3. "Конфліктна модель"

Проте реалії соціального життя доводили, що ці так звані "откло-нения" зустрічаються занадто часто, щоб розглядати їх як деяке прикре виключення з правил або "ненормальність".

Уточнюючи структурно-функционалистскую модель суспільства, Р. Мертон передусім критикував ідею "функціональної єдності суспільства", всупереч якій не однорідність і одностайність, але конфлікт цінностей і зіткнення культур явля-ются типовими для сучасного суспільства (Боглинд, 1993, с. 54-55). Таким об-разом, ідеї "соціальної рівноваги" була протиставлена ідея "соціальної зміни" (Танчер, 1994, с. 267), яка в літературі також часто іменується "конфліктною" моделлю, або "теорією конфлікту".

ОСНОВНІ ТЕЗИ ТЕОРІЇ КОНФЛІКТУ ДАРЕНДОРФА :

1. Головними відмінними рисами будь-якого суспільства є панування, конф-ликт і підпорядкування.

2. Громадська структура заснована на владі одних груп людей над іншими, напри-мер підприємців над робітниками, офіцерів над солдатами, викладачів над студентами і т. д.

3. У кожної з таких груп є загальні інтереси незалежно від того, усвідомлюють їх вхо-дящие в такі групи або ні; інтереси членів різних груп різні і противопо-ложны. Наприклад, може виникнути конфлікт між діловими людьми, стремящи-мися до підвищення своїх прибутків, і активістами руху в захист довкілля, які борються за очищення повітря і води.

4. Коли люди усвідомлюють свої загальні інтереси, вони утворюють громадський клас, який може виявити себе у формі профспілкового руху, лобі політичної партії і т. д.

5. Класовий конфлікт загострюється, якщо: а) майже уся влада зосереджена в руках декількох людей, а інші майже повністю позбавлені її; б) ті, хто позбавлений влади, не мають можливості її отримати; в) люди можуть вільно організовувати полити-ческие групи (Дарендорф, 1959, цит. по: Смелзер, 1994, с. 26).

Таким чином, для функціоналістів суспільство - це стійке єдине ціле. головним елементом якого є згода його членів відносно загальних цінностей. Прибічники теорії конфлікту, навпаки, виходять з того, що в обще-стве постійно відбуваються зміни і виникають конфлікти, у тому числі связан-ные і з пригніченням одних членів суспільства іншими.

Висновок. Модель конфлікту і модель згоди спочатку були ціннісний забарвлений. Навіть социал-дарвинисты, що визнавали "природний" характер походження конфліктів, розходилися в думці відносно того, чи являються конфлікти "неминучим злом" або "позитивним чинником природного відбору" (Соци-альные конфлікти.., 1991, с. 36-37). В той же час для більшості соціологів перспектива усунення напружених ситуацій з життя суспільства представля-лась, безперечно, набагато привабливішою, а значить і конфлікти рассматри-вались головним чином як тимчасове негативне явище, викликане "непра-вильностями" в громадському устрої. Зусилля учених були зосереджені на пошуку можливостей уникнення конфліктів. Самі конфлікти цікавили їх значно менше.

4. К. Маркс і г. Зиммель : соціологія конфлікту

Найбільш сильними виразниками опозиційної точки зору стали Карл Маркс (1818-1883) і Георг Зиммель (1858-1918), ідеї яких, розвинені после-дователями, фактично заклали основу сучасної конфліктології.

