3. Міжгрупові конфлікти

Міжгруповим прийнято називати взаємодію як між власне груп-пами людей, так і між окремими представниками цих груп, а також будь-які ситуації, в яких учасники спілкування взаємодіють в міжгруповому ізмі-ренії, сприймаючи один одного і себе як членів різних груп.

Частіше, безумовно, коли йдеться про міжгрупові конфлікти, маються на увазі саме конфлікти між групами людей.

Соціальні групи є предметом вивчення багатьох наукових дисциплін - філософії, соціології, політології і, звичайно, психології, в першу чергу, соціальною. Завдяки цьому, ймовірно, а також враховуючи очевидну соціальну актуальність, міжгрупові конфлікти (в порівнянні з іншими видами конф-ликтов) частіше ставали об'єктом уваги дослідників і отримали різноманітніший опис в літературі.

Ворожість, суперництво і війни між групами описувалися історик-мі, аналізувалися філософами, соціологами, політологами, і тому погляди психологів на міжгрупові конфлікти часто явно або неявно мали підстави & суміжних областях знання, так само як і оцінювалися не лише з позицій науково-психологічної достовірності.

Подібно до того як були описані особові і міжособові конфлікти, міжгрупові конфлікти також можуть бути розглянуті з позицій трьох підходів : мотиваційного, ситуаційного і когнітивного, що знаходить віддзеркалення в литера-туре по проблемах міжгрупової взаємодії (Агеев, 1990). І точно так, як і в попередніх випадках, ці підходи розрізняються передусім розумінням витоків і природи конфліктів.

Мотиваційні підходи

З точки зору мотиваційного підходу, поведінка групи і її відношення до інших груп розглядається як віддзеркалення її внутрішніх проблем. Напри-мер, аутгрупповая (спрямована зовні) ворожість є наслідком внут-ренних напруги і проблем в самій групі, її власних протиріч і кон-фликтов. Подібне пояснення тому і називається мотиваційним, що група потребує зовнішнього конфлікту з метою рішення своїх власних проблем.

Таке розуміння міжгрупових стосунків отримало найбільш явне воплоще-ние в роботах Фрейда, що стверджував, що аутгрупповая ворожість абсолютно неминуча в будь-якій міжгруповій взаємодії і має універсальний харак-тер, оскільки є головним засобом підтримки згуртованості і внутрен-ней стабільності групи. Механізм формування цієї ворожості до "чужих" пов'язаний з інстинктом агресії, эдиповым комплексом, емоційною идентифика-цией зі своїм лідером -" батьком" і т. д. Інтерпретація Фрейдом механізму возник-новения ворожості до "чужих" і прихильності до "своїх" не отримала значи-тельной підтримки, тоді як ідея неминучості аутгрупповой ворожості (аг-рессии, міжгруповій конфліктності і дискримінації) була прийнята багатьма дослідниками і розвивалася в їх роботах.

Інший варіант мотиваційного пояснення міжгрупових конфліктів осно-ван на відомій концепції фрустрационной детерміації агресії, яка дала поштовх відповідним дослідженням в області міжгрупової взаємодії. Вони пов'язані головним чином з ім'ям Берковица. Грунтуючись на відомих об-щепсихологических дослідженнях Долларда, Миллера та ін., він здійснив пере-нос їх ідей в область соціальної взаємодії. У своїй книзі "Агресія: соци-ально-психологический аналіз" (Berkowitz, 1962) і наступних роботах Берковиц описує різноманітні соціально-психологічні впливи на агресивне по-ведение.

Одним з основних понять концепції Берковица стало поняття відносної депривации. Відносна депривация - це (у контексті міжгрупового взаимо-действия) оцінка положення своєї групи як поганішого в порівнянні з други-ми групами : своїй групі приписуються менші можливості, ущемленность в правах, несправедливий соціальний статус і т. д. По Дойчу, поняття депривации є найважливішим пояснювальним концептом по відношенню до переживаного почуття несправедливості. Можна вважати загальновизнаним, що неудовлетворен-ность викликається передусім відносною, а не абсолютною депривацией. Це означає (що підтверджене і результатами емпіричних досліджень), що ті, хто об'єктивно характеризується сприятливішими абсолютними показник-мі, можуть відчувати велике незадоволення із-за відносної деприва-ции, якщо їх очікування були вищими або вони оточені людьми, які знаходяться в кращому положенні, ніж вони (Deutsch, 1985, с. 50).

