це за ситуація.

Загальне в нашому реагуванні пов'язано з тим, що наші знання-представлення з ситуаціях можуть бути більшою чи меншою мірою типовими, співпадаючими з аналогічними знаннями-уявленнями про ситуації інших людей. Це "надын-дивидуальное" представлення зазвичай називають знанням, що "розділяється". (Саме припущення про деяке обов'язкове знання, що "розділяється", загальне у воспри-ятии ситуацій, робить можливим використання психологією різноманітних ме-тодов діагности особи через виявлення індивідуальних способів восприя-тия ситуацій і їх зіставлення з нормативними, наприклад в клінічній диагно-стике особових відхилень. Багато психологічних тестів, наприклад рисуноч-ный тест Розенцвейга спрямовані на рішення саме цього завдання.)

Згідно А. Шюцу, "буденний здоровий глузд несе в собі риси досвіду, що колективно розділяється, у частини людей створюється розуміння суспільства і тієї действи-тельности, в якій ми живемо, за допомогою загальних категорій культури. Тому таке розуміння не лише є таким, що належить окремому індивідові, але сви-детельствует про компетентне розуміння у цього індивіда як учасника опреде-ленного культурного круга" (Бекк-Виклунд, 1992, с. 79). МакКолл пропонує раз-личать загальне знання, що вимагається окремому індивідові для участі в коммуника-ции, і знання, що розділяється, необхідне для ефективності взаємної коммуника-ции (McCall, 1987, р. 71).

"Надындивидуальные" уявлення про ситуації, відбиваючі реалії повсед-невной життя людей, були проілюстровані в дослідженні Фюрнхама, де було показано, що ситуація сама по собі містить певні можливості для індивіда, може бути релевантна одним і нерелевантна іншим його цілям. В ході процедури дослідження суб'єктам було необхідно передати комусь повідомлення або, навпаки, вислухати когось, іншими словами, здійснити комунікацію певного роду, наприклад, "переконати колегу допомогти вам у важливому проекті", "вислухати знайомого, який переживає розрив дружніх стосунків", "сооб-щить комусь, кого ви знаєте, про смерть когось з його батьків" та ін. Для цього їм пропонувався набір ситуацій ("поснідати удвох в маленькому спокійному ресто-ране", "подзвонити людині з будинку" та ін.).

Результати дослідження показали, що люди віддають перевагу цілком определен-ные типам ситуацій для досягнення тієї або іншої мети, тобто вважають одні типи ситу-аций відповідними і доречними для одних цілей, а інші немає. Значить, на думку автора, "вони мають ясну ідею норм, обмежень і переваг певних соціальних ситуацій для отримання або передачі інформації" (Argyle, Furnham, Graham, 1981, p. 111-112).

Таким чином, наше уявлення про соціальні ситуації взаємодії містить загальне знання, що "колективно розділяється", дозволяє людям прихо-дить до згоди відносно характеру ситуації.

Стосовно конфліктів це означає, що уявлення людей про конф-ликтах (так само як і про будь-які інші ситуації), разом з індивідуальним, лич-ным компонентом, містять і загальне знання, що розділяється з іншими. Соціальна ситуація за рахунок своїх власних характеристик може відповідати загальним уявленням, що "розділяються", про конфлікти і, отже, визначатися як конфліктна великим числом людей, викликаючи у них типові реакції.

Групові чинники визначення ситуації

Наша приналежність до певного соціального і культурного шару объек-тивно чинить вплив на те, "в яких найбільш типових стресових або конф-ликтных ситуаціях ми виявляємося, а також як ми справляємося з ними" (Хьелл, Зиглер, 1997, с. 31).

Навіть психоаналітики з їх прихильністю до переважно интрапсихи-ческому поясненню конфліктів людини у міру відходу від ортодоксального пси-хоанализа звертаються до культурних чинників їх виникнення. Хорни пише, що хоча "долею окремої людини є мати деспотичну або "жертвуючу собою заради дітей" мати, але той або інший тип матерів визначається цими культурними умовами" (Хорни, 1993, с. 8).

Той факт, що більшості людей в цій культурі доводиться стикатися з тими ж самими проблемами, наводить на думку, що ці проблеми породжені спе-цифическими життєвими умовами, су-ществующими в цій культурі.

