5. Сучасні тенденції в підході до конфліктів: визнане і спірне

Сучасна психологія є такою різноманітністю знання, раз-вивающихся практик, боротьби думок, розчарувань і перемог, що намагатися судити про стан справ в якійсь її області - спроба, свідомо приречена на критику, і в цьому сенсі заняття невдячне. Та все ж спробуємо хоч би в першому при-ближении вказати на те, що можна вважати сталим, прийнятим сьогодні в об-ласти психологічного розуміння і вивчення конфліктів, а що залишається спор-ным і вимагає свого рішення.

Домінування практичної орієнтації

Як одна з найбільш явних особливостей сьогоднішньої психології, конфлікту можна назвати явну перевагу практичних напрямів в роботі з конфліктами їх теоретичному дослідженню. У цьому проявляється, можливо, загальна криза психологічної теорії, про яку сьогодні нерідко можна чути. Позначається і вплив гуманістичної психології з її спробами противопо-ставить "офіційної", "академічної" психології "живе" знання реальних людських проблем і досвід роботи з ними.

Для гуманістичної психології, що оформилася як науковий напрям в середині XX століття, характерне звернення до сутнісних сторін людської особистості, прагнення до рішення практичних завдань розвитку особистості і допомоги людині. Гуманістична психологія опи-рается, що йде від психологічної практики, на аналіз конкретного досвіду роботи, віддаючи перевагу над його теоретичними схе-мам і моделям. Одним з положень гуманістичної психології є пред-ставление, що "оскільки людська природа визначається не тим, що робить чоловік, а тим, як він усвідомлює своє буття, його природа ніколи не може бути оп-ределена повністю" (Роджерс, 1994, с. 7).

Ще однією важливою причиною, по якій в сучасних публікаціях частіше зустрічаються розбори конкретних випадків, описи терапевтичної рабо-ты, аналіз конфлікту, чим результати досліджень в цій області, являється разо-чарование в релевантности існуючих методів теоретичного вивчення кон-фликта. Окрім загальної проблеми істинності психологічного знання,, добываемо-го за допомогою лабораторних досліджень соціальної поведінки людини (осо-бенно у разі складних психологічних явищ), дослідження конфлікту має власні особливості і труднощі, на яких ми детальніше зупинимося в раз-деле про методи дослідження.

Окрім загального переважання практичної орієнтації сучасної психоло-гической науки в області конфліктів і її продовжуючого наростання можна також з упевненістю говорити про затвердження відношення до конфлікту як до явле-нию не лише природному і закономірному, але і до того, що виконує важливі фун-кции в психічному житті людини.

Зміна відношення до конфліктів

Мабуть, найбільш певним чином про цю зміну заявила гумани-стическая психологія, яка відносно психологічних конфліктів зайняла принципово іншу позицію, ніж психоаналіз. Психоаналітичне розуміння природи людини припускає, що на протяже-нии свого життя людина постійно прагне до послаблення, зменшення конфлікту. Гуманис-тическая психологія не розглядає конфлікт як неминучість. В той же час, як пише Р. Мей, "гранична цілісність людської особистості не лише неможлива, але і нежела-тельна.. Особа динамічна, а не статична, її стихія - творчість, а не животіння. Наша мета - нове, конструктивне перераспределе-ние напруги, а не абсолютна гармонія. Повне усунення конфліктів при-ведет до застою; нашим завданням є перетворення деструктивних конфлик-тов на конструктивних" (Мей, 1994, с. 30).

Якщо для психоаналітиків протиріччя душі є ознака дезинтеграції, якщо не патології особи, то для психологів гуманістичного напряму "внутрен-няя напруженість особи свідчить про безперервну роботу духовного нача-ла" (Мей, 1994, с. 34), а "причиною особових проблем є порушення пра~Л вильного розподілу напруги у внутрішній структурі особи" (с. 40). Конфлікт - це нормально, це те, що супроводить як нашій внутрішньою жиз-ни, так і нашій взаємодії з людьми. Переживання конфліктів - важкий і хворобливий процес, але це частина життя людини. Ми не повинні почувати себе винуватими або неспроможними невдахами, якщо ми переживаємо конф-ликты. Це може здатися досить очевидним, проте багато проблем в жиз-ни людей і їх переживання виникають із-за нерозуміння або неприйняття цієї точки зору.

Розглянемо як приклад взаємини дітей і батьків. Розвиток дитини неминуче зв'язаний з виникненням в їх взаємодії противоре-чий. Воно пов'язане з поступовим отриманням більшої дорослості і самостоятель-ности, в процесі чого дитина робить кроки до автономізації, до більш самостоя-тельному існування. Коли дитина перший раз відсмикує ногу, на яку мама натягує черевик, і говорить: "Я сам", він фактично говорить про те, що його вже не влаштовують форми їх взаємодії, що склалися, і він хоче їх изме-нить. Потім мама веде дитину в школу, він тримається за її руку, але в якийсь момент він починає опиратися цьому, тому що він вже великий і йому неудоб-но, щоб його мама вела за ручку, як маленького. Потім він стане підлітком і сперечатиметься з батьками із-за того, чому увечері він повинен являтися додому в десять годин, коли інші хлопчики гуляють допізна, і т. д.

