1. Особові конфлікти

Категорія внутрішньоособових конфліктів об'єднує психологічні конф-ликты, що полягають в зіткненні різних особових утворень (мотивів, цілей, інтересів і т. д.), представлені у свідомості індивіда відповідними переживаннями (Короткий психологічний словник, 1985, с. 152). Конфлікти это-го виду в психологічній літературі позначаються як внутрішньоособові, лич-ностные, внутрішні, интрасубъектные, интраперсональные, нарешті, як просто психологічні. Усі вказані поняття використовуються як синонімічні.

Особовий конфлікт є протистоянням двох почав в душі людину, сприймане і емоційно переживане людиною як значуща для нього психологічна проблема, що вимагає свого дозволу і що викликає внутрішню роботу, спрямовану на його подолання.

В. С. Мерлин: опис психологічних конфліктів

Найбільш развитай і послідовна система поглядів на психологічні конфлікти у вітчизняних дослідників представлена в роботах В. С. Мерли-на, який почав займатися проблемою конфліктів ще в 40-і роки і присвятив психологічним конфліктам окрему главу у своїх "Проблемах эксперимен-тальной психології особи" (Мерлин, 1970).

По Мерлину, психологічний конфлікт - це "стан більш менш дли-тельной дезинтеграції особи, що виражається в загостренні існуючих ра-нее або у виникненні нових протиріч" між різними сторонами, свой-ствами, стосунками і діями особи" (Мерлин, 1970, с. 103).

Психологічний конфлікт виникає за певних умов. Зовнішні умови мають бути такі, що "задоволення яких-небудь глибоких і актив-ных мотивів і стосунків особи або стає зовсім неможливим або ста-вится під загрозу" (там же). Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту неиз-бежно внаслідок обмежень, що диктуються громадським життям, а також внаслідок того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, неудовлетво-ренные, і т. д.

Проте психологічний конфлікт виникає, тільки якщо ці зовнішні усло-вия породжують певні внутрішні умови, які є протиріччями між різними мотивами і стосунками особи або між її можливостями і прагненнями. Саме тому, підкреслює Мерлин, психо-логические конфлікти можливі тільки у людини. Ще одне необхідне, по Мерлину, умова психологічного конфлікту - це суб'єктивна нерозв'язний мость ситуації.

Мерлин піддає критиці фрейдистські і неофрейдистские уявлення про конфлікти, особливо їх тези про несвідомий характер процесів, протека-ющих в психологічному конфлікті, і приреченості людини на конфлікти, воз-никающие на грунті дитячих конфліктів. Він говорить про необхідність створення те-ории конфліктів, що спирається на клінічні дослідження і досвід психотера-певтического відновлення особи.

На його думку, значення исследованш! пси-хологических конфліктів визначається їх ро-лью в розумінні структури і розвитку личнос-ти, оскільки "загальні закономірності формиро-вания особи в діяльності проявляються тут протягом порівняно короткого часу в гострій формі". Загальне ж значення психологи-ческих конфліктів в психічному житті челове-ка визначається тим, що "в психологічному конфлікті змінюються колишні і формуються нові стосунки особи; змінюється сама структура особи". Таким чином, "розвиток і вирішення конфлікту є гострою формою розвитку особистості" (там же, с. 105).

В. С. Мерлин описує закономірності переходу фрустрації в конфлікт, экс-периментальные методики дослідження конфліктів, конкретні види конфлик-тов (трудові, любовні та ін.), динаміку їх розвитку, фази виходу людини з конфлікту та ін. Тим самим їм фактично закладені основи комплексного всесто-роннего опису конфліктів, їх вивчення і практики роботи з конфліктами.

