5. Спільність конфліктів різних видів

Основою для вичленення окремих видів конфліктів, описаних в цій главі, являється традиційне розрізнення сторін конфлікту, представлених у вигляді малих груп, окремих осіб або окремих сторін особи. Фактичним суб'єктом усіх цих конфліктів, проте, залишається людина - як лич-ность, як учасник міжособової взаємодії, як член групи, вступаю-щий у взаємодію з іншими членами своєї групи і іншими групами.

Єдиний "головний персонаж", діючий в усіх можливих варіантах конф-ликтов, є основою для тіснішого взаємозв'язку різнорідних конфликт-ных явищ, чим це нерідко передбачається відомими класифікаціями.

Передусім, будь-який конфлікт як складне явище "проживается" на різних "поверхах" особи. Так, внутрішньоособовий конфлікт виявляє себе у вне-шних, міжособових проявах, а интерперсональный конфлікт отримує оп-ределенное "внутрішнє" віддзеркалення. Міжособовий конфлікт супроводжується емоційними переживаннями людини, яка, як ми побачимо далі, часто веде внутрішній діалог з самим собою і т. д. В тій же мірі внутрішні конфлікти людини ведуть до певних особливостей його міжособової поведінки. Хорни порівнює стан невротика "з чутливістю людини, усе тіло кото-рого покрите виразками і який здригається від болю при щонайменшому дотику. Він легко почуває себе скривдженим, таким, що зневажається, ображається і реагує з відповідним мстивим обуренням" (Хорни, 1993, с. 173). Аналогічні дані отримані і при експериментальному вивченні "нормальних" конфліктів. Так, в дослідженні Н. И. Алешкина (1997) за допомогою техніки репертуарних ре-шеток були виявлені наступні особливості учнів з внутрішньоособовим кон-фликтом : ранима, образливість, суперечлива або негативна самооцінка, суперечливе відношення до батьків.

Проте взаємозв'язана конфліктів різного рівня може проявлятися і в прямому "русі" конфлікту з одного рівня на іншій. По-перше, існує можливість такого переходу. Наприклад, міжособовий конфлікт, пов'язаний з протиріччями у взаємодії людей, переходить для когось з її учасників у внутрішньоособовий, в конфлікт мотивів, труднощі вибору альтернативи дей-ствий і т. д.; міжособовий конфлікт, що виникає між окремими участни-ками різних груп, може стати початком міжгрупового конфлікту і т. д. К. Рудестам наводить практичні приклади того, що "деякі протилежності спочатку переживаються як конфлікт між своїм "Я" і оточенням" (Рудестам, 1990, с. 160).

Іншою ілюстрацією взаємозв'язаної різних видів конфліктів служить відоме в психології явище перенесення, коли суб'єкт свідомо або несвідомо заміщає одну із сторін конфлікту іншим об'єктом. Класси-ческим прикладом такого роду є перенесення внутрішньоособового конфлікту на межличност-ный рівень, коли суб'єкт конфлікту робить "козлом відпущення" когось з оточення.

Сама принципова можливість перенесення і переходу конфліктів з одного рівня на іншій вказують на родову взаємозв'язану конф-ликтов усіх рівнів. Проте ця взаимосвязан-ность не позбавляє сенсу завдання чіткого розмежування різних видів конфліктних явищ. Зокрема, вказана можливість пе-реноса конфлікту з одного рівня на іншій ставить проблему адекватності прояв-ления конфлікту рівню його виникнення : наприклад, коли проблема, що має внутрішньоособове походження, проявляється в порушеннях міжособової взаємодії, виникає завдання діагностики рівня виникнення конфлікту. Спільність різних видів конфліктів передусім визначається спільністю їх природи. Нагадаємо, що конфлікт характеризувався нами як біполярне явле-ние, що проявляється в активності сторін. У розглянутих нами видах конфлик-тов неважко бачити це протистояння двох почав незалежно від того, чи йде мова про взаємодію груп і окремих людей або про внутрішній конфлікт чело-века. У усіх цих випадках ми фактично спостерігаємо интерсубъектное взаимодей-ствие, що очевидно в интерперсональном конфлікті, проявляється в міжгруповому конфлікті (у вигляді тієї ж взаємодії суб'єктів в "міжгруповому измере-нии") і може бути побачене у внутрішньоособовому конфлікті.