Таким чином, в стосунках дітей і батьків постійно виникають противо-речия між стилем їх взаємодії і потреб-ностями дитини, що склався на даний момент, в його зміні. Ці протиріччя неминучі, більше того, на-пример, в підлітковому віці вони часто розглядаються не просто як неиз-бежный, але як обов'язковий або навіть бажаний компонент дорослішання ребен-ка. Такої точки зору дотримуються професійні психологи.

Але що при цьому відчувають батьки? Вони стикаються з тим, що рахують не-повиновением, упертістю, виходом дитини з-під контролю, а частенько і откро-венным бунтом, протестом, що супроводжується характерною для підліткового віку різкістю. Батьки реагують на це як на щось абсолютно неприем-лемое, як на те, чого бути не повинно. Вони сприймають те, що відбувається як загрозу батьківському авторитету, як пряму небезпеку для дитини ("Він вийшов з-під контролю"!) і, нерідко, як власну батьківську неспроможність ("Я не зумів його правильно виховати", "Я винна, я щось недоглядала"). Такого роду почуття, що переживаються батьками, типові і є наслідком неприйняття того факту, що конфліктність - це невід'ємна риса наших стосунків.

Сказане відноситься, звичайно, не лише до взаємодії батьків і дітей, але і до інших сфер наших стосунків. Спільне життя людей постійно созда-ет ситуації неспівпадання інтересів, обумовлює необхідність взаємних ус-тупок і компромісів. Сімейні стосунки потенційно наділені високою кон-фликтностью, проте, що підтверджено дослідженнями, саме подружні от-ношения потенційно містять в собі можливість найбільшого эмоционально-го задоволення.

Таким чином, ще раз повторюваний, що конфлікт - це абсолютно нормальне явище. Люди повинні перестати розглядати конфлікти як аномалію, щось "неправильне", оскільки, вважаючи так, вони вимагатимуть слухняності від де-тей, покори від оточення і пригнічувати конфлікти в самих собі.

Позитивні функції конфліктів

При обговоренні розуміння конфліктів в соціальних науках відзначалося, що сучасна точка зору виходить з уявлення про позитивні функції конф-ликта.

Це легко приймається, коли йдеться про теоретичні міркування социоло-ге про процеси, що відбуваються в соціальних системах. Але психолог має справу з живими людьми і бачить перед собою людину, що страждає, важко переживаю-щего життєві складнощі, що емоційно буває важко поєднати з міркуваннями про користь конфліктів.

Проте і для сучасної психології характерне визнання подвійної природи конфлікту, у тому числі і його позитивній ролі.

Конфлікт - джерело розвитку. Найголовніша позитивна функція конфлікту полягає в тому, що, будучи формою протиріччя, конфлікт є джерелом розвитку. Найбільш явне вираження ця функція конфлікту, що набуває форми кризи, знайшла в концепції Эриксона. Разом з нею існує і мно-жество інших, більш приватних додатків загальної тези про позитивну роль протиріч в розвитку;індивіда. Наприклад, у ряді досліджень, заснованих на ідеях Жана Пиаже і його школи, показано, що социо-когнитивные конфлікти мо-гут бути джерелом інтелектуального розвитку дітей. Під социо-когнигивным конфліктом розуміється ситуація, коли індивіди мають різні відповіді на одну і ту ж проблему і мотивовані на досягнення спільного рішення. Чим значи-мее цей конфлікт для учасників ситуації, тим потенційно сильніше за нього влия-ние на їх інтелектуальний розвиток (Levine, Resnick, Higgins, 1993). Також загально-визнаним можна рахувати тезу про протиріччя як джерело розвитку групи, включаючи і можливі конкурентні процеси. Так, Б. Ф. Лом вважає, що в со-вместной діяльності "суперництво (співпраця) грає роль своеобраз-ного "каталізатора" розвитку здібностей" (Лом, 1984, с. 325). Аналогічну функцію стимулювання активності і розвитку конкуренція грає в групі. Прийняття цієї точки зору проявилося в тому, що в психологічний словник 1990 року уперше був введений термін "конфлікт продуктивний" (Психологія. Словник, 1990).

Конфлікт - сигнал до зміни. З інших позитивних функцій конфлик-та найбільш очевидною є сигнальна функція. Обговорюючи типи критичних ситуацій, Ф. Е. Василюк підкреслює позитивну роль, "потрібність" внутрішніх конфліктів для життя: "Вони сигналізують про об'єктивні протиріччя жиз-ненных стосунків і дають шанс дозволити їх до реального зіткнення цих от-ношений, багатого наслідками згубними наслідками" (Василюк, 1995, с. 94).