Відомо, що при зростанні рівня добробуту, матеріального або социально-го статусу змінюється і планка, відповідно до якої людина оцінює свої досягнення. Відносна депривация виникає в результаті "порівняння, наце-ленного вгору" (Майерс, 1997, с. 496) і стає для групи (чи її окремих представників), джерелом фрустрації і наступної можливої агресії. При цьому об'єктом агресії може стати не лише той, хто безпосередньо викликав фрустрацію, але будь-яка людина або люди, що асоціюються з ним за ознакою группо-вой приналежності або з інших причин що опинилися в положенні "козла отпу-щения". Вражаюче виглядає дане про зростання крадійство у зв'язку з распростране-нием телебачення, що демонстрував вищий, ніж це було доступно боль-шинству глядачів (особливо бідним шарам і молоді), життєвий стиль героїв телеекрану (Майерс, 1997, с. 497-498). А оскільки в сучасному суспільстві з його складною соціальною структурою завжди можна знайти більш привілейовані по тих або інших параметрах шари або групи, те явище відносної депривации завжди потенційно присутнє в соціальних порівняннях, а отже, су-ществует і" вірогідність аутгрупповой ворожості. По Г. Тэджфелу, якщо инди-вид відчуває незадоволення, порівнюючи себе з іншими, то для вирішення його проблем досить перетворення індивідуальної ситуації. Групова депри-вация тим і складна, що вимагає зміни в соціальній позиції групи (Deutsch, 1985, с. 51).

Свій соціально-психологічний аналіз Берковиц також переводить на рівень широкої соціальної взаємодії - конфліктів, пов'язаних з етнічними забобонами, расових конфліктів і т. д. Для цього йому виявляється цілком дос-таточно чисто психологічних понять. За допомогою гіпотези про фрустрационной детерміацію агресії можна, на думку її окремих прибічників, пояснити навіть проблеми політичних революцій.

Ситуаційний підхід

Та все ж набагато більший резонанс у вивченні міжгрупових конфліктів в пси-хологии (і соціальних науках взагалі) придбав ситуаційний підхід. Як ми ви-дели раніше, для ситуаційного підходу характерний пошук детермінант психологи-ческих явищ в ситуації, контексті, особливостях зовнішніх чинників. У иссле-довании міжгрупових конфліктів саме цей підхід став найбільш плодотвор-ной основою як теоретичних побудов, так і емпіричних узагальнень.

Експеримент М. Шерифа. Ситуаційний підхід в дослідженні міжгрупових конфліктів міцно пов'язаний з ім'ям Шерифа і його вже згадуваними экс-периментами. Шериф поставив своєю метою довести, що вирішальними чинниками, що визначають кооперативний або конкурентний характер міжгрупового взаимо-действия, є чинники ситуації безпосередньої взаємодії груп. Відповідно до цього він збудував методичну процедуру свого експерименту, штучно створивши ситуацію конкуренції, жорсткого суперництва між групами. На першій стадії створювалися групи із структурою, що сформувалася, і груповими нормами. Ця стадія тривала близько тижня, після чого між групами починалася конкуренція за рахунок штучного створення різноманітних ситуацій, коли цілі однієї групи могли бути досягнуті тільки за рахунок іншої, тобто ініціювалося жорстке суперництво груп. І в цій ситуації між групами виникає явна ворожість і конфлікт і одночасно росте внутрішньогрупова солідарність. У експерименті Шерифа хлопчики описували себе як "сміливих", "міцних", "дружних", тоді як "вони" (члени іншої групи) були "боягузи", "нахаби", "вонючки" (Майерс, 1997, с. 643). Контакт між групами використовувався лише як можливість для взаємних оскорбле-ний. Наприклад, коли один з "Орлів" столкнул-ся з "Громобоем", інші "Орли" зажадали від нього "змити з себе бруд". Незважаючи на "прилич-ное" походження, в той момент хлопчики були, по вираженню Шерифа, "сбори-щем злої, зіпсованої і розгнузданої шпани".

Остаточно Шериф закріпив свій успіх, вирішивши перетворити ситуацію кон-куренции в ситуацію кооперації. Якщо його гіпотеза про вирішальну роль ситуативних чинників вірна, то зміна ситуації повинна була змінити і характер межгруп-повых стосунків. Як засоби зміни ситуації Шериф вибрав загальні об'єднуючі цілі, наявність загальної загрози, небезпеки, проблеми, створюючи тим са-мым об'єктивну ситуацію взаємозалежності і взаємної зацікавленості.