Ідея "многосубъектности" внутрішнього світу людини в різних поняттях зустрічається у багатьох авторів. Особливо явним чином це виявляється в ра-ботах тих психологів, які виходять із структурного пристрою особи. "Воно", "Я" і "Сверх-Я" Фрейда взаємодіють між собою, вступають в конф-ликт, прагнуть до пригнічення один одного і т. д. У Э. Берну в активні взаимоотно-шения вступають Батько, Дорослий і Дитя. Структурні компоненти особи у К. Юнга наділяються такою активністю, що це дає підстави говорити про те, що вони мають тенденцію "утворювати як би окрему маленьку особу". Тим самим внутрішньоособові протиріччя і конфлікти перетворюються на взаимодей-ствие субосіб.

Е. И. Доценко, що дотримується тієї ж точки зору, відмічає: "Справедли-вость твердження, що структурні утворення, що вичленяють, можуть бути рас-смотрены як суб'єкти, полягає в тому, що вони дійсно облада-ют основними ознаками суб'єкта : є джерелами і одночасно носи-телями активності" (Доценко, 1997, с. 86). Продовжуючи аналіз, що має своїй це-лью забезпечення концептуальної бази опису процесів маніпуляції, він приходить до висновку, що "виявляється принципова можливість представ-ления структури внутрішнього світу людини як співтовариство відносно самостійних ієрархічно різнорівневих суб'єктів, а внутрішньопсихічні процеси як взаємодія між цими суб'єктами" (там же, с. 92).

Для подібного затвердження у нас є ще більші підстави, якщо врахувати, що із самого початку ми обмежили предмет свого розгляду конфліктами, кото-рые виступають явищами, презентированных у свідомості людини.

Дійсно, за винятком психоанали-тической трактування внутрішніх несвідомих конфліктів, що розвиваються "без участі чоло століття", усі інші варіанти розуміння особових конфліктів виходять з суб'єктивно пе-реживаемой людиною внутрішньої "боротьби",

Хто є суб'єктами цього протистояння? Прийнято вважати, що як сторони усередині особового конфлікту виступають особові утворення, структури, тенденції особи, проте вони не можуть самі по собі, "без людини", вступати в конфлікт. Конфлікт виникає тоді, коли людина, "виступаючи від імені" то од-ой, то іншої сторони своєї особи, фактично веде діалог, "боротьбу" з самим собою, при-ем форми цієї боротьби фактично мають интерперсональный характер. "Спілкування з самим собою похідно від спілкування людини з іншою людиною, в якій створюються і випробуються різні знаки, освоюються правила і їх поєднання, вживання, інтерпретації. Форми спілкування з іншим виявляються основним фондом форм спілкування людини з самим собою" (Кучинский, 1988, с. 54).

Ідея диалогичности психіки вже звична психології завдяки багатьом ис-следователям, у тому числі що стало вже класичними роботам М. М. Бахтина і в першу чергу його ідеї внутрішнього діалогу. Культурно-історична традиція вітчизняної психології виходить з первинності міжсуб'єктних стосунків і ідеї їх интериоризации. У соціальній психології ця тема розкривається передусім через множинність ролей соціального "Я". Поліфонічність внутренне-го світу людини проявляється в різному змісті ролей особи, в пов'язаних з ними очікуваннях і вимогах. При цьому кожна з ролей вимагає уваги до себе, вони міняються місцями відповідно до того, якою значущістю вони наділяються в різних ситуаціях і в різні періоди життя людини, вступають в протиріччя і конфлікти між собою - словом, часто перетворюються на взаємодію сублич-ностей нашого "Я". Б.Ф.Ломов, торкаючись безпосереднього спілкування особи, підкреслює, що "саме ця його форма є генетично початковою і наибо-лее повній; усі інші не можуть зрозуміти без її детального вивчення" (Лом, 1975, с. 80).