Аналогічну сигнальну функцію конфлікти виконують і в міжособових стосунках. Повернемося приміром з батьками і дитиною. Якщо батьки воспри-нимают незгода дитини, його нові домагання і спроби їх обговорення з ро-дителями виключно як непокора, то вони боротимуться з його непослу-шанием, наполягатимуть на своєму і тим самим швидше за все погіршать, а може бути, і зруйнують свої стосунки з дитиною. Найгостріші і хворобливіші конфлікти з підлітками виникають в тих сім'ях, де вони з дитинства знаходилися в атмосфері пригнічення. Напруга, що поступово накопичується, подібно до пари, тиск ко-торого розриває щільно закритий котел.

Конструктивною реакцією буде сприйняття що відбувається не як неповинове-ния, але як сигналу про необхідність змін. Можливо, тут буде доречна аналогія з болем. Біль неприємний, але будь-який лікар скаже, що вона виконує важ-ную і корисну функцію. Біль є сигнал про те, що в організмі щось не так. Ігноруючи або заглушаючи біль заспокійливими пігулками, ми залишаємося з болез-нью. Конфлікт, подібно до болю, виконує сигнальну функцію, повідомляючи нас про те, що щось не в порядку в наших стосунках або в нас самих. І якщо ми у відповідь на цей сигнал намагаємося внести зміни до нашої взаємодії, ми приходимо до нового стану адаптації в стосунках. Так само адекватною реакцією ро-дителей буде пристосування своєї поведінки, своїх вимог і очікувань до нового рівня розвитку дитини, його самостійності і автономії. Якщо ми на кожному етапі своїх стосунків досягаємо нового рівня адаптації, це обеспечи-вает збереження, "виживання" наших стосунків.

С. Минухин і Ч. Фишман описують ситуацію, пов'язану з відходом дорослих дітей з сім'ї, яку вони називають "періодом спорожнілого гнізда" і яка часто асоціюється з депресією у жінок, : "Проте насправді подружня підсистема знову стає для обох її членів найважливішою сімейним холоном, хоча при появі онуків доводиться і тут виробляти нові взаимоотноше-ния. Цей період, що часто описується як період розгубленості, може замість цього стати періодом бурхливого розвитку, якщо подружжя і як індивіди, і як пара вдадуться до накопиченого досвіду, своїх мрій і очікувань, щоб реалізувати можливості, раніше недоступні із-за необхідності виконувати свій батьківський обов'язок" (Минухин, Фишман, 1998, с. 32-33).

Конфлікт - можливість зближення. На психологічному матеріалі мо-гут бути знайдені приклади, що ілюструють і інші позитивні функції конф-ликта, наприклад "комунікативно-інформаційну" і "єднальну" (у термино-логии Козера).

Як приклад я приведу розповідь однієї молодої жінки. Вона вийшла за-муж рано, нею не було ще і дев'ятнадцяти років. Її обранець був старший за неї на не-сколько років, і, хоча був теж молодий, їй здавалося, що він мудріший і досвідченіший. Возмож-но, саме це привело до того, що, незважаючи на хороші стосунки з ним, вона відчувала в душі якусь обмеженість, відчувала дистанцію, що розділяла їх. Після народження дитини їх відношення стали погіршуватися і нарешті підійшли до тієї небезпечної риси, після якої, можливо, їх чекало розлучення. Проте стався той, часто несподіваний прорив, на який завжди залишається надія. Вони ста-ли з'ясовувати свої стосунки і в ході цієї відвертої розмови зрозуміли один одного, Розповівши цю досить банальну історію, жінка додала у кінці: "Я така рада тому, що цей конфлікт тоді був між нами. Тому що відтоді ми з чоловіком стали абсолютно близькими один одному людьми. У мене немає людини ближче за нього, ні мама, ні моя дитина, немає, він моя найближча людина. Я можу йому все-все сказати, що у мене на душі".

Цей новий рівень стосунків між ними вона зв'язує саме з происшед-шим конфліктом. Момент прориву, коли людям нічого втрачати, коли вони пытают-ся прорватися один до одного, може стати для них останньою можливістю взаимо-понимания. Недаремно соціологи школи Чикаго говорили: "Конфлікт - це воз-можность розмови відверто".

Конфлікт - це можливість розрядки напруги, "оздоровлення" стосунків. Функція розрядки напруги, "оздоровлення" стосунків, яку потенційно містить в собі конфлікт, може цілеспрямовано використовуватися i педагогічній практиці. Наприклад, А. С. Макаренко розглядав конфлікт як педагогічний засіб впливу на стосунки людей. У нього є незакончен-ная робота "Про "вибух" (1949), в якій він вказує, що в колективі завжди існує цілий комплекс різних протиріч "різних мір конфликт-ности". Вибираючи "із загального ланцюга конфліктних стосунків найяскравіше, випинаюче і переконливе, для усіх зрозуміле", Макаренко рекомендує дозволяти його методом "вибуху". "Вибухом я називаю доведення конфлікту до останнього преде-ла, до такого стану, коли вже немає можливості ні для якої еволюції, ні для шпатом тяжби між особою і суспільством, коли ребром поставлено питання - або бути членом суспільства, або піти з нього" (Макаренко, 1958, с. 508). Ця остання межа може виражатися в різних формах, але в усіх випадках його глав-ной завданням є ломка стосунків, що невірно склалися, на місці яких будуються нові стосунки і нові поняття. Макаренко проявляв великий инте-рес до явища "вибуху", хоча і обумовлював при цьому, що "вибуховий маневр - річ дуже хвороблива і педагогічно важка" (там же, с. 510).