Первинне формування теорії конфлікту як певної системи переконань на природу суспільства, його устрій і розвиток стався, за загальним визнанням, під безпосереднім впливом робіт Карла Маркса. К. Маркс явля-ется визнаним попередником сучасної конфліктології, його ідеї в мно-гом розділяють більшість конфликтологов. Його основні тези, що вплинули на виникнення "конфліктної" моделі суспільства, пов'язані з тим, що постулювало неиз-бежности класової боротьби, що виникає в суспільстві через його розділеність на ворогуючі класи (експлуататорів і експлуатованих), а класова боротьба між ними стає головною рушійною силою історії. Конфлікти пов'язані з протилежними інтересами соціальних груп і беруть свій початок в отношени-ях власності і її розподіли. К. Маркс не вважав себе "первооткрывате-лем" явища класової боротьби : "..Мені не належить ні та заслуга, що я от-крыл існування класів в сучасному суспільстві, ні та, що я відкрив їх борь-бу між собою. Буржуазні історики задовго до мене виклали історичний розвиток цієї боротьби класів, а буржуазні економісти - економічну анато-мию класів" (Маркс, 1962, с. 424-427). І хоча сам К. Маркс обмежує новиз-ну зробленого їм доказом ряду положень, пов'язаних з існуванням класів і їх поступовим знищенням, повнота і глибина його опису і анали-за класової боротьби забезпечили йому пріоритетне місце у ряді дослідників цієї проблематики. Навіть у 70-80-х роках нашого століття К. Маркс все ще продол-жал вважатися не просто відомим, але найбільш значним теоретиком конф ния сучасної конфліктології. Як вказує Н. Смелзер, "теорія конфлікту сформувалася головним чином на основі творів Карла Маркса" (Смел-зер, 1994, с. 25). Заслуги К. Маркса убачаються не стільки у висуненні ка-ких-то конкретних ідей або рішень проблем, але в створенні "соціології классо-вой боротьби" (Арон, 1993, с. 194), в тому, що його ідеї "кидають прямий виклик допу-щениям, що приписується функціоналізму, і служать інтелектуальним трампли-ном для конфліктної альтернативи соціологічного теоретизування" (Тернер, 1985, с. 128).

Іншим класиком, ім'я якого в історії конфліктології зазвичай є сусідами з ім'ям Маркса, є німецький філософ Г. Зиммель, наукова спадщина кото-рого оцінюється так високо, що його іноді вважають одним з основоположників сучасної соціології в цілому '.

Подібно до Маркса, Зиммель вважав, що конф-ликт в суспільстві неминучий і вважав одній з його основних форм конфлікт між індивідом і об-ществом (The Sociology of Georg Simmel, 1950). Зиммелю приписується і авторство самого тер-мина "соціологія конфлікту", і пріоритет в її основі. На відміну від Маркса Зиммель прояв-лял інтерес до ширшого спектру конфликт-ных явищ, описуючи конфлікти і між этни-ческими групами, і між різними покоління-мі людей і культурами, і між чоловіками і жінками, і т. д. Але головна відмінність социоло-гии конфлікту Зиммеля від ідей Маркса - це віра в те, що конфлікт може призводити до соци-альной інтеграції і, забезпечуючи вихід враж-дебности, посилювати соціальну солідарність. Конфлікт, по Зиммелю, не завжди і не обязатель-но призводить до руйнувань; навпаки, він може виконувати найважливіші функції збереження со-циальных стосунків і соціальних систем. Зим-мелем сформульований ряд положень, связан-ных з функціями конфлікту, уча-ствующих, що стосуються, в конфлікті сторін, а також социаль-ного цілого, у рамках якого розвивається конфлікт.

Одні тільки філістери можуть вважати, що конфлікти і проблеми існують для того, щоб бути дозволеними. І ті і інші мають в ужитку і історії життя ще і інші завдання, що виконуються ними не-залежно від свого власного разреше-ния. І жоден конфлікт не існував марно, якщо час не дозволить його, а замінить його за формою і змістом дру-гим. Правда, усі вказані нами пробле-матические явища занадто противоре-чат сьогоденню, щоб залишатися непо-движными в нім, і свідчать з не-сомненностью про наростання більш фун-даментального процесу, що має інші цілі, чим одне тільки витіснення суще-ствующей форми знову утворюваної. Бо навряд чи міст між попереднім і потім-дуючим культурних форм був так осно-вательно зруйнований, як тепер, коли оста-лась одна безформна сама по собі життя, що має заповнити образовавший-ся пропуск. Так же поза сумнівом вона має своїй на меті створення нових форм, більш відповідних силам сьогодення, - можливо, свідомо затримуючи на-ступление відкритої боротьби - і заменяю-щих лише стару проблему нової, один конфлікт іншим. Так виконується настоя-щее призначення життя, яке є боротьба в абсолютному сенсі, охватываю-щем відносне протиставлення боротьби і світу. Абсолютний же світ, кото-рый, можливо, також височіє над цим протиріччям, залишається вічною ми-ровой таємницею.