Для цього використовувалася остання стадія експерименту, коли перед членами протиборчих груп ставилися загальні завдання, які могли бути вирішені тільки спільними зусиллями. Їм доводилося разом тягнути гру-зовик, що "зламався", збирати загальні гроші для перегляду дорогого фільму та ін. Уменьше-ние їх неприязні один до одного було абсолютно очевидним (мал. 3-2). Додому вони їхали разом на одному автобусі і вже не трималися двома роздільними групами, а, під'їжджаючи до рідного міста, дружно заспівали вітальну пісню. Таким обра-зом, "за допомогою ізоляції і суперництва Шериф перетворив незнайомців на заклятих ворогів. За допомогою экстраординатных цілей він перетворив ворогів на друзів" (Майерс, 1997, с. 657-658).

Такими ж вдалими виявилися спроби Р. Блейка і Дж. Моутон, воспроизво-дивших у своїх експериментах з керівниками ситуацію, змодельовану Ше-рифом. Керівники (більше 1000 чоловік) спочатку займалися в роздільних груп-пах, потім змагалися з іншою групою і далі об'єднувалися заради досягнення загальних значущих для них цілей. Їх поведінка і реакції в цілому виявилися подібні до реакцій підлітків Шерифа (з поправкою на вік).

Експерименти Шерифа мали великий резонанс. На тлі песимістичних міркувань про неминучу міжгрупову ворожість, що бере свій початок в природі людини і людських відносин, докази ситуативної обус-ловленности конфліктів відкривали перспективи впливу на міжгрупові отно-шения і більше того, ефективного управління конфліктами. Крім того, результа-ты, отримані у рамках ситуаційного підходу, краще узгоджувалися з ідеями і роботами соціологів в області конфліктів.

Саме на основі дослідження конфліктів у рамках соціального контексту і з урахуванням соціальних змінних була сформульована реалістична теорія кон-фликта.

"Реалістична теорія конфлікту".

Д. Кэмпбелл вважає, що "реалисти-ческая теорія групового конфлікту" є свого роду протестом на психоло-гизированное пояснення міжгрупових конфліктів, що інтерпретує їх як "прожективное вираження проблем" самої груп-пы. Своєю назвою ця теорія зобов'язана обраще-нием до так званих "реалістичним" источ-никам групового конфлікту, а її початковим те-зисом являється припущення про "рационально-сти" конфлікту.

Основні положення "реалістичної теорії групового конфлікту" Д. Кэмпбелл формулює таким чином:

"1. Реальний конфлікт інтересів різних груп обумовлює межгруппо-вой конфлікт".

Міжгруповий конфлікт буде, відповідно, особливо інтенсивним, якщо реальний конфлікт інтересів значний, а передбачуваний виграш сторін ве-лик.

"2. Реальний конфлікт інтересів, а також явний, активний або такий, що мав місце у минулому міжгруповий конфлікт і/або наявність ворожості, погрози і конку-ренции сусідніх груп (що в цілому може бути назване "реальною загрозою") обус-ловливают сприйняття загрози окремими членами групи".

Відповідно подальші положення можуть розглядатися з точки зору або реальної загрози, або сприйнятої загрози, або і тій, і інший.

"3. Реальна загроза обумовлює ворожість окремих членів групи до джерела загрози".

По Шерифові, ворожість тим більше, чим угро-зе цінність, що значніше піддається, чим істотніше мета, до досягнення якої прагнуть конкуриру-ющие групи і чим серйозніше перешкода на шляху досягнення.

"4. Реальна загроза обумовлює внутрішньогрупову солідарність".

"5. Реальна загроза обумовлює повніше усвідомлення індивідом соб-ственной групової приналежності (ідентичності)".

Це положення, сформульоване Козером, конкретизоване Шерифом, по-казавшим, що зовнішня загроза, як і міжгрупова конкуренція, приводять членів групи до перебільшення власних достоїнств і чужих недоліків .

"6. Реальна загроза збільшує непроникність групових меж".

"7. Реальна загроза зменшує відхилення індивідів від групових норм". % "8. Реальна загроза збільшує міру покарання і міру знедоленості на-рушивших вірність своїй групі".

"9. Реальна загроза призводить до необхідності покарання і остракізму членів групи, що відхиляються від групових норм".