Цікаво, що той же прийом посилення переживань для ініціації благо-творного кризи Р. Мей вважає за можливе використовувати в психотерапевтичес-кой практиці. Він пише про те, як одного дня отримав надзвичайно емоційний лист від молодої людини, яка просила його про допомогу, : "В листі у відповідь я поставив метою гранично загострити його переживання і викликати кризу. Я напи-сал, що він звик до свого положення розпещеної дитини, з яким завжди носилися, а зараз в його стражданнях немає нічого, окрім жалості до самого собі і повної відсутності мужності впоратися з положенням, що створилося. Я специаль-но не залишив ніякої лазівки для порятунку престижу його "Я"" (Мей, 1994, с. 99), Мей вважає, судячи по реакції у відповідь, що його мета була досягнута і привела до конструктивних кроків.

Підкреслення потенційних позитивних можливостей конфлікту не долж-но змусити нас забути про його вірогідну деструктивну роль в житті особи. Можна вважати загальновизнаним уявлення не лише про позитивне значення ефективного дозволу і подолання особою виникаючих внутрішньоособових криз, конфліктів, протиріч, але і про негативне, а то і руйнівник-ном впливі, який може мати для розвитку здорової особистості їх непреодоле-ние. Ми можемо оцінювати вихід людини з конфлікту або кризи як продук-тивный, якщо в результаті він дійсно "звільняється" від проблеми, що породила його, таким чином, що переживання робить його зрілішим, психологичес-ки адекватним і інтегрованим.

Ф. Василюк відмічає, що емоційне переживання кризової ситуації, ка-ким би сильним воно не було, само по собі не веде до її подолання. Так само аналіз ситуації, її обдумування призводить лише до її кращого усвідомлення. Подлин-ная ж проблема полягає в творенні нового сенсу, в "смыслопорождении", "смыс-лостроительстве", коли результатом внутрішньої роботи особи по подоланню, проживанню критичних життєвих ситуацій стають зміни в її внут-реннем суб'єктивному світі - отримання нового сенсу, нове ціннісне отноше-ние, відновлення душевної рівноваги і т. д. (Василюк, 1984).

Навпаки, ті стратегії, які, по суті, являються психологічно неэф-фективными, як би їх не оцінював сам індивід, реально виявляються направлен-ными на послаблення, пом'якшення гостроти переживаної кризи і сопровождаю-щих його емоційних станів. Якщо згадати раніше використану меди-цинскую аналогію, то можна сказати, що в першому випадку людина, відчувши біль, намагається з'ясувати її причину і впоратися з нею, вилікувавши хворобу, а у вто-ром випадку він просто приймає пігулки, намагаючись заглушити неприємні ощу-щения.

Загальна практична позиція може бути виражена такими, що вже приводилися сло-вами Мэя: "..Нашим завданням є перетворення деструктивних конфлик-тов на конструктивних" (Мей, 1994, с. 30).

Визначення поняття конфлікту

До найбільш значною з ряду невирішених проблем можна, на наш погляд, от-нести труднощі, пов'язані з визначенням поняття конфлікту і його співвідношенням з іншими, близькими йому поняттями і явищами психічного життя людини.

Ми вже зверталися до питання про труднощі визначення і самого поняття кон-фликта, і рамок його проблемного поля. Проведений аналіз розуміння конфлікту і природи цього явища в різних напрямах класичної психології обо-гатил наше уявлення про психологічні конфлікти, але не зняв проблеми визначення поняття, більше того, навіть ускладнив її.

Автори узагальнювального видання по проблемах конструктивного управління кон-фликтами (Constructive Conflict Management.., 1994) вимушені починати з во-проса про визначення. Вони відмічають, що існуючі визначення конфлікту роблять акцент або на несумісності дій (що, як ми бачили, свойствен-но ситуаційному підходу), або на сприйманій відмінності інтересів або переконань (що характерно для когнитивистов). Визначення конфлікту, на їх думку, з яким важко не погодитися, повинно включати і поведенчес-кие, і когнітивні, і афектні компоненти як присутні в будь-якому кон-фликте і значущі для нього.

А. Я. Анцупов і А. И. Шипилов у своєму огляді робіт по конфликтологической, проблематиці спробували зіставити різні визначення конфлікту в отече-ственной психології, вирішуючи ту ж задачу, яку свого часу ставили перед со-бой західні соціологи по відношенню до соціальних конфліктів. Так само, як Макк і Снайдер, вони приходять до висновку про відсутність загальновизнаного розуміння конфліктів, що склалося.