Г. Зиммель

Незважаючи на "соціологічне происхожде-ние" ідей Зиммеля, конфлікт розуміється їм не просто як зіткнення інтересів, але більш психологизировано, як вираження деякої властивої людям і їх стосункам ворожості. Потяг до ворожості Зиммель розглядає, у свою чергу, як парну протилежність потреби в симпатії. Він говорить про "естествен-ной ворожість між людиною і людиною", яка є "основою че-ловеческих стосунків, разом з іншою - симпатією між людьми". Зиммель приписує інстинкту боротьби апріорний характер, посилаючись на ту легкість, з ко-торой, на його думку, між людьми виникає ворожість один до одного, що перера-стающая в боротьбу в її найруйнівніших проявах. В ході розгляду історичних фактів і етнографічних спостережень у Зиммеля "створюється впе-чатление, що люди ніколи не любили один одного із-за речей таких малих і нич-тожных, як ті, із-за яких один іншого ненавидить" (Зиммель, 1994, с. 116). Таким чином, Зиммеля важко було б назвати ідеалістом, що оцінює соци-альную життя, у тому числі і її конфліктні форми, в позитивних тонах.

Хоча багато учених схильні були розглядати конфлікт як одне з цент-ральных явищ, властивих соціальним системам, пріоритет в спробах ос-мысления його позитивних функцій в житті суспільства традиційно віддається проте Зиммелю. Вважається, що ідеї Зиммеля зробили величезний вплив на амери-канскую соціологію і, передусім, на роботи Л. Козера.

Незважаючи на відмічену вище провідну роль Маркса і Зиммеля в створенні ос-нов соціологічної конфліктології, завдяки чому вони заслужено називаються першим поколінням її класиків, їх ідеї і розробки не обмежені власне явищем конфлікту і швидше відносяться до загального поля конфліктної проблемати-ки. Маркс пише про протиріччя і протистояння частин соціальної системи, про неминучість боротьби, приреченість класового суспільства на протистояння, ко-торое до певного часу може знаходитися в прихованому стані. У такому контек-сте багато положень Маркса більше відповідають поняттю боротьби, чим конфлікту в його сучасному розумінні. (Втім, і сам Маркс, визнаний західною социо-логией видатним теоретиком в області конфлікту, пише саме про боротьбу - класовою, економічною, політичною і т. д.)

Сказане значною мірою відноситься і до ідей Зиммеля. Затвердження ап-риорного характеру боротьби зближує його позицію з ідеями социал-дарвинистов, з їх центральним концептом боротьби. Описи Зиммеля, що спираються на конк-ретные факти історичного, етнографічного і політичного характеру, неред-ко використовують поняття конфлікту швидше в метафоричному сенсі.

Висновок. Важливо, проте, відмітити, що Зиммель вже вводить розрізнення понять боротьби і конфлікту. Як стверджує Дж. Тернер на основі аналізу численних вы-сказываний Зиммеля, останній розглядає конфлікт як свого роду перемен-ную, інтенсивність якої утворює континуум з полюсами "конкуренція" і "боротьба", причому "конкуренція пов'язана з більш впорядкованою взаємною боротьбою партій, що призводить до їх взаємного відособлення, а боротьба означає більш бес-порядочную, безпосередню битву партій" (Тернер, 1985, с. 132-133). Зим-мель вважає, що конфлікт може міняти свою гостроту і через це мати раз-ные наслідки для соціального цілого. Завдяки новизні ідей Зиммеля його ра-боты виявилися істотним кроком вперед в розвитку власне конфліктної проблематики.