Проте роботи Мерлина не отримали продовження в психології і не сталі ос-новой подальшого розвитку теорії конфліктів, вивчення яких (у предложен-ном Мерлиным контексті) переміщається в сферу клінічного дослідження не-врозов, в психотерапевтичну площину. Незважаючи на безумовну плодотвор-ность цих областей вивчення конфлікту, вони не давали можливості інтеграції різноманітних робіт, пов'язаних з вивченням конфліктів, оскільки користувалися своєю термінологією, своєю системою концептів і теоретичних понять, не все-гда співзвучних і співвідношуваних з психологічними категоріями. (Нагадаємо, що сучасна "Психотерапевтична енциклопедія" 1997 року видання навіть не включає "конфлікт" в перелік визначуваних понять.) За межами цього підходу вивчення внутрішньоособових конфліктів майже не здійснювалося.

Мотиваційні конфлікти

Серед західних психологів найбільшу увагу до опису внутрішніх кон-фликтов мотиваційного характеру проявляли прибічники психоаналізу і потім-дуючих психодинамічних концепцій. Поняття психічного конфлікту в психо-анализе, проте, дуже специфічно і нерозривно пов'язано з системою концептів і теоретичних побудов психоаналітичної теорії. З цієї причини воно фак-тически виявилося неінтегрованим в ширшу систему психологическо-го знання, зберігаючи свою релевантность виключно у рамках психоаналити-ческих міркувань.

Впливовішою в психології виявилася традиція дослідження внутрилич-ностных конфліктів, закладена Левином, який виводив ці конфлікти не з, внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізу проблем, що виникають в жиз-ненной ситуації індивіда. Предметом його уваги стали конфлікти, возникаю-щие в результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації тих, що суперечать

один одному або несумісних мотивів. Описа-ние цього виду конфліктів, що належить Ле-вину, вважається класичним. Нагадаємо; що він розглядав конфлікт як одночасну віз-дію на індивіда протилежно направ-ленных сил рівної величини, розрізняючи при цьому три основні варіанти цих конфліктів.

Перший випадок конфлікту - це коли чоло-століття виявляється перед необхідністю выбо-ра між в рівній мірі привабливими, але взаємовиключними альтернативами. Не-пременным умовою виникнення конфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають рівну силу, інакше конфлікту б не було, оскільки ми просто вибирали б більш значуще для нас або реалізували б свої бажання последова-тельно. Класичною ілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок Бу-риданова осла, врешті-решт померлого з голоду, тому що він так і не зміг вы-брать між двома рівними за величиною оберемками сіна. Ця ситуація, коли "хо-чется і того і іншого", може, проте, придбавати досить драматичний ха-рактер, якщо йдеться про вибір між чимось або кимось в рівній мірі необхідним, або дорогим для людини. Наприклад, в подібному положенні опиняється молодий чоловік, мэть і дружина якого із-за стосунків, що не склалися між ними, ставлять дорогу ним людину перед неможливим для нього вибором.

Другий випадок конфлікту близький за своєю природою, але припускає вибір меж-ду двома в рівній мірі непривабливими можливостями. Як і в першому описаному типі конфлікту, вибір "з двох зол меншого" ускладнений рівною интен-сивностью мотивів уникнення. Невдале сімейне життя змушує чоловіка тяжко вирішувати - або підтримувати важкі, що не склалися, сімейні отно-шения, або розлучитися з дитиною, постійне спілкування з яким у разі розлучення з дружиною стане неможливим.

Нарешті, третій тип конфлікту, по Левину, - це коли одна і та ж мета (воз-можность, вибір) в рівній мірі і приваблива, і неприваблива, має "і плюси, і мінуси", як про це говорять в буденній мові. Внутрішня боротьба в цьому випадку пов'язана із зважуванням "за і проти" - чи погоджуватися на де-нежную, але нецікаву роботу, чи наважуватися на потрібну, але занадто дорогостоя-щую купівлю, і т. д. Ці ситуації можуть перетворюватися і в тяжкий життєво важливий вибір - наприклад, продовжувати існувати у влаштованому світі сложив-шихся стосунків, стабільної роботи, звичного способу життя і при цьому "жити не своїм життям" або, втративши усе, почати спочатку?