Автори проаналізували 52 визначення конфліктів, що належать отече-ственным психологам. Визначення внутрішньоособового конфлікту спираються на два ключові поняття: в одних визначеннях конфлікт трактується як противоре-чие між різними сторонами особи, в інших - як зіткнення/боротьба особових тенденцій. Узагальнення визначень міжособового конфлікту по-зволило виділити наступні його основні властивості: наявність протиріччя між інтересами, цінностями, цілями, мотивами як основа конфлікту; противодей-ствие суб'єктів конфлікту; прагнення будь-якими способами завдати максималь-ный збитку опонентові, його інтересам; негативні емоції і почуття по відношенню один до одного (Анцупов, Шипилов, 1992). Аналіз більшості конкретних опреде-лений демонструє або їх уразливість, або вузькість, що не задовольняє суще-ствующим різновидам психологічних конфліктів (щонайменше, двом його основним різновидам - внутрішньоособовому і міжособовому). А "Психо-терапевтическая енциклопедія" (1998) взагалі не включає в круг визначуваних понять такі, як "конфлікт", "криза" або, наприклад, "проблема", так широко використовувані в практичній роботі.

Звернемося до зробленого нами у введенні попередньому виділенню ряду ознак, які на підставі різних джерел були позначені як інваріантні, тобто що обов'язково зустрічаються в різних трактуваннях конфлікту.

Нагадаємо, що до них були віднесені біполярність як протистояння двох почав; активність, спрямована на подолання протиріччя; наявність суб'єкта або суб'єктів як носіїв конфлікту. Розглянемо, чи задовольняють ці при-знаки психологічному розумінню конфліктів з урахуванням представлень різних психологічних напрямів.

Біполярність як наявність і протистояння двох почав обов'язково присут-ствует в будь-якому психологічному конфлікті. Чи йде мова про внутрішньоособовий конфлікт, міжособовий або про міжгрупове, - у будь-якому випадку в конфлікті присутньо дві інстанції, супротивні один одному.

Активність, спрямована на подолання протиріччя, також характерна для будь-якого конфлікту і в різних позначеннях присутній, мабуть, в усіх оп-ределениях конфлікту (що недивно: згадаємо, що по самому своєму проис-хождению слово "конфлікт" - це зіткнення). Ця активність називається "зіткненням", "несумісністю", "протидією" і т. д.

Саме ця характеристика конфліктів була свого часу предметом суперечок між конфликтологами, які не могли вирішити, чи являється ця ознака обя-зательным або вже наявність негативних почуттів можна вважати конфліктом. Л. Козер заперечував проти ототожнення конфлікту з ворожими установками: "Раз-личие між конфліктом і ворожими почуттями є істотним. Кон-фликт на відміну від ворожих установок або почуттів завжди має місце у взаи-модействии між двома або більш людьми. Ворожі аттитюды являються предиспозициями до виникнення конфліктної поведінки; конфлікт, в противопо-ложность, завжди є взаємодія" (Coser, 1986, с. 37). Нині, на думку Г. М. Андреевой, дискусійне питання про те, чи "є конфлікт лише форма психологічного антагонізму (тобто представленности протиріччя в со-знании) або це обов'язково наявність конфліктних дій", можна рахувати ре-шенным на користь того, що "обидва викликані компоненти обов'язкові призна-ки конфлікту" (Андреева, 1994, с. 93).

Дійсно, протиріччя між людьми, що виникли між ними разногла-сия, наскільки б значущі вони не були, не обов'язково набуватимуть форми конф-ликта. Коли ж ситуація починає розвиватися як конфліктна? Якщо людина, сприймаючи ситуацію, що склалася, як неприйнятну для нього, починає щось робити для її зміни - пояснює свою точку зору партнерові, пыта-ясь переконати його, йде скаржитися на нього комусь, демонструє своє недо-вольство і т. д. Усе це розраховано на реакцію у відповідь партнера і спрямовано на зміну ситуації. Чи являється ця ознака - активність, спрямована на подолання протиріччя, - обов'язковим для конфліктів, що розвиваються не в міжособових ситуаціях, але у внутрішньому світі людини, на внутрішньоособовому рівні? Раніше ми відмічали, що сама по собі біполярність ще не означає столк-новения сторін. У кожному з нас живе безліч протиріч - прагнення до близькості з іншими людьми і прагнення до автономності, відособлення своєї ин-дивидуальности, в нас співіснує високе і низьке, добре і зле і т. д. Проте це не означає, що ми постійно знаходимося через це в конфлікті з са-мим собою. Проте коли з тих або інших причин ці протиріччя обостряют-ся, починається "боротьба", пошук, часом тяжкий, рішення, способу преодоле-ния цього протиріччя, виходу з нього.