"10. Помилкове сприйняття членами групи загрози з боку зовнішньої груп-пы обумовлює підвищену внутрішньогрупову солідарність і ворожість відносно зовнішньої групи".

Йдеться про свідоме використання виявлених закономірностей для уси-ления згуртованості групи або її збереження, наприклад, искусственное нагнета-ние зовнішньої загрози, пошук ворога і т. д. (Кэмпбелл, 1979).

Хоча,. як вже відзначалося, деякі положення реалістичної теорії мають психологічний характер, сама теорія в цілому є синтезом цих соци-ально-психологических експериментів і ситуацій взаємодії груп і разви-тия соціологічних ідей.

З інших тез соціологів корисні для розуміння міжгрупових конфлик-тов і роботи з ними положення Козера про чинники тривалості конфліктів і Зим-меля про їх гостроту.

На думку Козера, тривалість конфлікту визначається наступними факто-рами: ясністю цілей конфліктних груп, мірою їх згоди з приводу сенсу перемоги або поразки, здатністю лідерів зрозуміти, чого варта перемога, і переконати своїх прибічників в тому, що бажано припинити конфлікт (Тернер, 1985, с. 173-174).

Г. ЗИММЕЛЬ Про ГОСТРОТУ МІЖГРУПОВОГО КОНФЛІКТУ :

1. Чим більше групи залучено в конфлікт емоційно, тим гостріше конфлікт.

а) Чим вище була раніше міра причетності груп до конфлікту, тим сильніше вони залучені в нього емоційно.

б) Чим сильніше була раніше ворожнеча між групами, що беруть участь в кон-фликте, тим сильніше їх емоції, викликані конфліктом.

в) Чим сильніше суперництво тих, що беруть участь в конфлікті, тим сильніше їх емоції, викликані конфліктом.

2. Чим краще "згруповані" групи, втягнуті в конфлікт, тим він гостріший.

3.Чим вище відносна згуртованість груп, що беруть участь в конфлікті, тим гостріше конфлікт.

4. Чим міцніше була раніше згода груп, що беруть участь в конфлікті, тим гостріше конф-ликт.

5. Чим менше ізольовані і відособлені конфліктуючі групи завдяки широкій соціальній структурі, тим гостріше конфлікт.

6. Чим менше конфлікт служить просто засобом досягнення мети і чим більше він стає самоціллю, тим він гостріший.

7. Чим більше, за уявленням його учасників, конфлікт виходить за межі індивідуальних цілей і інтересів, тим він гостріший.

Незважаючи на деяку спільність положень реалістичної теорії конфлик-тов і ряду соціологічних представлень, відбитих, зокрема, в роботах Зиммеля і Козера, не можна сказати, що ці дві точки зору повністю співпадали. Зокрема, одним з дискусійних залишилося питання про зв'язок міжгрупової враж-дебности і внутрішньогруповій згуртованості. Сам зв'язок при цьому не ставиться під сумнів і не оспорюється, проте висловлюються різні думки відносно їх причинно-наслідкового характеру.

Одна з можливих позицій полягає в тому, що внутрішньогрупова згуртованість обмежує вихід негативних почуттів для членів групи, у зв'язку з чим разногла-сия і напруженість між ними знаходять свій вихід в аутгрупповых проявлени-ях, зокрема у ворожості до "інших" (що, відповідно, стає след-ствием внутрішньогрупової згуртованості). І навпаки, інша точка зору рассмат-ривает внутрішньогрупову згуртованість як "захисну реакцію" на зовнішню угро-зу з боку "інших", конкуренцію з ними і інші проблеми. Ця позиція також представляється цілком обгрунтованою, і на її рахунок є эксперименталь-ные підтвердження.

Хоча ці дві точки зору нерідко протиставляються, навряд чи вони повинні розглядатися як взаємовиключні. Цілком може йтися про два різні механізми, що "працюють" в різних умовах, : як внутрішньогрупова солідарність може при певних обставинах сприяти виникненню і интен-сификации аутгрупповой конфліктності, так і міжгрупова ворожість мо-жет вести до посилення внутрішньогрупової солідарності.

Таким чином, незважаючи на успіх реалістичної теорії, не можна вважати, що отримані відповіді на усі питання, що стосуються природи і процесу виникнення міжгрупових конфліктів.