Типи конфлікту Левина, описані їм в поняттях силового поля, були подвер-гнуты експериментальному вивченню й переведені в терміни градієнта мети. Ре-зультаты цього аналізу підсумовувані Н. Миллером в наступних принципах, кото-рые він вважає фундаментальним для розуміння конфліктів між тенденціями наближення і уникнення :

1. Тенденція до досягнення мети тим сильніше, чим ближче до неї суб'єкт, що позначається як градієнт наближення.

2. Тенденція до уникнення небажаного об'єкту тим сильніше, чим ближче до нього суб'єкт, означає градієнт уникнення.

3. У міру наближення об'єкту сила уникнення збільшується швидше, ніж сила досягнення, тобто градієнт уникнення має крутіший характер, ніж градієнт наближення.

4. Сила тенденцій досягнення або уникнення варіює залежно від сили мотиву, на якому вони грунтуються, тобто посилення мотиву підвищує об-щий рівень градієнта.

Що стоїть за цими градієнтами наближення і уникнення для практичного розуміння поведінки людини в ситуації конфлікту? Градієнт наближення означає, що чим ближче за чоловік до вибраної їм мети, тим більше зростає її привабливість, і навпаки, зменшується привабливість іншої з возмож-ных цілей, від якої він віддаляється. Градієнт уникнення, навпаки, проявляється в тому, що, коли людина покидає стан деякої рівноваги, що зберігається до вибору, що робиться їм, він наближається до одного з об'єктів і цей об'єкт у міру наближення викликає усе більш сильну реакцію відторгнення, а другий, отверг-нутый, здається усе менш неприємним, що спонукає людину повернутися до результат-ному стану. Виходить, що психологічно легше вийти з ситуації вибору між двома привабливими можливостями, чим між двома непривлека-тельными. (Якщо це так, то нам, мабуть, слід було б наділяти нерідко случаю-щиеся в нашому житті ситуації вибору позитивним сенсом, а не негативним - "хочеться і того і іншого" замість "ре хочеться ні того ні іншого"). Виходячи з описа-ния Миллера, перший вибір реалізується легше другого. Для такої точки зору є безперечні підстави, наприклад, при реалізації позитивного вибору в дей-ствие вступають механізми, захищаючі і реабілітовуючі прийняті рішення. Проте в реальній життєвій ситуації усе відбувається не так просто. Людина ви -' брав одну з привабливих можливостей, у зв'язку з чим інша повинна, здавалося б, поступово втрачати свою привабливість. Насправді ж, як нам из-вестно із власного досвіду, ми починаємо жалкувати про втрачене і, вибираючи на користь одного об'єкту, до усіх його плюсів починаємо додавати мінуси втрати іншої можливості. Таким чином, виникає складніший тип конфлікту, ког-да один і той же об'єкт викликає прагнення як до досягнення, так і до уникнення.

Аналіз ситуації, в якій індивід має сильні тенденції як до достиже-нию, так і до уникнення одного і того ж об'єкту (можливості, ситуації і т. д.), має, на думку Миллера, фундаментальне значення для розуміння человечес-ких конфліктів. Чому ж все-таки людина не досягає мети або не уникає її?

Миллер зв'язує суть що відбувається в цій ситуації з тезою, яка свідчить, що градієнт уникнення має крутіший характер, ніж градієнт дости-жения, а це у свою чергу означає можливість їх перетину. На определен-ной дистанції від мети тенденція наближення буде сильніша, ніж уникнення. Поки суб'єкт знаходиться в цьому районі, він просуватиметься у напрямку до мети. Проте чим він ближче він до неї, тим швидше в порівнянні з силою досягнення збільшуватиметься сила уникнення. Врешті-решт, він досягає точки, в якій сила уникнення стає рівній силі наближення, тобто два градієнти пересека-ются, і виникає зупинка. Те ж саме відбувається за ситуації, коли суб'єкт слиш-ком близький до мети, у зв'язку з чим починає діяти сила уникнення, що збільшується до точки рівності градієнтів і подальшої зупинки. Наслідком цього стає те, що суб'єкт коливатиметься в районі перетину градієнтів (за рахунок додаткової стимуляції); якщо виникає зміна вагів градієнтів, то вони не перетинаються і суб'єкт вирішує задачу; боротьба сильних тенденцій викликає сильніші коливання, ніж боротьба слабких (Miller, 1944).

