3. Когнитивистские підходи: конфлікт як когнітивний феномен

Основна критика на адресу традиційного вивчення кооперації і конкуренції полягала в наступному твердженні: "Не самі по собі кооперація і конкуренція ведуть до певних поведінкових реакцій, але опосередковано відбиваючись в пси-хической діяльності членів груп у вигляді соціальної категоризації і породжує певні соціальні установки" (Агеев, 1990, с. 30-31). Підтверджене ре-зультатами відповідних досліджень, це положення істотне коррек-тировало чисте ситуаційне пояснення конфліктів, згідно з яким индиви-ду або групою досить опинитися у відповідній ситуації, щоб у них воз-никало кооперативна або конкурентна поведінка. Тим самим, на думку Агее-ва, "когнитивисты, мабуть, уперше звернули увагу на те, що безпосередньо спостережувані взаємодії суб'єктів в соціальній ситуації можуть зрозуміти і бути проінтерпретований з точки зору їх суб'єктивного віддзеркалення, тобто з точ-ки зору їх сприйняття, усвідомлення, рефлексії, оцінки і т. д. "взаимодействую-щим суб'єктом"" (там же, с. 34).

З початком становлення когнитивистских підходів в психології став прояв-ляться все більший інтерес до ролі когнітивних процесів в регуляції взаимодей-ствия людей, до тих суб'єктивних образів навколишньої дійсності, кото-рые складаються у індивіда і організовуються в зв'язкові і по можливості непро-тиворечивые інтерпретації картини світу.

Курт Левин

Провісником когнитивизма не без підстав вважають К. Левина, який ввів принципово інше, чим у бихевиористов, розуміння середовища, навколишньою ин-хивида. Відповідно до теорії поля "опис ситуації має бути швидше "суб'єктивним", ніж "об'єктивним", тобто ситуація повинна описуватися з по-зиции індивіда, поведінка якого досліджується, а не з позиції спостерігача" (Shaw, Costanzo, 1970 p. 119). Тим самим Левин здолав опозицію "внутрішнє - зовнішнє" в інтерпретації джерел соціальної поведінки : якщо психоаналіз розглядав интрапсихические, "внутрішні" чинники як головні в регуляції доведення, а бихевиоризм віддавав пріоритет ситуативним, "зовнішнім", то Левин Фактично об'єднав їх, надавши "зовнішнім" (об'єктивним в трактуванні бихевиоризма) чинникам "внутрішній", суб'єктивний характер. Саме завдяки роботам К. Левина, а також інших представників когнітивного феноменологічного підходу сьогодні в психології, незалежно від прихильності психолога преиму-щественно "особовому" або "ситуаційному" поясненню, фактично загально-прийнятим є представлення, що "поведінку визначає не ситуація, кото-рая може бути описана "об'єктивно" або на узгоджену думку декількох спостерігачів, а ситуація, як вона дана суб'єктові в його переживанні, як вона суще-ствует для нього" (Хекхаузен, 1986, т. 1, с. 22). С. Страйкер, обговорюючи тенденції в розвитку психології у кінці 70-х років, вказує як одна з найважливіших тенденцій на "загальну хвилю.. феноменологічного мислення", завдяки кото-рой суб'єктивність знаходить законний і респектабельний статус в психології. На його думку, найбільшу роль в "прориві" суб'єктивності в психологію, возмож-но, зіграв К. Левин, чия теорія поля описує середовище як сприйману і пере-живаемую суб'єктом (Stryker, 1977).

Левин був першим психологом, що дослідив конфлікт як такий. Це отно-сится і до його описів конфлікту в теорії поля, і до його вивчення проблем интер-персональных стосунків в американський період його діяльності, і до його робіт, узагальнених в книзі "Вирішення соціальних конфліктів" (1948), яку по пра-ву можна вважати першим дослідженням в психології конфліктів, та і в конфлик-тологии в цілому. У теорії поля Левина конфлікт "психологічно характеризует-ся як ситуація, в якій на індивіда діють протилежно спрямовані од-новременно впливаючі сили приблизно рівної величини" (Lewin, 1935, р. 122).