Узагальнення М. Дойча. Дойч, узагальнивши результати своїх численних ис-следований, а також робіт інших авторів, таким чином сформулював відмінності по ряду параметрів між групами, залученими в процес коопера-тивного або конкурентної взаємодії (Deutsch, 1985, р. 118-119).

1. Комунікація:

а) кооперативний процес характеризується відкритою комунікацією і че-стным обміном інформацією між учасниками, які заинтересова-ны інформувати і бути інформованими;

б) конкурентний процес характеризується недостатньою комунікацією між учасниками, спробами різними способами отримати информа-цию про інших, забезпечуючи тих ин-формацией, що у свою чергу вводить в оману.

2. Сприйняття:

а) кооперативний процес посилює сприйнятливість учасників до сход-ству і спільності інтересів, стимулює конвергенцію їх представле ний і цінностей і, навпаки, знижує тенденцію до підкреслення раз-личий. Також посилюється здатність приймати іншу точку зору; б) конкурентний процес має тенденцію посилювати сприйнятливість до відмінностей і небезпеки, що йде від інших, і мінімізувати схожість з ними. Виникає почуття повної опозиції : "Ти поганий, я хороший".

3. Установки по відношенню один до одного:

а) кооперативний процес веде до довірчих, дружніх установ-кам один відносно одного, збільшує бажання допомагати іншим, спо-собствует взаємному прийняттю і очікуванню бути прийнятим;

б) конкурентний процес веде до підозрілих, ворожим аттитюдам, посилює готовність негативно реагувати на прохання і потреби інших, сприяє взаємному відкиданню і очікуванню бути отверг-нутым.

4. Орієнтація на завдання:

а) кооперативний процес стимулює тенденцію учасників підходити до рішення загальної задачі з використанням їх індивідуальних возможнос-тей і робить їх здатними замінювати один одного в спільній роботі. Він сприяє координації зусиль учасників і їх загальному користуванню ресурсами таким чином, що їх продуктивність в завданнях, що включають взаємозалежну діяльність, збільшується. Веде до визначення конфліктних інтересів як загальної проблеми, що може бути вирішеною совмес-тными зусиллями. Полегшує визнання законності інтересів один одного і необхідності пошуку рішення, яке відповідало б інтересам обох сторін. Має тенденцію швидше обмежувати, ніж збільшувати масштаб конфліктних інтересів. Спроби вплинути на іншого мають тенденцію обмежуватися процесом переконання. Метою стає посилення загальної потужності і ресурсів;

б) конкурентний процес зачіпає розподіл ресурсів і праці, а також координацію дій таким чином, що страждає продуктивність вы-полнения завдань, які були б оптимальнее вирішені в ході взаимосвя-занной роботи. Конкуренція стимулює точку зору, відповідно до якої конфлікти можуть вирішуватися тільки в результаті нав'язування одній стороні позиції інший. Посилення власної потужності і ослабле-ние іншої сторони стають цілями учасників, що збільшує мас-штабы конфліктних проблем. Для впливу на інших використовуються наси-лие, тактика погроз і хитрості.

М. Дойч вважає, що ці порівняльні результати впливу кооперативної і конкурентної ситуації відбивають не лише процеси взаємодії між груп-пами, але прикладені і до внутрішньогрупових проблем.

Когнітивні підходи

Експерименти С. Уэрчела і колег уточнили результати, отримані Шери-фом: успішна співпраця груп дійсно викликає їх взаємну симпатію, проте якщо спільні зусилля двох раніше ворогуючих груп закончи-лись невдачею, це легко може привести до посилювання конфлікту між ними (Майерс, 1997, с. 658).

Кооперативне і конкурентне взаимодей-ствие не прямо породжує відповідно позитивні і негативні міжгрупові установки, а є детермінантою со-циальных установок, виступаючих в каче-стве когнітивних критеріїв для социаль-ной категоризації, тобто конкурентне вза-имодействие підкреслює, а кооператив-ное затушовує сприймані грани-цы між групами.