Носій конфлікту - суб'єкт або суб'єкти. Ще одна ознака конфлікт та був спочатку позначений нами як наявність суб'єкта або суб'єктів в каче-стве носіїв конфлікту. Його виділення визначалося необхідністю ограни-чить пропоноване нами розуміння конфлікту від його метафоричного употребле-ния. Проста інтерпретація цієї ознаки означає, що конфлікт - це "че-ловеческое" явище. Психологи не потребують цього уточнення (виключення складає приписування властивостей конфлікту явищу боротьби у тваринному світі, що, на наш погляд, глибоко помилково, бо позбавляє феномен конфлікту його ценнос-тно-нормативных характеристик, його "соціальності"). Проте суб'єкт - не про-сто людський індивід; ця характеристика робить акцент на його наділеній свідомістю і волею (у традиційному філософському і психологічному розумінні), на його здатності до активних і усвідомлених дій.

Активність відзначалася нами вище як одна з атрибутивних ознак конф-ликта. Вона розвивається як наслідок усвідомлення наявності протиріччя і потреб-ности в його подоланні. Якщо людина не сприймає існуюче противоре-чие (у власних прагненнях, в стосунках з іншими людьми і т. д.) як про-блему, що вимагає рішення, то психологічно конфлікту не існує. Сказан-ное, звичайно, не означає необхідності адекватного усвідомлення виниклої проблеми, але може переживатися у вигляді емоційного дискомфорту, напруги^ тревож-ности, тобто так чи інакше породжувати потребу в її подоланні. В рівній мірі, незалежно від того, що можна було б назвати "об'єктивним поглядом", якщо че-ловек сприймає як проблему щось у своїх стосунках з іншими людьми або те, що відбувається в його душі, він переживатиме це як проблему, требую-щую свого рішення.

На перший погляд, виключенням є психоаналітичне трактування конф-ликта як неусвідомлюваного людиною явища (нагадаємо: патогенного, по Фрей-ду, і невротичного, по Хорни). Проте йдеться про витиснених зі свідомості про-блемах, отже, було б точніше говорити про конфлікти, які набули неусвідомленого характеру в результаті певної внутрішньої роботи, направлен-ной на їх витіснення і пригнічення, а їх дозвіл якраз і припускає їх усвідомлення. (Ми вимушені, незважаючи на безумовну важливість про-блемы, що торкнулася, обмежитися тут цим коротким обговоренням ознаки усвідомленості про-тиворечия. Згодом ми ще неодноразово повертатимемося до цієї пробле-ме, передусім у зв'язку з темою виникнення конфліктів.)

Ми розглянули ті ознаки конфлікту, які спочатку були выделе-ны для характеристики цього явища і які, на нашу думку, цілком со-гласуются і з психологічною феноменологією, і з представленнями, существую-щими в теоретичній психології. Чи не залишилося за межами нашого рассмотре-ния якоїсь невідміченої ознаки? Звернення до визначень конфлікту іншими авторами показує, що запропоновані нами атрибутивні ознаки со-прягаются або багато в чому співпадають з представленнями фахівців або, у вся-ком випадку, не суперечать ім. Але є одна характеристика конфлікту, яка заслуговує на особливе обговорення.

Йдеться про негативні дії або негативні почуття - характеристики, що нерідко включаються у визначення конфлікту. Розглянемо як приклад два що вже приводилися визначення. Одне з них - класичне і, можливо, найбільш поширене визначення Л. Козера, широко використовуване в літературі. Воно відноситься до соціального конфлікту, але, як відомо, в західній традиції по-нятие соціального конфлікту використовується досить широко, у тому числі і при-менительно до интерперсональным ситуацій. Отже, по Козеру, "соціальний конф-ликт може бути визначений як боротьба із-за цінностей або претензій на статус, владу або обмежені ресурси, в якій цілями конфліктуючих сторін явля-ются не лише досягнення бажаного, але також і нейтралізація, нанесення ущер-ба або усунення суперника" (Coser, 1968, с. 232). У цьому визначенні сторони виступають як супротивники, прагнучі нейтралізувати один одного. Але це в луч-шем випадку, а в гіршому - у визначення конфлікту прямо включаються агрессив-ные компоненти ("завдання збитку або усунення суперника"). Друге опреде-ление належить вітчизняним авторам Анцупову і Шипилову, що виконало величезну аналітичну роботу по уточненню понятійної схеми конфлікту, : "Під конфліктом розуміється найбільш гострий спосіб вирішення значущих противоре-чий, що виникають в процесі взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів і зазвичай супроводжується негативними емоціями" (Анцупов, Шипи-лов, 1999, с. 8). Залишимо збоку претензії, які можна було б пред'явити до цього визначення, питання, що зокрема напрошується, "що означає обыч-но"?^ якщо негативні емоції переживаються лише однією стороною?

Йдеться про принципове питання - включення в поняття конфлікту в каче-стве його обов'язкової ознаки негативних дій (як у Козера) або негатив-ных почуттів (як у Анцупова і Шцпилова). Визначення Козера було запропоноване ним 30 років тому в період становлення конфліктології; визначення Анцупова і Шипилова - одне з останніх. Нагадаємо, що для ранньої філософсько-соціологічної традиції, як і для психологічної (психоаналізу), було характерний акцент на деструктивних, руйнівних аспектах конфлікту, що призводило до його загальної негативної оцінки. З психологічної точки зору, дотримуючись будь-якого з цих визначень, ми вимушені були б також розглядати конф-ликт як явище негативне.