Таким чином, усередині особовий конфлікт по своїй феноменології також являється интерсубъективным і може бути проаналізований з точки зору взаимо-действия людини з самим собою, внутрішнього діалогу, "настання" однієї сторони на іншу або її ігнорування і т. д. Наш подальший аналіз і буде побудований на описі феноменології "интерсубъектного" конфлікту в його різних формах.

ВИСНОВКИ

1.Предметом вивчення психології являються психологічні (внутрішньоособові), міжособові, міжгрупові і внутрішньогрупові конфлікти. Ис-дотримання людських конфліктів виявилося поділеним між различ-ными областями психології.

2 Внутрішні конфлікти людини були об'єктом пильної уваги з боку психоаналізу і інших психодинамічних напрямів. Проте специфічність поняття психічного конфлікту в психоаналізі привела до його фактичної неінтегрованості в систему психологічного знання за межами психоаналізу.

3. У вітчизняній психології В. С. Мерлиным були фактично закладені основи теорії психологічного конфлікту, які проте не полу-чили подальшого розвитку. Опис конфлікту зміщується в площину клінічних і психотерапевтичних описів і робіт.

4. Найбільш впливовою в психології виявилася традиція дослідження пси-хологических мотиваційних конфліктів, закладена К. Левином, кото-рый виводить ці конфлікти з аналізу проблем, що виникають в життєвій ситуації індивіда. Описані Левином типи внутрішньоособових конфлик-тов вважаються класичними, вони стали основою безлічі робіт, у тому числі і експериментальних досліджень.

5. Інший вид внутрішніх конфліктів, описаний в психології, - це когни-тивный конфлікт, в основі якого знаходиться зіткнення несовмести-мых представлень людини. Їх найбільш відомий опис в психології має назву теорії когнітивного дисонансу Л. Фестингера.

6. Частина переживаних людиною внутрішніх конфліктів описується в ли-тературе як ролеві конфлікти, в основі яких лежать проблеми деятельностной сфери життя особи.

7. Загальна тенденція в дослідженні внутрішньоособових конфліктів полягає в переході від розгляду конфлікту на рівні "часткового" індивіда, представленого мотиваційною, когнітивною сферою або іншими личност-ными утвореннями, до опису конфліктів як явищ цілісного само-сознания особи, що відкриває нові перспективи в їх розумінні.

8. Відповідно до психоаналітичної традиції интерперсональные про-блемы, що виникають в стосунках людини з іншими людьми, интерпрети-руются через його внутрішні конфлікти.

9. Перші теоретичні описи і експериментальні дослідження, непо-средственно присвячені интерперсональным конфліктам, були выполне-ны Левином, який розглядав їх в контексті задоволеності/не-удовлетворенности потреб людини.

10. Для ситуаційного підходу в дослідженнях интерперсональных конфлик-тов, реалізованого передусім в роботах М. Дойча, характерно їх описа-ние у рамках конкурентних стосунків, що породжують конфліктні явища.

11. Найбільш вивченими сферами виникнення интерперсональных конф-ликтов є сімейні і трудові стосунки.

12. Для конфликтологических робіт в області интерперсональных стосунків характерне розрізнення конфлікту інтересів і конфлікту цінностей, кото-рые відповідають мотиваційному і когнітивному типу конфліктів в пси-хологии. У рамках деятельностной сфери взаємодії також можуть бути виділені ролеві міжособові конфлікти.

13. У розумінні міжгрупових конфліктів також виділяються три основні підходи - мотиваційний, ситуаційний і когнітивний, основних джерел виникнення конфліктів, що розрізняються інтерпретацією.

14. Мотиваційні підходи виходять з того, що такі явища міжгрупової взаємодії, як міжгрупова ворожість, міжгрупова дискрими-нация та ін., є віддзеркаленням внутрішніх проблем самої групи. З по-добной точки зору виходив 3. Фрейд. До мотиваційних підходів можуть бути віднесені роботи, виконані у рамках концепції фрустрационной детерміації агресії, в першу чергу дослідження Л. Берковица.