В. С. Агеев

Автори експерименту, проте, зробили висновок про те, що кооперативне взаимо-действие як таке не веде до симпатії і аттракции між членами груп, але швидше стимулює їх до перегляду своїх поглядів один відносно одного. У дру-гом експерименті тих же авторів мала місце на-глядное відмінність між членами взаємодіючих груп - одна група була одягнена в білі халати, а інша - в червоних. В цьому випадку, ког-да межі груп були так явно обкреслені, ус-пешная спільна діяльність призводила до меншої взаємної симпатії, чим в предшеству-ющих експериментах, тоді як невдача вела до конфлікту, навіть якщо групи і не були раніше в конкурентних стосунках (чого також не на-блюдалось в попередніх експериментах). Таким чином, вирішальною умовою виявилися воспри-нимаемые межі між групами, а установки груп один відносно одного залежали від вираженості цих меж (Агеев, 1990, с. 25-26). Експеримент, на-чавшийся швидше у дусі ситуаційного підходу Шерифа, дав результати в когни-тивной парадигмі.

Когнітивний підхід до міжгрупової взаємодії робить акцент на реша-ющей ролі когнітивних установок груп один відносно одного. Передусім в серії експериментів було показано, що аутгрупповая ворожість може на-блюдаться і без об'єктивного конфлікту інтересів, на наявності якого основы-валась уся реалістична теорія конфліктів. Це стало початком пошуку інших де-терминант міжгрупових конфліктів. Цей напрям пов'язаний передусім з ім'ям видатного європейського психолога Г. Тэджфела, відомого своїми ра-ботами по теорії соціальної ідентичності.

Таким чином, на думку когнитивистов, вирішальним чинником міжгрупової взаємодії є не кооперативний або конкурентний характер ситуації їх взаємодії, але соціальні установки, що виникають при цьому. Так само загальні цілі не можуть самі по собі вести до вирішення міжгрупових конфліктів, яке залежить від того, чи формуються соціальні установки, що об'єднують групи і сприяючі подоланню їх психологічного протистояння. На-пример, раніше на основі теорії фрустрационной детерміації агресії утверж-далось, що до агресії може вести явище "відносної депривации", вызыва-ющей у групи або її окремих членів почуття соціальної несправедливості.

У теорії соціальної ідентичності, Тэджфелом, що розвивається, і Тэрнером, меж-групповые конфлікти не розглядаються як єдине і неминуче след-ствие соціальної несправедливості. Стикаючись з нею, індивіди можуть вибирати різні способи реагування і подолання ситуації, що не задовольняє їх. По-перше, вона може бути дозволена за рахунок індивідуального виходу людини з низкостатусной групи і його переходу у високостатусну, привабливішу для нього групу. Далі, це може бути один з варіантів того, що автори називають "соціальну творчість". Це "когнітивна" альтернатива, що припускає можливість зміни критеріїв порівняння і ведуча до перегляду неудовлет-воряющих результатів цього порівняння. Наприклад, робоча група, "проигрываю-щая" іншій групі у своїх успіхах і визнанні з боку начальства, утішає себе тим, що "зате ми найдружніші і у нас самі хороші стосунки". Можна змінити об'єкт порівняння - відомо, що найбільшу класову і соціальну нетерпимість проявляють, як правило, представники низкостатусных шарів насе-ления : їх "вихід" нерідко полягає в тому, щоб знайти таку низкостатусную групу, в порівнянні з якою власна група виявляється наділеною більш вы-соким в якомусь відношенні статусом. Якщо ж ці стратегії не реалізуються (з причин об'єктивного або суб'єктивного характеру), виникає міжгрупове суперництво або конфліктність.

Приклади досліджень : з'єднання підходів

Розробляючи ті або інші концепції і пояснювальні моделі, автори рассчи-тывают на їх універсальний додаток до описуваної феноменології. Якісь з відмічених закономірностей дійсно мають універсальний характер. Вітчизняний дослідник Б. Ф. Поршнев описував історію розвитку челове-ческого* суспільства як протистояння "ми" і "вони", взаємна опозиція яких, на його думку, залишалася незмінною.Проте явища міжгрупового взаимодей-ствия випробовують на собі і безперечний вплив соціокультурних змінних. Відомо, що відтворення одного і того ж експерименту в різних культу-рах (у тому числі і експериментів Шерифа) часто дає неспівпадаючі результати.

Наприклад, виконаний Агеевым аналіз випадків проведення одного експері-менту в різних умовах привів його до висновку, що реалістична теорія межгруп-повых конфліктів, так само як і інші пояснювальні моделі, що "працюють" в одному соціокультурному контексті, можуть виявитися нерелевантними в іншому (Аге-ев, 1990, с. 121), В той же час навряд чи можна ставити під сумнів универсаль-ность таких феноменів, як ингрупповой фаворитизм або психологічна оппози-ция "ми - вони".