Поза сумнівом, що конфлікт супроводжується різноманітними переживаннями: можна переживати почуття досади, переживати виниклі утруднення, почуття непонятости, несправедливості і т. д. Проте чи обов'язково в нім присутня ворожість по відношенню до партнера або бажання завдати йому збитку?

Автори видання, присвяченого конструктивному управлінню конфліктами (Con - structive Conflict Management.., 1994) вважають, що це поняття характеризується ширшим об'ємом, ніж поняття агресії, і що конфлікт може протікати без агресії. Остання може бути способом дії учасників конфлікту один на одного, може призводити до деструктивного його розвитку, проте в современ-ной інтерпретації конфлікт може розвиватися і без взаємної ворожості учасників або їх руйнівних дій. Це якраз і дає підстави наде-яться на можливості конструктивного управління конфліктами.

У більшості приведених вище визначень йшлося про интерперсональ-ных конфлікти. Якщо ми сподіваємося на можливість створення універсального опре-деления конфлікту, що відповідає, принаймні, двом його основним психологи-ческим різновидам - міжособовому і внутрішньоособовому конфлікту, то воно повинне містити ознаки, релевантні для конфліктів обох видів. Навряд чи правомірно серед різноманітних почуттів, що переживаються людиною в ситуації екзистенціального або будь-якого іншого внутрішнього конфлікту, робити акцент на ворожості або агресії по відношенню до самого собі.

Таким чином, нам представляється, що включення в перелік ознак конф-ликта агресії (у вигляді дій або ворожих почуттів) приводить до звуження об'єму поняття і тим самим зводить загальне поняття конфлікту до одного з возмож-ных різновидів.

Висновки

1. Уявлення про конфлікт як интрапсихическом явище розвивалося психодинамічними підходами. Основна традиція в його інтерпретації закладена Фрейдом.

2. Конфлікт - це найважливіший теоретичний конструкт в психоаналитичес-кой концепції, ключ до розуміння психічного життя людини. Конфлікту приписується первинний характер через суперечність саму при-роды людини. Основна увага в психоаналітичних роботах уделя-лось внутрішнім конфліктам неусвідомлюваного характеру.

3. Конфлікт, з точки зору психоаналізу, виникає в глибинах психіки як результат взаємодії внутрішніх структур і тенденцій психіки через закони її власного існування. Тільки у рамках цих законів і можна адекватно пояснити і описати интрапсихический феномен.

4. Интерперсональные конфлікти в психоаналітичній традиції також ин-терпретируются через внутрилйчностные особливості людини. Стійка тенденція до міжособових ускладнень є наслідком спотворень в базисних аттитюдах людини, виникаючих під впливом неблагоприят-ного досвіду, придбаного переважно в дитинстві.

5. Ситуаційний підхід в дослідженні конфліктів був реалізований, передусім, в бихевиористской традиції, що зробила акцент на зовнішніх детерми-нантах їх виникнення.

6. Предметом вивчення ситуаційних підходів в дослідженні конфліктів стали зовні спостережувані конфлікти і їх поведінкові параметри. У рамках ситуаційних представлень конфлікт є форма реакції на вне-шнюю ситуацію.

7. Стійка тенденція особи до конфліктного реагування в поведенчес-ких підходах є наслідком закріплення відповідних моделей в поведінковому репертуарі.

8. Найбільший вклад у вивчення ситуаційної детерміації конфлікту вніс М. Дойч, в роботах якого конфлікт описується як наслідок объектив-ного зіткнення інтересів сторін. Результати досліджень Дойча лягли в основу створеної ним концепції кооперації-конкуренції.

9. З точки зору когнітивних підходів конфлікт може зрозуміти тільки з урахуванням суб'єктивного віддзеркалення тих або інших параметрів ситуації, кото-рое стає основою оцінки ситуації як конфліктною і ключовим фак-тором пояснення феноменології конфліктів.

10. Традиція суб'єктивного розуміння ситуації і ситуаційною детермина-ции поведінка була закладена Левином, першим психологом, що дослідив конфлікти.

11. Когнітивні підходи описали когнітивний вимір конфлікту, а також запропонували його розуміння як специфічної когнітивної схеми, в соот-ветствии з чим конфлікт - це не властивість ситуації, але швидше виводи, де-лаемые на її основі.

12. Кожен з класичних підходів психологічної науки ініціював по-иск феноменології, відповідній його теоретичним представленням, і вніс свій вклад до розуміння і опису емоційного, поведінкового і когнітивного виміру конфлікту.

13. Сучасні тенденції в підході до конфліктів проявляються в преимуще-ственной орієнтації на практичну роботу і збільшенні кількості практичних розробок і відповідному зниженні числа теоретичес-ких досліджень.

14. Загальновизнаним стає не просто прийняття конфліктів як ес-тественной форма психічного життя людей, будь то внутрішньоособові або міжособові конфлікти, але і визнання їх важливих функцій в розвитку особистості і її стосунках з іншими людьми.