Конфлікт "психологічно характеризует-ся як ситуація, в якій на індивіда діють протилежно спрямовані одночасно впливаючі сили при-мерно рівної величини".

К. Левин

Випадки, коли індивід знаходиться між двома позитивними або негативними валентностями або ж один і той же об'єкт одночасно наділений як позитивною, так і негативною валентністю, описують основні види внутрішньоособового кон-фликта. Міжособові конфлікти интерпре-тируются як "конфлікти між власними силами", що змушують, тобто як противоре-чие між власними потребами челове-ка і зовнішньою силою, що змушує. В принципі, на думку Левина, закони розвитку конфлікту єдині для усіх його різновидів, проте слу-чай конфлікту між власними і зовні вы-нуждающими силами має специфічну можливість руйнування цієї зовнішньої влади. З цих теоретичних побудов виросли експериментальні дослідження групової атмосфери в ситуації автократичного керівництва, яка интерпре-тировалась як протиріччя між силами, що змушують і власними.

Нагадаємо, що "впливаючі сили" або "валентності" в міркуваннях Ле-вина є не об'єктивними характеристиками зовнішньої ситуації (при такому розумінні опис конфлікту наближався б до його інтерпретації в ситуаци-онных підходах), а є результатом наділу індивідом зовнішніх об'єктів суб'єктивними значеннями, їх суб'єктивного сприйняття.

Необхідно також підкреслити факт безперечного впливу Левина на когни-тивные ідеї в області вивчення конфліктів. При цьому, можливо, більші зна-чение мали навіть не стільки його конкретні міркування про окремі аспекти міжособових стосунків і конфліктів, скільки "когнітивний вектор" його выс-казываний і імпліцитна когнітивна парадигма, що міститься в них.

Теорії балансу

Ідеї Левина про природу конфліктів стали безпосереднім джерелом тео-рий когнітивної відповідності, у тому числі і теорії структурного балансу Ф. Хай-дера, якого багато хто вважає засновником когнітивної психології в цілому. Тео-рия Хайдера присвячена аналізу узгодженості між системою установок инди-вида і його знаннями про установки і поведінку оточення. Її перші положення були концептуализированы автором в 1946 році. У книзі "Психологія межличност-ных стосунків" (Heider, 1958), містить відносний повний опис його те-ории, Хайдер аналізує балансні і небалансні стани в стосунках лю-дей і, виходячи з положення про прагнення соціального цілого до балансу, можливі шляхи досягнення балансу.

Якщо деяка людина Р (person) випробовує симпатію до іншої людини О (other), який робить щось X, і якщо це X позитивно з точки зору Р, ми маємо випадок балансу з трьох позитивних стосунків. Якщо людина Р випробовує антипатію до людини О, який робить щось X, і якщо це X негативно оцінюється Р, этобудет випадок балансу з трьох негативних стосунків. Якщо ж О, до якого Р от-носится добре, робить щось, до чого Я відноситься негативно, в цій структурі возни-кает небалансний стан і, відповідно, тенденція прагнення до балансу.

Ситуація може бути трансформована двояко - за рахунок зміни в отноше-нии Р до Про або X або шляхом зміни цілої. Зміни в стосунках Р : а) Р починає думати, що X не так вже і поганий - встановлюється баланс з трьох пози-тивных стосунків; б) Р починає думати, що Про не так вже і хороший, відповідно до чого "поганий Про" робить "погане Л", і балансне відношення встановлюється сно-ва. Зміни в стосунках цілого : а) Р починає думати, що Про в действительнос-ти не відповідає за Ху тоді Л" не можна приписувати О, і їх єдність руйнується; б) Р вирішує ситуацію за рахунок диференційованого погляду на Про: Про має і погані, і хороші риси. Баланс досягається за рахунок негативного відношення Р до "поганої" частини О, відповідальною за "погане" X, і хорошого відношення Р до "хорошої" частини О. (мал. 2-1).

