1. Експериментальні дослідження конфлікту в лабораторних умовах: ігрові процедури і створення конфлікту

Перші експерименти з конфліктами були досить прості в процедурному от-ношении і грунтувалися на тому, що експериментатор за допомогою спеціальних прийомів створював ситуацію, що ставить людину в умови конфлікту. Наприклад, А. Р. Лурия в роботі "Експериментальні конфлікти у людини" (1930) вносив зміни у виконувані випробовуваним завдання, фіксуючи ре-акції, що виникають у нього, на психофізіологічному рівні. При цьому "випадок, коли подразник, діючий на організм, занадто сильний, завдання занадто важке і організм ока-зывается недостатнім перед її особою і не може відповісти адекватною реакцією", призводить до того, що виникає "конфлікт процесу реакції, що почався, з реаль-ными можливостями її здійснення" (Лурия, 1930, с. 99). Два інші типи кон-фликтов - це конфлікти різноспрямованих поведінкових тенденцій, возника-ющие або на грунті спонукань самої особи, або через зовнішні заборони, що перешкоджають прояву її тенденцій. Найпростіший спосіб викликання ис-кусственного конфлікту у рамках якої-небудь діяльності -это так зване "збивання", конфлікт темпів. Інший методичний прийом, який використовує у своїх експериментах Лурия, - це конфлікт установок, "збивання" внутрішніх ус-тановок, чогось звичного (типу завдання, алгоритму виконання і т. д.) і внезап-но нових умов, що з'являються. По суті, на тих же принципах були построе-ны експериментальні дослідження конфліктами. Миллера (Miller, 1944). Харак-терно, що, ілюструючи свої теоретичні міркування про типи конфліктах і їх розвитку, він постійно посилається на результати експериментів, виконаних на тваринах.

Ця методична процедура інтерпретувалася авторами як інструмент створення конфлікту. В той же час зрозуміло, що йдеться про таке вузьке розуміння конфлікту, коли його виникнення визначається виключно зовнішньою ситуа-цией, а такі істотні з сучасної точки зору чинники, як сприйняття цієї зовнішньої ситуації, її оцінка і т. д., просто не беруться до уваги.

Наведені приклади відносяться до самих ранніх дослідження конфлікту. По-следующие автори удосконалювали методичні процедури експериментального дослідження конфлікту, проте багато в чому їх початкові установки не занадто ме-нялись, зберігаючи переконаність в тому, що конфлікт може бути створений "ззовні".

Мабуть, найбільше число методичних процедур для експериментального изу-чения конфлікту було запропоноване представниками бихевиористской парадигми.

Серед розроблених ними експериментальних ігрових процедур - матричні ігри (типу обговорюваної нижче "дилеми ув'язненого"), переговорні ігри (у яких учасники вступають в комунікацію один з одним, намагаючись досягти одностороннього або взаємного виграшу), коаліційні ігри (що припускають формування учасниками коаліцій усередині групи), локомоционные ігри (з дви-жением сторін у напрямі поставленого завдання або вибраної учасниками мети) і соціальні ігри-пастки(Pruitt, 1983).

Одна з них здобула широку популярність під назвою "дилеми заключен-ного" (чи "дилеми в'язня"), з використанням якої було виконано огром-ное число різноманітних досліджень. Вона заснована на необихевиористском ана-лизе диадического взаємодії, що розглядає соціальну поведінку як процес обміну, детермінований співвідношенням "винагороди" і "плате-жа", виграшу і втрат. У викладі Хоманса, основний принцип диадического взаємодії звучить таким чином: "Індивід переживатиме положи-тельные почуття до іншого, коли втрати від такого відношення не перевищуватимуть отримуваних від нього вигод" (Уолш, 1978, с. 84). (По суті те ж саме можна сказати і про взаємодії складнішого характеру, наприклад об взаимоотноше-ниях людину з організацією. У цих випадках винагорода може мати складніший характер, наприклад соціальне схвалення і т. д.). Відповідно до цього "коли дія цієї особи не призводить до винагороди, якої вона ожи-дает, або призводить до покарання, не очікуваного нею, тоді ймовірніше, що ця особа поводитиметься агресивно, причому результати подібної поведінки име-ют більше виправдання для тієї ж самої особи. Це. аксіоматичне положе-ние має для Хоманса значення при поясненні конфліктних ситуацій в соци-альной житті людей" (Фотев, 1994, с. 128).