15. Невирішеними в психології залишаються проблеми з визначенням конфлікту і об'ємом його поняття.

Лекція 4

Психологічні особливості і теорії поведінки особи в конфлікті

У лекції описуються внутрішньоособові, межличнос-тные, міжгрупові і внутрішньогрупові конфлікти, їх розуміння у рамках различ-ных підходів, можливі класифікації і принципова спільність.

План

1. Особові конфлікти

-В, С. Мерлин : опис психологічних конфліктів

-мотивационные конфлікти

-когнитивные конфлікти

-ролевые конфлікти

-внутриличностные протиріччя і конфлікти

2. Міжособові конфлікти

-психоаналитическая інтерпретація

-позиция К. Левина : задоволення потреб

- М. Дойч : залежність від контексту

-конфликты в різних сферах взаємодії

-попытки систематизації

3. Міжгрупові конфлікти

-мотивационные підходи

- ситуаційний підхід

-когнитивные підходи

-примеры досліджень: з'єднання підходів

4. Внутрішньогрупові конфлікти

-Козер: позитивні функції внутрішньогрупових конфліктів

-Левин: "простір вільного руху"

-Дойч: залежність внутрішньогрупової ситуації від характеру взаимосвя-зей між членами групи

-отечественные дослідження: розвиток груп

5. Спільність конфліктів різних видів

Висновки

ВСТУП

Зроблений аналіз різних визначень конфлікту дозволив виділити основні інваріантні ознаки конфлікту, що обмежують його розуміння яв-лениями, для яких характерна біполярність як протистояння двох почав, що проявляється в активності сторін, спрямованій на подолання протиріччя, яке сприймається суб'єктом (суб'єктами) конфлікту як психологічна проблема, що вимагає свого дозволу.

Розгляд філософсько-соціологічної і психологічної традиції изу-чения конфліктів підтвердив правомірність подібного опису, хоча можливість строгішого розуміння ускладнена різноманітністю підходів, расширен-ным або метафоричним вживанням поняття конфлікту, а також відсутністю традиції строгого визначення понять (передусім, в західній науці).

Проте в обкреслені нами рамки проблемного поля конфліктів входить доста-точно широкий круг явищ, що вимагають систематизації. Найбільш распростра-ненное їх основа - це розрізнення видів конфлікту з точки зору "сторін" конфліктної ситуації, якими можуть бути групи, окремі люди або личност-ные утворення і тенденції людини. Це підтверджується і що приводилися в процесі конкретизації предмета вивчення прикладами класифікації конфлик-тов, що охоплюють часом досить широкий круг явищ, вивчення яких виявилося поділеним між різними областями наукового знання.

Філософсько-соціологічна традиція зберігає за собою опис і исследо-вание соціальних конфліктів. Соціальний конфлікт в традиції вітчизняних досліджень розглядається як загострення соціальних протиріч, як столк-новение, в якому сторони представлені соціальними спільностями: етнічними групами, класами, державними утвореннями і т. д.; таким чином, в со-держание поняття "Соціальний конфлікт" включаються явища і процеси, раз-ворачивающиеся на рівні макроструктур. Типовим є наступне опреде-ление* соціального конфлікту - "граничний випадок загострення соціальних про-тиворечий, що виражається в зіткненні різних соціальних спільностей - класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів і тому подібне, обус-ловленном протилежністю або істотною відмінністю їх інтересів, це-лей, тенденцій розвитку" (Соціологічний словник, 1991, с. 80). До соціальних конфліктів відносяться військові, етнічні, економічні і політичні кон-фликты. У західній науці поняття соціального конфлікту використовується більш ши-, роко, і сімейні сварки або організаційні протиріччя теж можуть называть-ся соціальними конфліктами.

Проблематика соціальних конфліктів у вітчизняній науці відноситься до сфе-ре інтересів соціології. Проте, як вказує Л. А. Петрівська, "підставою для широкого поля соціально-психологічних досліджень конфлікту служить . .присутність вторинних соціально-психологічних аспектів у всякому социаль-ном конфлікті" (Петрівська, 1975, с. 48). "Включеність" психологічних ас-пектов в будь-яку соціальну проблему необхідно припускає звернення для її розуміння до психологічних чинників і закономірностей взаємодії лю-дей, що виявляється соціальною психологією.

Окремі області психології, "поділивши" між собою цілісний простір психічного життя людини, "поділили" між собою і людські конфлікти. Психологічні конфлікти внутрішнього світу людини, интрасубъектные конф-ликты, як і інші внутрішньоособові явища, традиційно відносяться до загально-психологічної проблематики, до опису психології особи. Интерсубъект-ные, интерперсональные конфлікти - міжособові і міжгрупові - явля-ются предметом вивчення соціальної психології. Це розподіл конфліктів на окремі види хоча і є загальноприйнятим в психологічній науці, доста-точно умовно і абсолютно не означає наявності жорстких меж між ними. Після опису окремих видів конфліктів ми повернемося до ідеї їх спільності.