Проте очевидно, що в багатьох ситуаціях реальної взаємодії проблеми так просто не вирішуються. Наприклад, Про володіє X, до якого прагне Р. Здавалося б, за попередньою схемою, це повинно сприяти стосункам Р до О, але Р може заздрити О, бажаючи своєї єдності з X, будь то матеріальний об'єкт або людина, Таким чином, якщо Я і Про прагнуть до X і єдність одного з них исклю-чает єдність іншого, виникає конфлікт.

Аналогічно виникає конфлікт, якщо Р і Про прагнуть уникнути X, але це воз-можно лише для одного з них. Нарешті, ще один варіант виникнення конф-ликта пов'язаний з необхідністю для Р і Про діяти відносно X спільно і однаково, а їх відношення до X по-різному: тоді або один з них повинен отка-заться від позитивного для нього X, або інший повинен прийняти негативне для себе X. (Хайдер сам вказує на аналогію цих прикладів міжособових конфліктів з типами конфліктів Левина.)

Таким чином, відповідно до теорії Хайдера, конфлікт виникає тоді, коли встановлення балансу неможливе внаслідок того, що "визначене отноше-ние єдність, таке, що наказує умовами балансу, для однієї людини исключает-ся внаслідок існування відношення єдності з боку іншої людини" (Heider, 1958, р. 212), тобто суть соціально-психологічного конфлікту в його трактуванні - це певне розузгодження між системою представлень ин-дивида і його знаннями про представлення і поведінку інших, між системами представлень різних людей. Подальший розвиток ідей Хайдера був предпри-нято Т. Ньюкомом, що зробило акцент на процесі комунікації між участни-ками взаємодії, які хочуть, щоб ті, з ким вони мають справу, розділяли їх точку зору, особливо якщо йдеться про важливі речі, а їх партнери здаються їм привабливими (мал. 2-2).

Таким чином, когнитивистские підходи у вивченні конфліктів були реали-зованы не лише в акценті на суб'єктивному переживанні людини як ключовому чиннику пояснення феноменології конфліктів, але і в описі нового їх изме-рения - когнітивного простору.

Конфлікт як когнітивна схема

Наведемо приклад послідовного розвитку когнітивного підходу в исследо-вании конфліктів.

Одна з небагатьох робіт, в якій конфлікт безпосередньо вивчається як .шпшшвная схема, відноситься до області міжгрупових конфліктів і принадле-жит У. Клару і його колегам (Klar, Bar - Tal, Kruglanski, 198b). Автори интерпрети-руют конфлікт як специфічний зміст знання, або як специфічну когнітивну схему. Під когнітивною схемою розуміється семантична мережа взаи-мосвязанных значень (того, що мається на увазі), що виникають від особливого центрального переконання. У разі конфліктної схеми цим специфічним цент-ральным переконанням є несумісність цілей різних сторін. Якщо ця несумісність визнається індивідом або групою, конфліктна схема активи-зируется і ситуація розглядатиметься як випадок конфлікту.

Полемізуючи з Дойчем, Клар і його співавтори особливо підкреслюють, що конфлікт не виникає від несумісних дій, оскільки зовсім не останні обяза-тельно повинні сприйматися як конфлікт. Конфлікт - це не просто властивість ситуації, але швидше виводи, що робляться на її основі. Більше того, одного дня сформи-рованная схема починає значною мірою управляти кодуванням, органи-зацией і пошуком інформації. Якщо ситуація визначається як конфліктна, для її характеристики вибиратимуться ознаки, підтримувальні цю схему.

Оскільки конфлікт пов'язаний з певною інтерпретацією ситуації, неиз-^ бежно поява відмінностей між індивідами і групами в тому, як вони оценива-ют ті або інші особливості ситуацій. Зміст уявлень про те, що счи-тать конфліктом, може розрізнятися. Крім того, можуть спостерігатися відмінності, пов'язані із загальним багатством когнітивного репертуару і схильністю до використання тих або інших схем.