15. Ситуаційний підхід описує міжгрупові конфлікти як наслідок особливостей зовнішньої ситуації, передусім її конкурентного характеру. Знамениті експерименти М. Шерифа підтвердили правомірність подоб-ной інтерпретації міжгрупових конфліктів і сталі основою "реалис-тической теорії конфліктів", що розглядає міжгрупові конфлікти як наслідок об'єктивного конфлікту інтересів груп. Дойч збагатив си-туационный підхід численними результатами вивчення груп в коопе-ративном і конкурентному режимах. Завдяки цим роботам ситуаційний підхід в області дослідження міжгрупової взаємодії зберігає лідируюче положення.

16. Когнітивні підходи, піддавши критиці тезу про жорстку обусловленнос-ти міжгрупової взаємодії ситуацією, доповнили опис факто-ров детерміації міжгрупових конфліктів когнітивними установками членів груп один відносно одного. Інтерес до когнітивних составляю-щим міжгрупової взаємодії пов'язаний з ім'ям видатного европей-ского психолога Г. Тэджфела, роботи якого визначили перспективи подальшого розвитку досліджень в цій області.

17. Внутрішньогрупові конфлікти описувалися Левином з точки зору рівня напруги в системі групової взаємодії, Козером - з точки зре-ния впливу на групу їх позитивних і деструктивних функцій, Дойчем - в контексті взаємозв'язків між членами групи. У вітчизняній психоло-гии опис внутрішньогрупового конфлікту зв'язувався з проблемами разви-тия групи.

18. Розуміння внутрішньогрупового конфлікту в психології відрізняється наиболь-шей невизначеністю. Фактично його опис або підміняється рас-смотрением групових процесів, або зводиться до деякої сукупності міжособових напряженностей в групі або взаємодії окремих угрупувань.

19. Конфлікти різних видів виявляють спільність, що проявляється в про-живании особою конфлікту на усіх рівнях" свого існування, в можливому "русі" конфлікту по цих рівнях.

20. Психологічні конфлікти різних видів у своїй основі являються интер-субъектными, оскільки конфлікт завжди розвивається між суб'єктами - представниками груп, учасниками интерперсонального взаємодії або у вигляді конфлікту з самим собою.

Лекція 5

Технологія ефективного спілкування і раціональної поведінки в конфлікті

У лекції "Методи вивчення конфлікту" описуються основні підходи до исследова-нию конфліктів, прийоми їх вивчення, спроби експериментального дослідження і методики вивчення реальних конфліктів.

ПЛАН

1. Експериментальні дослідження конфлікту в лабораторних умовах: иг-ровые процедури і створення конфлікту

2. Експерименти з провокацією конфліктів в природних умовах

3. Вивчення специфічних форм соціальної взаємодії як моделей конфлікту

4. Опитні методи

Висновки

Вступ

Методи вивчення яких-небудь явищ - це принципове питання будь-якої на-уки, що багато в чому визначає її розвиток, оскільки отримувані результати неабиякою мірою залежать від того, наскільки ефективні використовувані наукою ме-тоды.

Традиційними для психології є можливості або эксперименталь-ного відтворення явищ, що вивчаються, або спостереження і опису їх естествен-ного існування. Відповідно і в дослідженні конфлікту можна разли-чать методи його експериментального вивчення і методи опису природно воз-никающих конфліктів. У свою чергу, експериментальне дослідження конф-ликта може здійснюватися як в лабораторних, так і в природних умовах людської взаємодії.

Невід'ємною частиною дослідницьких процедур, використовуваних сьогодні в різних областях психології, є опитні методи, за допомогою яких учені намагаються проникнути у світ почуттів людини, переживань, мотивів, а так-же особових особливостей.

Практично усі методи сучасної психології знаходять своє застосування в області вивчення конфліктів, хоча, як ми далі побачимо, вони далеко не завжди спо-собны забезпечувати психологів надійною інформацією.

Складність самого явища конфлікту, різноманітність підходів до його понима-нию, що нерідко апелюють до різної феноменології, природним чином при-водят і до різних дослідницьких стратегій, що відбивають початкові установ-ки авторів відносно природи явищ, що вивчаються ними.