К. Хорни

Тема "культурного" походження проблем людини далі стає ведучій у багатьох психологів. Мей на прикладі аналізу появляю-щихся у невротиків проблем показує їх изменениетво часу. Пацієнтів Фрейда з їх сексуальними проблемами змінили невротики з підвищеною агрес-сивностью. Тридцяті - початок сорокових років були відмічені появою у па-циентов тривоги як загальної риси вдачі. Проблема идентичнос-ти, що змінила її, поступилася місцем переживанням людьми почуття апатії, пов'язаної з втратою або знеціненням смислових основ існування. Мей, правда дуже критичес-ки, але все таки згадує точку зору, відповідно до якої у наш час слово "невроз" має бути замінене на "соционоз" (Мей, 1997, с. 19-23).

У рамках интеракщюнистской традиції виконано немало досліджень, осно-ванных на тому припущенні, що індивіди, що живуть або функціонують в умовах, гомогенних по значущих фізичних, біологічних, соціальних, культурним характе-ристикам, будуть певною мірою разде-лять загальні уявлення про світ і проявляти схожість в сприйнятті загальних ситуацій (Stokols, 1981). Це справедливо для індивідів, принадле-жащих до однієї і тієї ж культури, до однієї і тієї ж субкультури, до однієї і тієї ж робочої групи, до однієї і тієї ж пари і т. д. (Magnusson, 1981, с. 28).

Традиційними в цьому відношенні являються спроби вивчення залежності вос-приятия тих або інших ситуацій від чинників культури. Наприклад, в дослідженні Магнуссона і Статтин були виявлені виразні культурні відмінності у восприя-тии різних ситуацій (наприклад, "бути одному удома", "бути одному в лісі" та ін.) з точки зору тривожності(мал. 6-4), що викликалася ними.

Психологічна діагностика професійних груп також виходить з пред-положения про переживання особами однієї і тієї ж професії загальних ситуацій. Так, в серії робіт К. Маслач показано, як представники так званих "помогаю-щих" професій постійно опиняються в ситуаціях, що викликають эмоциональ-ный стрес, що поступово може призводити до розвитку у них "синдрому выгора-ния" (Maslach, 1982).

Наведемо приклад нашого дослідження, в якому були отримані аналогічні дані про спільність ситуацій, переживаних членами організацій, находящими-ся в одній і тій же організаційній позиції.

У трьох різних організаціях було проведено анкетне опитування робітників і работни-ков середньої керівної ланки (всього було опитано 304 людини). Серед про-чего були отримані двосторонні (керівники по відношенню до робітників і рабо-чие по відношенню до керівників) оцінки однієї і тієї ж системи взаимоотно-шений і міри її конфліктності. Якби йшлося просто про обумовленість реакцій людей об'єктивними чинниками, то оцінки однієї і тієї ж ситуації раз-ными категоріями працівників у рамках однієї організації мали б бути близькі один до одного. Проте, зіставивши дані, отримані в різних организаци-ях, ми виявили збіг оцінок не по "загальному простору життя" в орга-низации, але за принципом позиції, 4 займаної працівниками в організації, тобто категорії, до якої вони відносилися. Опитування робітників трьох абсолютно різних орга-низаций продемонстрував значний збіг "профілів конфліктності" їх стосунків з керівниками. Оцінки тих же стосунків з боку руководи-телей не співпадали з оцінками їх підлеглих, але виявляли безперечну близькість між собою (мал. 6-5). Аналогічні дані отримані і при двусторон-ней оцінці (робітниками і керівниками) соціально-виробничої ситуації по інших параметрах (не пр частоті конфліктів) : хоча між оцінками робітників і керівників може бути виявлена відома близькість, думки робітників трьох різних організацій виявилися значно ближче один одному (це ж торкається і позицій, яких дотримуються їх керівники).

Таким чином, між чинниками об'єктивної ситуації і їх сприйняттям воз-никла опосредующая змінна - позиція індивіда відносно цієї ситуа-ции, його місце в системі взаємин з відповідними правами, обязан-ностями, мірою відповідальності і т. д., яка зробила сильніший вплив на його оцінку ситуації, чим об'єктивні аспекти самій цій ситуації.

Описані вище чинники "середовища", чи відносяться вони до культурного, або орга-низационному простору, чинитимуть вплив на те, яка структура ти-пичных, що повсякденно оточують людину обставин і які з них з боль-шей вірогідністю інтерпретуватимуться як стресові, конфліктні.

Численні дані відносяться до впливу віку і підлоги на преимуще-ственный характер конфліктів.

