2. Функціональна ("рівноважна") модель

Вважається, що, з точки зору розуміння пристрою суспільства і його структури, соціологи дотримуються однієї з двох принципових позицій : теорії функ-ционализма і теорії конфлікту (іноді їх також називають "рівноважною" і "кон-фликтной" моделями).

Первинні спроби соціологів створити загальну соціологічну теорію грунтувалися на рівноважних моделях суспільства, на уявленнях про относи-тельно стабільній і інтегрованій природі його пристрою. Позиція функцио-нализма (історично більш рання) спочатку була сформульована Гербер-том Спенсером, потім розвинена не менш відомим вченим Емілем Дюркгеймом і продовжує знаходити своїх послідовників і сьогодні.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНАЛІЗМУ :

1. Суспільство - це система частин, об'єднаних в єдине ціле.

2. Громадські системи зберігають стійкість, оскільки в них існують внут-ренние механізми контролю.

3. Дисфункції існують, але вони долаються самі по собі або врешті-решт укоріняються в суспільстві.

4. Зміни зазвичай мають поступовий, а не революційний характер.

5. Соціальна інтеграція або відчуття, що суспільство є міцною тканиною, со-тканной з різних ниток, формуються на основі згоди більшості громадян країни наслідувати єдину систему цінностей. Ця система цінностей - самий устой-чивый остов громадської системи (Смелзер, 1994, с. 24).

"Рівноважна" модель виходить з припущення про функціональну єдність, тобто гармонійній відповідності і внутрішній узгодженості різних частин соціальної системи. При цьому соціальний конфлікт розглядається як деяка патологія в існуванні соціальних систем. Тільки якщо по тих або іншим при-чинам їх внутрішня гармонія порушується, можливе виникнення рассогласо-ваний і конфліктів. Подібної точки зору, зокрема, дотримувався Т. Пар-сонс, ідеї якого нерідко оцінюються як найвище досягнення функциона-листского напряму в соціології. Для Парсонса конфлікт деструктивний, дис-функционален і руйнівний. Словом "конфлікт" Парсонс віддає перевагу над термінам "напруги" (tension або strain), розглядаючи конфлікт як "ендемічну" форму хвороби соціального організму. Заклопотаність можливостями социально-го контролю над конфліктами і їх мінімізації привела Парсонса до переконання, що психоаналітики і інші фахівці з психічного здоров'я можуть грати значну роль в зменшенні соціальних відхилень. На думку Л. Козера, соціологи цієї генерації були орієнтовані на забезпечення підтримки порядку, "рівноваги", "співпраці", що, наприклад, стало програмним поло-жением для Э. Мейо і його школи індустріальної соціології. Аналіз конфлікту починає підмінятися вивченням неефективного функціонування і психоло-гической непристосованості (Coser, 1956, р. 15-31).

Висновок. Конфлікти - ворожнеча, міжусобиці, суперництво і їх найбільш гострі фор-мы, такі як озброєні зіткнення і війни, - завжди описувалися в учебни-ках історії у ряді інших національних лих, таких як епідемії хвороб, голод, стихійні лиха, розруха та ін. Природно, що в контексті ідей согла-сия, прагнення до внутрішньої інтеграції конфлікти не могли розглядатися інакше як "аномалії", які повинні і можуть бути виключені з життя суспільства при його правильнішому і розумнішому пристрої.