Ми привели ці результати теоретичних і експериментальних робіт Милле-ра, тому що вони можуть бути корисною основою при аналізі переживаних людиною конфліктів. (Сам же автор у своїй роботі абсолютно у дусі теорети-ков стимул-реактивной орієнтації швидше спирається на дані експериментів, проведених на тваринах.)

Усі описані випадки конфліктів вважаються мотиваційними, оскільки їх змістом є боротьба мотивів.

Когнітивні конфлікти

Інший варіант внутрішніх конфліктів людини - це когнітивні конфлик-ты, в основі яких -- зіткнення несумісних представлень. Згідно иде-ям когнітивної психології, людина прагне до несуперечності, согласован-ности своєї внутрішньої системи представлень, переконань, цінностей і т. д. і ис-пытывает дискомфорт у разі виникаючих протиріч, розузгоджень. На-пример, хтось, з ким, як ви вважали, вас зв'язують цілком дружні стосунки, здійснює несумісний з цим вчинок. Виникає протиріччя двох пред-ставлений - "він мій друг" і "друзі так не поступають", емоційне пережива-ние якого знайомо багато чим.

Ця проблематика описується в психології теорією когнітивного диссо-нанса Л. Фестингера. Відповідно до неї люди прагнутимуть до зменшення неприємного для них стану дискомфорту, пов'язаного з тим, що індивід одно-временно має два "знання" (поняття, думки), психологічно суперечливих (не узгоджених). Це і є когнітивний дисонанс. Кожен, хто хоч раз читав про теорію Фестингера, напевно запам'ятав його приклад про людину, яка знає, що палити шкідливо, але продовжує палити. Його два "знання" (чи "когниции") - "знаю, що палити шкідливо" і "знаю, що палю" - суперечать один одному. Умень-шение когнітивного дисонансу можливо через зміну одного з противореча-щих представлень так, щоб вони відповідали один одному: можна змінити "когницию" про свою поведінку (кинувши палити, ви отримуєте нове "зна-ние" - "Я не палю", цілком відповідне іншому - "Палити шкідливо") або "когницию" про те, що "палити шкідливо" (переконавши себе, що уявлення про шкоду куріння преуве-личены, що відмова від куріння заважає справлять-ся із стресом, а це ще гірше, і т. д.).

Конфлікт не полягає в протиріччі меж-ду когнітивною системою X і когнітивною системою У. Тобто немає конфлікту між знанням, що робота А є хорошою, і знанням, що робота У в тій же мірі хо-роша. Конфлікт виникає, коли необхо-димо вибрати між двома можливими варіантами дій. Індивід подталки-вается відразу в двох протилежних на-правлениях.

Л' Фветингвр

Чим сильніше дисонанс, що, у свою чергу, визначається значущістю його складових для людини, тим більше він прагнутиме до послаблення цього дисонансу або його устране-нию. Ситуацією когнітивного дисонансу може бути конфлікт, що переживається людиною послепринятия рішення, якщо він не упевнений в нім: будь-якому з нас, напевно, знайоме со-стояние "умовляння" або "переконання" себе в правильності прийнятого рішення за допомогою додаткових аргументів, повторюваних аргументів і так далі. Дисонанс виникає як наслідок протиріччя двох "знань" : "Я прийняв рішення" і "Я не упевнений, що це правильне рішення". Д. Майерс приводить різноманітні приме-ры послаблення дисонансу після ухвалення рішення, у тому числі і эксперименталь-ные доказу того, що прийняте рішення "створює власні опори для підтримки - причини, якими ми виправдовуємо його доцільність" (Майерс, 4997, с. 183). Таким чином, когнітивний дисонанс зачіпає і такі важливі явища як виправдання власних дій (ми усвідомлюємо, що поступили враз-рез зі своїми принципами) або аргументація вибору (прийняли рішення всупереч логіці).