За результатами експериментальних досліджень Агеева, в яких різні групи ставилися в очевидно нерівні, несправедливі умови взаємодії, ефекти ингруппового фаворитизму, конкурентні, конфліктні і захисні стратегії в міжгруповій взаємодії "виникають, інтенсифікуються, ста-новятся вираженими тоді, коли:

1) оцінка результату в значущому для випробовуваних міжгруповому взаимодей-ствии (оцінка досягнень кожного гурту) довільна, виноситься ззовні без якого б то не було обговорення з групою, а самі критерії, по яких вона виноситься, незрозумілі, подвійні, недоступні для розуміння испы-туемых;

2) само взаємодія будується за принципом гри з "нульовою сумою" (выиг-рыш, перемога однієї сторони автоматично означає програш, поразка інший);

3) при одночасній наявності перших двох умов група терпить стабільний (постійний) неуспіх, невдачу (поразка, наприклад, якщо йдеться про меж-групповом змагання);

4) існує пряма залежність індивіда від групи, наприклад коли лич-ный успіх або невдача (нехай навіть і чисто символічні) залежать исклю-чительно від відповідно успіху або невдачі групи, членом якої він є;

5) немає відчутного зв'язку між індивідуальною активністю і мірою успеш-ности, інакше кажучи, від індивідуальних зусиль людини кінцевий резуль-тат повністю не залежить;

6) за наявності усіх вищеназваних умов існує можливість прямого порівняння, зіставлення ингруппового і аутгруппового результату, тобто до-стижений, успіхів обох груп і їх відповідної винагороди (хай і в чисто символічній формі, у формі оцінки) ззовні" (Агеев, 1990, с. 100).

Результати досліджень Агеева, виконаних у тому числі в трудових органи-зациях, нагадують нам про те, що міжгрупові стосунки - це не лише вза-имодействие різних соціальних груп (яким завжди більш цікавилися соціологи), але, наприклад, і взаємини різних структурних подразделе-ний і професійних груп в організаціях.

У роботах ряду фахівців описується так званий "системний конф-ликт", характерний для протиріч між функціонально взаємозв'язаними групами, між особами, що знаходяться на одному і тому ж ступені ієрархії. Йдеться про взаємозалежність людей або груп, що мають різні завдання, але объеди-ненных однією послідовністю дій або загальним використанням яких-небудь служб або устаткування : "Організаційні одиниці, які мають різні функції, такі як виробництво продукції, контроль за якістю, продаж, обо-рудование і фінансовий контроль, можуть виявитися в розбіжності один з одним через їх своєрідні функції" (Tiffin, McCormic, 1965, p. 417). Конфлікт, вызван-ный об'єктивним положенням різних груп працівників в системі производ-ства, А. И. Пригожий називає позиційним. Такий конфлікт являється отражени-ем так званої "міжцільової напруги". Автор ілюструє це приме-ром взаємодії конструкторського і технологічного відділів підприємства. Конструктори зацікавлені в постійному вдосконаленні продукції, що і є показником їх роботи, а технологи - у відлагодженому і стабільному произ-водстве. Виникаючий взаємний опір сторін виконує позитивні функції і відповідає інтересам організації (Пригожий, 1980, с. 52-53). Фак-тически конфлікти такого роду стають для певних категорій работни-ков нормальним явищем, якщо робота виконується успішно і заміна одних спе-циалистов іншими не міняє справи, оскільки причина конфліктів міститься в самих обов'язках людей.

Класичним вважається опис конфліктів цього типу, даний в роботі Дж. Марча і Г. Саймона "Организации" (March, Simon, 1967). Необхідними ус-ловиями для виникнення "міжіндивідуального організаційного конфлікту" (по термінології авторів) являється поєднання усвідомлюваної необхідності в со-вместном ухваленні рішення, з одного боку, і відмінність в цілях або відмінності в сприйнятті реальності, або ж те і інше разом, з іншого боку. Кожна з цих змінних, у свою чергу, визначається рядом чинників. Так, усвідомлення необхідності в спільному ухваленні рішень прямо пов'язане з мірою взаємної залежності сторін в плані використовуваних ресурсів або послідовно осу-ществляемых дій.