Виходячи з розуміння конфлікту як когнітивної схеми, автори пропонують ряд наслідків із загального розуміння природи і механізмів дії когнітивних схем. Відповідно до положень, що розвиваються ними, усі структури знання фор-мируются в результаті двофазного процесу, в ході якого генеруються і про-веряются гіпотези. Чинники, що полегшують або утрудняють висунення гипо-тез, діляться на дві категорії - когнітивні і мотиваційні. Когнітивні фак-торы можуть бути описані в двох аспектах - наявність ідей в особовому концепту-альном репертуарі і їх доступності в даний момент. До мотиваційних чинників автори відносять потребу в когнітивній структурі (прагнення мати ясне і чітке уявлення про цю проблему), побоювання невалидности і потреба в остаточних висновках, прийняття яких залежить від того, в якій мірі вони конгруэнтны індивідуальним бажанням і спрямуванням. Перевага, оказыва-емое певним виводам, може спонукати індивіда генерувати представле-ния, альтернативні небажаним, і навпаки, утримувати його від цього, якщо виникаюче представлення його влаштовує. Розуміння конфлікту як когнитив-ной схеми дає можливість авторам висунути також ряд ідей, що стосуються воз-можностей управління конфліктами.

Суб'єктивна оцінка ситуації як умова конфлікту

Для .вітчизняної психологічної науки також було характерне - передусім, в традиції, що йде від психотерапевтичного підходу, - прийняття субъек-тивной оцінки людиною ситуації, що склалася, його суб'єктивного переживання як обов'язковий компонент наявності конфлікту. В. Н. Мясищев писав про місце переживань в системі стосунків особи : "..Переживання виявляється при глибшому аналізі похідним від особи що переживає, і само дол-жно бути пояснено у зв'язку з її особливостями.

Тут ми найтісніше стикаємося з питаннями людської психіки, свое-образие якій, коротко кажучи, полягає в тому, що людина є созна-тельным суб'єктом, тобто що виділяє себе з ок-ружающего, свідомо відноситься до различ-ным сторін дійсності і активно воз-действующим на неї відповідно до своїх потреб і витікаючих з них цілей" (Мясищев, 1960, с. 237). Це твердження сприймається як пряма полеміка з бихевио-ристской традицією, у тому числі і з ототожненням законів поведінки живот-ных і людини, що згодом стає одним їх найгостріших докорів в ад-рес бихевиористов з боку гуманістичної психології.

В. С. Мерлин, один з основних вітчизняних дослідників конфлікту, як обов'язкова умова його виникнення розглядає суб'єктивну нерозв'зність ситуації, яка не може бути нічим іншим, як результатом відповідної оцінки, інтерпретації її людиною (Мерлин, 1970). Можуть бути приведені і інші приклади, що свідчать про те, що принципи, відношувані в західній психології до когнитивистской традиції, вже давно використовуються оте-чественной наукою - принаймні, в області розуміння і опису природи конфліктних явищ.

Втім, сьогодні правомірно говорити про остаточне затвердження подхо-да, суб'єктивного відношення людини, що припускає облік, до тих або інших подій в їх розвитку, в психології в цілому. Ймовірно, це передусім результат потужного посилення психологічної практики, для якої суб'єктивні пережи-вания людини і є об'єктивний предмет роботи. Стосовно конфліктів це означає, що сприйняття і інтерпретація чи зовнішньої ситуації, чи власних почуттів і переживань як конфлікту, загальновизнано розглядаються як обов'язкова умова існування конфлікту, а сама по собі зовнішня ситуа-ция, які б об'єктивні протиріччя вона не містила, не може автоматичес-ки вести до розвитку конфлікту. Когнітивна складова є обязатель-ным умовою їх зозникновения.