Механізм послаблення когнітивного дисонансу "працює" не лише на ослаб-ление або подолання внутрішніх конфліктів, але і дозволяє нам "йти" від міжособових ускладнень. Так, в наведеному нами прикладі про "зраду друга" людина може переглянути своє відношення до його вчинку, припустивши, що він був не так вже поганий, як спочатку показалося. Можна також спробувати примирити два невідповідних один одному представлення ("він мій друг" і "друзі так не поступають") за допомогою їх включення в нову систему міркувань про свої завы-шенных вимоги до людей, про часи, що змінилися, і т. д. Звичайно, в реаль-ности ці зміни у внутрішній системі представлень відбуваються нелегко, оскільки супроводжуються емоційними переживаннями, які можуть бути болезненны.

Але усі ці явища приймають характер конфлікту тільки у тому випадку, коли подолання дисонансу переживається як складна психологічна проблема, що зачіпає значущі для людини представлення, переконання, цінності і що по-тому робить її рішення важким.

Ролеві конфлікти

Суперечливі проблеми, що зачіпають деятельностную сферу життя лич-ности, можуть переживатися як ролеві конфлікти.

Одним із способів опису людини як суб'єкта діяльності являється ис-пользование уявлень про сукупність його ролей. Виникнення противоре-чий між різними ролевими позиціями особи, її можливостями і соот-ветствующим ролевою поведінкою може привести до виникнення ролевих кон-фликтов.

Традиційно розрізняють два основні види ролевих конфліктів, що виникають на внутрішньоособовому рівні.

Це, по-перше, конфлікт "Я - роль", протиріччя, що виникають між вимогами ролі і можливостями особи, коли або із-за нездатності людини відповідати вимогам ролі (наприклад, обіймати посаду, кото-рая припускає необхідність швидко, без коливань приймати рішення, що йому невластиве), або із-за небажання відповідати своїй ролі виникає проблема вибору. Людина може або вибрати роль і зрадити собі, або отказать-ся від ролі, або ж знайти компромісний спосіб зняття або послаблення цього протиріччя. Суб'єктивні переживання, що виникають у людини в подібній ситу-ации, називають конфліктом "Я - роль", або особово-ролевим. Наприклад, Мер-лин у своїй роботі, присвяченій психологічним конфліктам в трудовій дея-тельности, перераховує основні причини таких конфліктів на основі аналізу і практичної роботи з декількома десятками конкретних випадків. Принаймні, частина з них повністю відповідає тому, що сьогодні називається ролевы-ми конфліктами : конфлікт вимог, що пред'являються, і можливостей людини, "конфлікт боргу і особистих мотивів", і тому подібне (Мерлин, 1970).

Другий варіант ролевих конфліктів - це міжролеві конфлікти, коли різні ролеві позиції особи (і відповідно потрібна ними ролева поведінка) виявляються несумісними, що перетворюється для людини в се-рьезную психологічну проблему. Наприклад, роль керівника наказує людині контроль за дотриманням дисциплінарних і інших вимог членами його групи, що легко може вступати в протиріччя з його позицією, якщо стосунки між ним і його співробітниками дружні. Іншим типовим і, можливо, найбільш поширеним міжролевим конфліктом є протиріччя між профес-сиональной і сімейною ролями. Само це протиріччя у відомому сенсі неизбеж-но ("чим більше приділяєш.уваги роботі, тим більше страждає сім'я" і наобо-рот), і знаходження компромісного варіанту в цьому випадку досить типово, хоча воно і може перетворитися на гострий конфлікт з важким вибором "або-або".