На цій ідеї і заснований методичний принцип побудови "дилеми в'язня" : вона є такою, що задається учасникам експерименту ситуацію з соответ-ствующей матрицею виграшів і втрат залежно від обираної ними страте-гии поведінка (Vander Zanden, 1,987, p. 362-364).

З незначними варіаціями суть "дилеми ув'язненого" зводиться до сле-дующему. Дві людини затримано за підозрою в здійсненні деякого преступ-ления, проте наявних доказів недостатньо, щоб засудити їх. Подальше зави-сит від їх поведінки. Якщо вони не признаються, то будуть засуджені на відносно недовгий термін за інші правопорушення. Якщо вони обоє зізнаються, вони будуть засуджені, але при цьому буде враховано їх щиросерде визнання і терміни їх нака-зания будуть зменшені. Якщо ж один з них признається, а іншої немає, то той з них, хто своїм визнанням допоміг слідству в розкритті злочину і задержа-нии небезпечного злочинця, отримає зовсім незначний термін, зате інший - максимальний (мал. 4-1). Наприклад, якщо вони обоє не признаються, їх чекає по два роки в'язниці; у разі визнання обох - по сім років; якщо признається один, він отримає тільки чотири місяці, тоді як інший - десять років.

Побудова "дилеми ув'язненого" ставить учасників експерименту перед вибором між кооперацією і суперництвом. Вважається, що кооперативним вибором буде вибір "невизнання". Він демонструє довіру до партнера, хоча і містить зрозумілий ризик. Навпаки, "визнання" - це стратегія суперництва, спрямована на отримання переваги. Якщо один з не підозрюваних призна-ется, то іншому повезе, і він, як мовиться, легко відбудеться. З іншого боку, якщо признаються обидва партнери, тоді, звичайно, термін їх покарання буде неабияким, зате однаковим. Таким чином, вибираючи стратегію "визнання", учасник экспе-римента або обіграє іншого, або, щонайменше, не програє йому.

Використання "дилеми ув'язненого" дозволяє виявляти типи психологи-ческих орієнтації, що визначають поведінку випробовуваного в подібних соціальних ситуаціях. М. Дойч, що застосовував цю методичну процедуру у своїх дослідженнях, виділяє три типи мотивів, прояв яких найбільш вірогідний ин-терперсональных ситуаціях : кооперативна орієнтація, коли людина прагне до досягнення власного благополуччя, реалізації власних інтересів, але при цьому зацікавлений і в благополуччі інших; індивідуалістична - стрем-ление до реалізації власного інтересу і відсутність якої-небудь турботи про благо-получии інших; конкурентна - індивід орієнтується не просто на определен-ные досягнення для себе, але і прагне отримати при цьому більше інших (Deutsch, 1985, p. 121-124). Наступні дослідження розширили перелік соци-альных мотивів, що проявляються в ситуаціях експериментальних ігор ("дилеми ув'язненого" і її модифікацій). До мотивів максимізації загального виграшу (ко-оперативная орієнтація), максимізації власного виграшу (индивидуалис-тическая) і максимізації відносного виграшу (суперництво або конку-ренция) був доданий мотив максимізації виграшу іншого (альтруїзм). Даль-нейшие дослідження в області експериментальних ігор ще більш збільшили чис-ло можливих варіантів дій їх учасників за рахунок мотивів мінімізації виграшу другого4(агресія) і мінімізації відмінностей між власним і чу-жим виграшем(Кричевский, Дубовская, 1991).

Існує декілька модифікацій "дилеми ув'язненого". Крім того, можуть варіюватися різні змінні, наприклад статус і характеристики уявного "іншого", може бути забезпечена вільна комунікація і воз-можность реальних переговорів, відповіді "іншого", спеціально підготовлені експериментатором, можуть пропонуватися обом учасникам або одному з них, і т. д. Існують і інші варіанти дилем, у тому числі для багатьох учасників, наприклад дилема "громадських вигонів" (Майерс, 1997, с. 635-638).

В результаті проведених експериментів були отримані дані про особові характеристики, що чинять вплив на вибір типових відповідей в грі. Так, одні з учасників були схильні до суперництва, інші до кооперації, треті коливалися між різних підходів. Суб'єкти, що мали певну ориен-тацию (на кооперацію або суперництво), були схильні приписувати ті ж ин-тенции і іншим. Можливість комунікації між учасниками експерименту сприяла виникненню кооперації (Vander Zanden, 1987, p. 362-364).