Наприклад, можна говорити про наявність різних вікових проблем і соответствен-но про структуру потенційних конфліктних ситуацій, пов'язаних з віком. Изве-стно, що в загальному життєвому циклі людини розрізняються окремі вікові стадії, зміна яких - перехідні периодьк-- може проходити досить бур-но, супроводжуватися труднощами і емоційними переживаннями, сопутствую-щими виникненню якісних змін в життєдіяльності особи.

Вікові періоди, окрім особливостей психічного і особового разви-тия, розрізняються ще і по характеру проблем, що встають перед індивідом, по тому, які типові труднощі, критичні ситуації або кризи переживає людина в тому або іншому віці.

Конфлікти раннього дитинства були предметом найбільш пильної уваги в психоаналітичній традиції: описуючи конфліктну природу человека,-психо-аналитики надавали проблемам дитинства особливе значення. У передмові до второ-му видання своєї роботи "Конфлікти дитячої душі" К. Юнг пише про множествен-ности можливих підходів до цієї проблеми: фрейдівській психології з її принци-пом задоволення, адлеровской психології з позиції принципу влади, з точки зору розвитку логічних процесів у дитини,, нарешті, з религиозно-психоло-гических позицій і розвитку у нього понять про Боге. Сам Юнг вважає свій підхід психобіологічними, заснованими на розвитку у дитини сексуального інтересу, а також на значенні мислення і розуміння в рішенні душевних конфліктів. На-пример, чотирирічна Ганна виявляє цікавість до проблеми смерті і тому, що про-исходит з людиною після неї, переживає народження брата, страх смерті матері, обмірковує і обговорює проблеми походження дітей, стосунків батьків і т. д. Вона фактично намагається створити власну концепцію життя, шукає отве-ты на питання, що з'являються у неї, і прагне якось вирішити протиріччя, що виникають при цьому. Проблема смерті і народження знаходить у Ганни логічно при-емлемую для неї інтерпретацію: після смерті чоловік стає ангелом, а за-тем - дитиною. Народження братика вимагає нових пояснень, до яких добавля-ется дитячі ревнощі, потреба в осмисленні свого нового досвіду і місця в системі сімейних стосунків і підтвердженні материнської прихильності і т. д.

{Юнг, 1995). Багато робіт психоаналітиків, подібно до роботи К. Юнга, містять приклади прекрасних описів проблем дитячої душі і стосунків дітей зі світом дорослих.

З інших періодів дитинства найчастіше предметом уваги психологів ставав підлітковий вік, в якому конфлікти придбавають особливе зна-чение.

Загальновідоме вираження "трудності перехідного віку", що стало устойчи-вым штампом буденної мови, використовуваним для характеристики проблем подрост-кового періоду. Левин вважав підлітка маргінальною людиною, що знаходиться між двома групами, вийшов зі світу дитинства і не прийшов у світ взрос-лых. У цьому образі виразно видно і "перехідність" підлітка, і суть його психологічних проблем : він вже не хоче бути дитиною, але ще не може бути дорослим в очах оточення, та і своїх власних. Саме це головне про-тиворечие підліткового періоду розвитку і призводить до типових труднощів, пе-реживаемым в цей час, передусім, до проблем в стосунках з дорослими, неадекватним вчинкам аж до девіантної поведінки, спрямованої на под-тверждение своєї "дорослості". Причому, по Левину, ці конфлікти і їх протека-ние залежать від того, наскільки різкими є межі між цими двома групами - світом дорослих і дітей.

У будь-якому випадку одній з головних особливостей поведінки підлітка становит-ся його емансипація, віддалення від батьків і зростаюча орієнтація на світ сверст-ников і їх групових стосунків. t

Конфлікти в цьому віці можуть бути природним наслідком интенсив-ного, але не завжди адекватного опанування підлітків новими для них формами соціальної взаємодії, але можуть володіти і свого роду самоценностью.

М. В. Розин, що вивчав підліткову субкультуру, відмічає особливу роль кон-фликтов в цьому віці: "Сімейні конфлікти для підлітка не побічні след-ствия неформального життя, а предмет гордості. Неформали постійно пересказы-вают один одному свої домашні пригоди, і чим вони серйозніші, тим сильніше піднімається статус підлітка в неформальній групі. Конфлікти потрібні подрост-ку так само, як довге волосся або клепаная куртка, щоб демонструвати їх пе-ред однолітками" (Розин, 1990, с. 92).