Тяготи подібного ролевого конфлікту, схоже, мають досить распростра-ненный в багатьох культурах характер. Зокрема, відомі дослідження роле-вых конфліктів у жінок, виконані американськими авторами. Типовим по-казателем ролевого конфлікту працюючої жінки являється "відчуття провини пе-ред сім'єю і будинком. Воно є повністю суб'єктивним і виражається в раз-особистого роду самозвинуваченнях (наприклад, що діти мало доглянуті, чоловік обділений ласкою і увагою дружини, і т. д.) через те, що робота віднімає у респондента надто багато часу і сил. При цьому об'єктивна картина життєвої ситуації може бути багато в чому інший.". (Алешина, Лекторська, 1989, с. 80). У дослідженні Ю. Г. Алешиной і Е. В. Лекторської предметом вивчення було успішне і неус-пешное рішення ролевого конфлікту працюючими жінками. На основі опитування були виділені дві групи жінок - з високою і низькою мірою вираженості ролевого конфлікту. Головний висновок проведеного авторами дослідження сво-дится до наступного: "Життєві ситуації жінок з різною вираженістю ро-левого конфлікту виявилися принципово різними, причому жінки з низ-ким ролевим конфліктом виявилися більш задоволеними як профессиональ-ными, так і внутрісімейними особливостями свого життя". Навпаки, для жінок з високим ролевим конфліктом була характерна відсутність чіткої орієнтації на v сім'ю або роботу, більший вплив на їх життя різних особових характери-стик, залежність від думок і оцінок оточення, тісніший зв'язок внутрисе-мейных і робочих характеристик. Таким чином, як вважають автори, "життєва ситуація жінок з високим ролевим конфліктом набагато менш визначена і стабільна, чим у представниць протилежної групи" (с. 87).

Типовими чинниками, що визначають інтенсивність ролевого конфлікту, счи-таются міру сумісності-несумісності різних ролевих очікувань (пове-дения, потрібного роллю); жорсткість, з якою ці вимоги пред'являються; особові характеристики самого індивіда, його відношення (установки, направлен-ность) до ролевих очікувань і т. д. В цій площині і виконана більшість ис-следований по проблематиці ролевого конфлікту.

Внутрішньоособові протиріччя і конфлікти

Конфлікт (а внутрішньоособовий, мабуть, особливо) - складне явище, що важко піддається класифікації. Психолог, що працює з конкретним конф-ликтом, можливо, і не потребує її. Проте в описі феноменології конф-ликтов систематизація, навіть і не що цілком задовольняє, потрібна. Несовер-шенство систематизації, використовуваних для розрізнення окремих видів внутри-~**, m*><?rj*jux хялфлшхтов^ олравлывается передусім практичними потребнос-тями їх аналізу і діагностики, а також пошуком можливостей їх подолання.

Описані різновиди внутрішньоособових конфліктів виділені не в резуль-тате теоретичного аналізу, а відбивають реальний розподіл інтересів иссле-дователей; проте вони фактично відносяться до традиційно розрізняних сфер психічного життя людини і тим самим отримують додаткове подтвержде-ние обрснованности свого місця в загальному просторі його внутрішнього світу. Каж-дый з цих видів конфліктів - мотиваційного, когнітивного або деятельност-ный - має свій зміст, що відбивається передусім в характері протиріччя, що лежить в основі конфлікту, і свою специфіку в реальній життєвою ситуа-ции. Але переживаний людиною психологічний конфлікт може містити компоненти мотиваційного, когнітивного, ролевого протиріч, і підхід, раз-лагающий конфлікт на його можливі "доданки", не завжди релевантен.

У прагненні наблизитися до складного світу реального внутрішньоособового кон- 1 фликта дослідники намагаються, з одного боку, описувати конфлікт на мові пе-реживания його людиною, а з іншого боку, оперувати більш цілісними едини-цами аналізу.

Прикладом першого підходу може служити класифікація основних видів внут-риличностных конфліктів, запропонована Шипиловым, Як основні струк-тур внутрішнього світу особи, між якими можливе виникнення проти-воречий і конфліктів, їм розглядаються мотиви, що переживаються людиною як "я хочу"; цінності, промовці як "еталон належного" через прийняття їх лич-ностью або просто необхідності наслідувати їх і сприймані людиною як "потрібно" або "я повинен"; самооцінка, що виражається в "можу" або "не можу" (Анцу-пов, Шипилов, 1999). (Цей підхід є застосуванням до опису звичайних конфліктів в типології невротичних конфліктів, запропонованою В. Н. Мясище-вым : істеричний конфлікт - це несвідоме нерозв'язне протиріччя між рівнем домагань, "хочу" і можливостями, "можу"; неврастенічний конфлікт-протиріччя між "повинен" і "можу" - відбиває завищені требо-вания до себе, можливості особи, що перевищують; обсессивно-психастенический конфлікт викликається неможливістю зробити вибір між потягами і норма-тивными представленнями, між "повинен" і "хочу".)