Ще один відомий варіант лабораторної гри, спрямованої на вивчення кон-фликтов, - це завдання на вибір оптимального варіанту перевезень. Два учасники гри виявляються в ролі водіїв, що перевозять товари. Їх дохід залежить від вре-мени, витраченого на перевезення, і чим длительнее вона виявляється, тим більше грошей вони втрачають. Можливі маршрути їх руху зображені на мал. 4-2. Во-дитель Л ("Acme") рухається з лівого боку управо, інший, В ("Bolt"), - справа наліво. Одна частина дороги є загальною для обох, її середній відрізок допускає тільки односторонній рух, і дві машини роз'їхатися не можуть. Следователь-но, для того, щоб використовувати дорогу ефективно, учасники гри повинні знайти якийсь спосіб поділити цю односторонню частину маршруту. Той, хто першим пе-ресечет цей відрізок шляху, отримує значний виграш в часі. На карті видно, що є і інший варіант шляху - об'їзний маршрут, але він настільки длин-нее, що позбавляє водіїв всякого прибутку від поїздок. Очевидно, що водіям потрібно домовитися відносно порядку використання односторонньої ділянки дороги так, щоб зробити їх прибутки максимальними і рівними. Не будучи слиш-ком складної, завдання використовувалося Дойчем для того, щоб спробувати відповісти на питання: які чинники полегшують, а які - утрудняють укладення справед-ливого договору? (Deutsch, 1985, р. 124-129). Як і в "дилемі ув'язненого", тут можна варіювати елементи експериментальної ситуації, вводити допол-нительные умови або обмеження, пов'язані, наприклад, з комунікацією парт-неров, і т. д.

Остання експериментальна процедура описана нами по книзі Дойча. Також як і "дилема ув'язненого", вона широко використовувалася в його дослідженнях. Неважко бачити, що ці методичні процедури повністю відповідають початковим теоретичним установкам Дойча в розумінні конфлікту : конфлікт являється от-ветом випробовуваного на зовнішню ситуацію конкуренції. При цьому вона може зада-ваться ззовні, і тоді людина "об'єктивно" потрапляє в конфліктну ситуацію, ре-акцію на яку і фіксує експериментатор.

Для дослідження конфліктної взаємодії в лабораторних умовах ис-пользуются найрізноманітніші ігрові процедури, в яких можуть брати участь як індивідуальні учасники, так і цілі групи. Ці ділові ігри-завдання ча-сто є не що інше, як перекладені на мову ігри соціальні дилеми. Звичайно це завдання, пов'язані з розподілом загальних ресурсів або не-обходимостью спільної турботи про них. Може йтися, наприклад, про загальні фи-нансах. Сьогодні в іграх також досить часто використовуються екологічні мо-тивы, наприклад ігрова процедура "Потік".

ІГРОВА ПРОЦЕДУРА "ПОТІК"

Гра є спеціально відрегульованою взаємодією декількох груп по 2-3 людини в умовах значної нерівності ресурсів. Всього учасників гри може бути до 30 чоловік, об'єднаних в 10 ігрових груп. Розігрується проста модель економічної ситуації. Гравці розташовані за нижченаведеною схемою. Інструкція що грає. Уявіть собі, що на схемі зображена річка (направле-ние течії вказано), по берегу якої розташовано 10 підприємств, керівниками яких є ви. Усі підприємства використовують для своїх потреб воду річки і, обрабо-танную, знову скидають її в річку.

Ви можете приймати рішення про скидання або очищеної, або неочищеної води. Вме-сте з тим, за умовами гри, використовувати, узяти з річки для своїх потреб воду ви повинні тільки очищену.

Кожне підприємство умовно має свою специфіку забруднення води. Заздалегідь (на вході) очищення води від кожного виду забруднення обходиться вам в 5 тисяч умовних грошових одиниць (гроші ви отримаєте пізніше). Це означає, що якщо, допустимий, три підприємства з тих, що розташовані перед вами, скинули неочищену воду - ви зобов'язані витратити на очищення при вході 1.5 тисяч.

Очищення води після вживання (на виході) обходиться вам в 10 тисяч, тобто витрати на очищення завжди стабільні і не залежать від розташування вашого підприємства серед дру-гих підприємств і від їх дій.