Образ батьків може включати різні характеристики - вони "ограни-ченные", що "не розуміють своїх дітей", "міщани" або "добрі", "дбайливі" і т. д. Незмінним, проте, залишається загальний принцип: "Батьки завжди заважають жити". Сам підліток при цьому у власному описі з'являється "пасивним в конфлікті з батьками, він живе так, як йому представляється правильним, не за-девает батьків, намагається відсторонитися від них, розмежувати сфери життя, роди-тели ж виявляються активною, нападаючою стороною, намагаються за допомогою сили змінити свою дитину" (там же, с. 93). На думку автора, одна з причин подоб-ных конфліктів для дитини - це потреба в подієвій.

Як відомо, дитячий і підлітковий вік у минулому були об'єктом осо-бенно пильної уваги психологів.

Менша вивчена старших віків не виключає, проте, можливості прийти до певних ув'язнень про потенційні причини конфліктів, ха-рактерных для цієї вікової категорії. Примітно, що одну з глав своєї книги про вікові проблеми людей Г. Шихи називає "Передбачувані кризи-сы зрілого віку". Які ж це кризи? Це віддалення від удома потім восем-надцати років, пошук свого місця в житті двадцятирічними, осмислення зробленого і нові шукання в тридцять, середина життя між тридцятьма п'ятьма і сорока пя-тью роками, коли поступово починають йти молодість і фізичні сили, ме-няются звичні ролі і, нарешті, старший вік, де людини чекають удов-летворенность прожитим життям або нові кризи (Шихи, 1999).

Емпіричні докази вікової схильності людини до "про-блемности" тих або інших аспектів своєї взаємодії з оточенням часто приводяться в соціально-психологічних дослідженнях стосунків в групах або організаціях. Наприклад, в проведеному нами масштабному дослідженні в произ-водственных колективах (у якому брали участь більше трьох тисяч чоловік) були виявлені безперечні відмінності в оцінках частоти конфліктів між працівниками різного віку: на загальному фоні явно виділялася наймолодша група работни-ков, для яких були характерні причини конфліктів, очевидно пов'язані з про-блемами їх адаптації до виробництва і соціальної ситуації в групі.

У тому ж дослідженні були отримані дані про вплив чинника підлоги на пред-расположенность до оцінки тих або інших аспектів своєї взаємодії з іншими як конфліктних. Так, в нашому дослідженні жінки в прризводственных кол-лективах були схильні вважати свої стосунки з колегами більш конфліктними в тих аспектах, які прямо торкалися їх особистих потреб (зарплата, распре-деление премій, час відпусток, змінність роботи і т. д.), тоді як чоловіки от-мечали підвищену конфликтогенность організаційних проблем (распределе-ние обов'язків, виробничі труднощі та ін.). Частоту конфліктів з руко-водителем чоловіка оцінювали як вищу, зв'язуючи при цьому причини можливих конфліктів з порушенням посадових інструкцій (наприклад, з не-обходимостью виконання функцій, що не входять в прямі обов'язки), произ-водственными труднощами, умовами праці і перспективами зростання.

ВИСНОВКИ. Грунтуючись на приведених даних, можна сказати, що в кожній культурі і в кожному соціальному шарі існують імпліцитні уявлення про природу конф-ликта, які визначають наше сприйняття тих або інших ситуацій як конфликт-ных. Етнографічні описи рясніють забавними прикладами колізій, воз-никающих між дослідниками і місцевими жителями на грунті неспівпадання їх культурних звичаїв, норм поведінки, ритуалів і т. д. Згадаємо вже приводив-шийся приклад дослідження, в якому було показано, що зміст, вкладыва-емое членами групи в поняття конфлікту, розрізнявся залежно від характе-ра цієї групи і рівня її розвитку. Далі, кожен соціальний шар, профессио-нальная або, наприклад, вікова група мають у своєму життєвому просторі ряд типових стресових або конфліктних ситуацій. Для членів наукового кол-лектива особливо важливі взаємні оцінки професійної компетентності, на-учная сумлінність і пошана авторських прав один одного і т. д.; у підлітків діють свої стереотипні уявлення про те, які ситуації взаємодії, вчинки товаришів вважати неприйнятними. Так проявляється наше знання, що "колективно розділяється", про те, що таке конфлікт. У таких випадках ми і говоримо про обумовленість нашої поведінки і сприйняття навколишнього світу груповими чинниками