М. Дальтон у своїй роботі, присвяченій вивченню розбіжностей між штабно-лінійними працівниками, описує їх постійні конфлікти як наслідок складних взаємнозалежностей між цими категоріям^ працівників в організації (наприклад, просування штабних службовців залежить від лінійних, тоді як авто-ритет останніх, у свою чергу, в якійсь мірі залежить від штабних). Не менше ве-сомой причиною конфліктів є наявність значних професійних і пЬихологических відмінностей між ними (Dalton, 1961).

У одному з проведених нами досліджень на матеріалі декількох организа-ций вивчалися взаємовідношення двох категорій працівників - медсестер і вра-чей. У контексті аналізованої проблеми доречно зупинитися на наступних результатах. В цілому ми мали справу з благополучними організаціями. Опрошен-ные нами працівники були задоволені своєю роботою і не мали наміру міняти місце роботи. Взаємини лікарів і медсестер оцінили як сприятливі 66,6 % лікарів і 73,2 % медсестер. Окрім оцінки взаємин в цілому опрашивае-мым пропонувалося окремо оцінити відношення лікарів до медсестер і медсестер до лікарів. При цьому пропонувалися наступні варіанти відповіді : "В цілому лікарі отно-сятся до медсестер доброзичливо, з розумінням труднощів їх роботи і їх вкладу в лікувальний процес"; "Лікарі могли б шанобливіше відноситися до тру-ду медсестер і більше зважати на труднощі їх роботи"; "Лікарі часто недобро-желательно відносяться до медсестер, рренебрежительно відносяться до їх роботи". Питання про відношення медсестер до лікарів мало тотожне закриття^ Результа-ты приведені в таблицю. 3-5.

Результати показують, що, при загальній сприятливій оцінці взаимоотноше-ний "ми до них" "відносимося доброзичливо", на думку пригнічуючого большин-ства опитаних лікарів (76,5%) і медсестер (81,4%), а "вони до нас" "могли б відноситися шанобливіше", вважають більшість лікарів і медсестер. Таким чином, "ми" - "доброзичливі", а "вони" - "недостатньо шанобливі".

Таблиця 3-5. Установки лікарів і медсестер по відношенню один до одного (у % до відповідей)

Установки	Лікарі	Медсестри
"Ми до них"
- доброзичливо	76,5	81,4
- могли б шанобливіше	17,6	15,4
- часто недоброзичливо	5,9	3,4
"Вони до нас"
- доброзичливо	35,2	28,8
- могли б шанобливіше	52,9	50,9
- часто недоброзичливо	11,8	20,3

Описуючи міжгрупові конфлікти, ми обмежилися аналізом проблем, воз-никающих при взаємодії різних груп. В той же час слід пам'ятати, що міжгрупова поведінка - це "..будь-яка поведінка, що демонструється одним або великим числом дійових осіб відносно одного або більшого числа інших на основі ідентифікації дійових осіб (себе і інших) як належних кразличным соціальним групам або категоріям" (Тэджфел, Тэрнер, цит. по: Аге-ев, с. 203). Виходячи з цього розуміння, міжгруповий вимір може бути необ-ходимым доповненням в аналізі міжособових стосунків. Наприклад, коли чоловік в серцях кидає своїй дружині: "Усі жінки однакові"!, він фактичес-ки переходить на мову міжгрупових стосунків, переводячи її в категорію "Вони", що автоматично протиставляється "Ми". Саме тому, що в цьому высказы-вании виразно відчувається опозиція, воно і здається таким образливим. До сожале-нию, ці міжгрупові компоненти міжособової взаємодії залишаються фактично не дослідженими.

З практичної точки зрения'проблема регулювання межгруппповых отноше-ний формулюється як завдання зміни стереотипів. Г. М. Андреева визначає її зміст як "заміну деструктивних, ворожих, негативних стереотипів такими, які не актуалізували б міжгрупову агресію і конфлікт і не перешкоджали б встановленню взаємовідношення і використанню компромисс-ных стратегій при ухваленні рішень. Інакше кажучи, "захист" від стереотипів в психологічному плані означає не ліквідацію стереотипів взагалі, але заміну одних - деструктивних і ворожих - іншими, конструктивнішими і ло-яльными" (Андреева, 1988, с. 70). На додаток до цього правомірно говорити про формування первинних позитивних почуттів. Якщо почуття патріотизму усваива-ются дітьми у віці від 6 до 10 років і вони навчаються їм під впливом батьків, можна припускати, що не лише любов до своєї країни, але і ненависть до чуже-земцам є "вивченими почуттями" (Волкан, Оболонський, 1992).