Для витрат на очищення води кожному підприємству видається дотація. Її величина покриває витрати на попереднє очищення, які воно понесе при максимальному забрудненні води (якщо усі розташовані вище підприємства скинуть неочищену воду).

Увага! Уся економія коштів, виділених на очищення, перераховується в прибуток. Ваша мета - при раціональному використанні річки отримати максимальний прибуток. (Фрагмент приводиться по методичній розробці "Тести, експерименти, ігрові проце-дуры для вивчення конфлікту", сост. Б. И. Хасан, Красноярський держуніверситет, 1990).

У запропонованому прикладі варіанту гри групи учасників спочатку действу-ют ізольовано один від одного, потім збираються на невелику загальну нараду, що проводиться після двох раундів гри (всього їх 10), далі знову працюють самостоя-тельно із збереженням можливості зустрічатися на нарадах за ініціативою ка-кой-либо-либо з груп і т. д. Зміст гри (як і інших подібних процедур) позво-ляет, залежно від інтересів експериментаторів, фіксувати ті або інші параметри взаємодії груп, ухвалення рішення в групах, особливості пере-говорного процесу, взаємодія лідерів і т. д.

Методична простота подібних процедур і можливість варіювання різно-образних змінних породили величезну кількість виконаних на їх основі досліджень, що особливо часто використали "дилему ув'язненого". Проте отримані результати і виявлені закономірності викликають відомий скеп-тицизм. Наприклад, з точки зору цієї методичної процедури учасник конф-ликта з'являється як що "прораховує" ситуацію, зважує можливі ис-ходы залежно від "ціни" конфлікту і своїх шансів на успіх. Навіть якщо при-знать правомірність подібного погляду для якихось окремих конкретних случа-ев, його ніяк не можна розглядати як універсальне - принаймні, з точки зору психолога.

Основна критика "дилеми укладеного" як вивчення конфлікту пов'язана з надмірними допущеннями відносно того, що поведінка людини в конфлікті відрізняється доцільністю, заснованою на "прораховуванні" исхо-дов, а головне - що людська взаємодія є строгим со-перничество, організоване за принципом гри з нульовою сумою, де виграш одного неодмінно означає програш іншого. Останнє особливо суперечить сучасному розумінню конструктивного дозволу конфліктів, предполага-ющего дії на користь обох сторін і можливість обопільного виграшу! На адресу "дилеми ув'язненого" можуть бути пред'явлені і все ті звинувачення, ко-торые типові для критики лабораторного експериментування - якою мірою отримувані дані релевантны і можуть адекватно описувати реальне взаимодей-ствие людей в звичних для них життєвих обставинах?

Іншим варіантом методичної процедури експериментального вивчення кон-фликтов є створення реальних конфліктних ситуацій між учасниками експерименту в лабораторних умовах. Ця процедура також лягла в основу цілої серії досліджень Дойча, Розроблена ним схема припускала участь под-ставного випробовуваного ("спільника" експериментатора), який повинен був со-вместно з іншим випробовуваним (випробовуваними) виконати деяке завдання. Воно було спільною діяльністю або грою, в ході якої гравці мог-ли діяти більш менш жорстко по відношенню один до одного, "працюючи" на себе і свій виграш (і відповідно програш партнера), або вибирати коопе-ративные стратегії, що враховують інтереси іншої сторони.

За умовами експерименту, у відповідь на безпосередню поведінку "наївного" випробовуваного (справжнього учасника експерименту) "підставною" використовує стра-тегии поведінку, наказану експериментатором. При цьому фіксується, як "наївний" випробовуваний реагує на його дії, а також на зміну стратегій. Дойч вважав, що кооперативна поведінка може стимулювати следующи-ми можливими стратегіями поведінки партнера : стратегія "батога і пряника", коли у відповідь на кооперативні прояви також реалізуються кооперативні дії, а у відповідь на будь-які некооперативні прояви випробовуваного "сообщ-ник" контратакує, погрожує, проявляє агресію; стратегія позитивного проти-вопоставления, коли у відповідь на "атаки" випробовуваного "спільник" застосовує толь-ко оборонні дії; стратегія "підстав іншу щоку", що вимагала від "підставного" виключно позитивних реакцій на усі дії партнера, де-монстрируя при цьому готовність до кооперативної взаємодії і навіть у відповідь на "напад" зберігаючи альтруїстичну орієнтацію. Нарешті, ще одна стра-тегия дістала назву "Грішник, що виправився," і припускала зміну страте-гий : спочатку "спільник" експериментатора діє в агресивній і жорсткій манері, після чого міняє свою поведінку на одну з трьох вищезгаданих страте-гий, стимулюючих кооперацію.