Залежно від того, які з цих структур опиняються в протиріччі, розрізняються основні види внутрішньоособових конфліктів (таблиця. 3-1).

Ця класифікація, звичайно, не безперечна. Наприклад, "потрібно" ("я повинен") може інтерпретуватися як мотив виконання обов'язку перед собою або іншими (у останньому випадку за ним легко вгадується і мотив соціального схвалення), і тоді так званий "моральний конфлікт" фактично перетворюється на моти-вационный. Незважаючи на недоліки, що роблять запропоновану класифікацію уразливої для критики, пошук в цьому напрямі перспективний, оскільки він передусім відповідає інтересам практики, що має справу з "живою" мовою пере-живаемых людиною проблем.

Інша можливість розуміння внутрішньоособових конфліктів як цілісного явища внутрішнього світу людини - це звернення до їх описів за допомогою загальної феноменології самосвідомості особи. Конфлікт розглядається як одна із стадій розвитку внутрішньоособового протиріччя, яке визначається як "суб'єктивно переживане розузгодження тих або інших тенденцій (оцінок, домагань, установок, інтересів і тому подібне) в самосвідомості особи, які взаи-модействуют і змінюють один одного в процесі розвитку" (Митина, Кузьменкова, 1998).

Найбільший інтерес з точки зору опису конфлікту в структурі самосоз-нания особи представляє робота В. В. Столина (1983). Як "одиниця самосвідомості", на його думку, виступає "сенс "Я"", який містить когни-тивный, емоційний і отношенческий компоненти. Оскільки в реальному мно-гообразии стосунків людини його поведінка, його дії можуть мати позитив-ный сенс по відношенню до одного мотиву (наближаючи до його задоволення) і негативний по відношенню до іншого (віддаляючи від нього), виникає конфліктний сенс дії. Само дію, наділену для людини суперечливим смыс-лом, Столин називає вчинком. До цієї дії людина може переживати млості обходимость рішення або у формі емоційних утруднень, або як созна-тельную дилему, але конфліктний сенс "Я" виникає тільки після здійснення вчинку. Сам по собі вчинок стає результатом подолання внутрішніх перешкод до дії, або, під їх впливом, - відмови від дії. Внутрішні пре-грады - це особливості особи, які проявляються в конкретних ситуаци-ях, що вимагають певних дій, і, обмежуючи свободу їх вибору, створюють * внутрішню конфліктність, що "перетворює дію на вчинок".

Таким чином, загальна логіка міркувань Столина зводиться до наступного: "множинність деятельностей призводить до множинності сенсів "Я", пере-сечение деятельностей - до вчинків, вчинки - до конфліктних сенсів "Я", конфліктний сенс "Я" запускає подальшу роботу самосвідомості" (Столин, 1983, с. 109). Змістом цієї роботи самосвідомості, яку Столин називає "особовим рішенням задачі на конфліктний сенс", є осмислення со-вершенного вчинку, його визнання або відкидання, прийняття зробленого вибору або розкаяння в нім і т. д. Ми повернемося до обговорення цього при описі спо-собов реагування людини на конфлікт.

Висновок. Таким чином, пошук в області дослідження внутрішньоособових конфліктів - цієї "вічної" проблеми людини і "вічного" предмета інтересу психологів - триває. Його загальна тенденція полягає в переході від розгляду конфлик-та на рівні "часткового" індивіда, представленого мотиваційній, когнитив-ной сферою або іншими особовими утвореннями, до опису конфліктів як явищ цілісної самосвідомості особи, що відкриває нові перспективи в їх розумінні.