Подібна методична схема дозволяє встановлювати залежність вибору стратегії поведінки не лише від "відповіді" партнера, зміни стратегій його поведе-ния, послідовності їх використання, але і від його особливостей ("подстав-ным" може бути чоловік будь-якої підлоги, віку і т. д.), специфіки конкретних ігрових завдань і т. д". Експерименти Дойча мали певну перевагу перед іншими лабораторними іграми, оскільки він створював дійсний, ре-альный конфлікт між живими людьми, який можна було спостерігати і доста-точно строго описувати.

Для лабораторного моделювання реальних конфліктних ситуацій можуть ис-пользоваться і інші різноманітні прийоми. Так, у вітчизняній психології було виконано досить багато досліджень за допомогою гомеостатичних аппа-ратурных методик. Конкретні прийоми створення конфліктної ситуації можуть бути різними. Як правило, при цьому початкове припущення полягає в тому, що виникнення невідповідності між очікуваним результатом (рішення зада-чи) і фактичним положенням може розглядатися як конфліктна ситуація. Групі тих, що працюють на гомеостаті можуть пред'являтися нерозв'язні завдання або за-дачи підвищеної складності, до їх спільної діяльності можуть вноситися різно-образні перешкоди (або за рахунок підставного учасника, або за допомогою техничес-ких прийомів). Завдяки цим дослідженням виявляються в основному особливості індивідуального і групового реагування на протиріччя в спільній дея-тельности (см, наприклад, Васильев, Новиков, 1969).

Експериментальна процедура, запропонована В. А. Лефевром, пропонує од-ному випробовуваному виконання завдання, робота над яким мимоволі вносить по-мехи до діяльності іншого випробовуваного. У основі процедури - взаимозависи-мость діяльності, що вимагає контактів і переговорів між випробовуваними. Ав-торский варіант методики може бути використаний при роботі з дітьми. У соответ-ствии із завданням на половині поля випробовуваного малюнок ("личко") повинен мати узгоджений характер. Оскільки, домагаючись бажаного результату, испытуе-мый "заважає" іншому, їм доводиться вступити в переговори, допустимі услови-ями експерименту (разом із зверненням до експериментатора, уточненням правил експерименту і т. д.). На основі спостереження можна судити про те, які способи поведінки для вирішення виниклої проблеми використовує дитина - роз'яснення, агресія, поступки, напористість і домінування і т. д. (Тести, експерименти, иг-ровые процедури для вивчення конфлікту, 1990).

Усі згадані методичні процедури (у тому числі і експерименти Дойча), і їх результати засновані на початковому припущенні, що якщо экспериментато-ры створюють в лабораторії конфліктну (чи кооперативну) ситуацію, то испы-туемые так її і сприймають. Значить, результати вивчення поведінки в лабора-торной ситуації із заданими умовами можуть екстраполюватися на ситуацію реальної взаємодії. Просте питання, що може поставити під сумнів мно-гие результати лабораторного експериментування, зводиться до наступного: по-чему, ставлячи людину в ті або інші умови, ми маємо право припускати, що він їх саме так і сприймає, тобто розглядає пропоновані обставини як конфліктні або кооперативні?

Дойч не сумнівався у своїй правоті: "Я досить зухвалий, щоб вірити, що лабораторні дослідження конфліктів здатні поліпшити наше розуміння со-циальной динаміки війни, світу і соціальної справедливості. Від малих груп до цілих народів соціальні процеси виглядають однаково. Тому соціальні психологи, що вивчають конфлікти, знаходяться приблизно в тому ж самому положе-нии, що і астрономи. Ми не можемо ставити справжні експерименти з широко-масштабними соціальними подіями. Але ми можемо уловити концептуальну схожість між великим і малим, як астрономи - між планетами і яблуком Ньютона. Експериментуючи з соціальними ситуаціями в лабораторному масштабі, ми можемо, таким чином, розуміти і передбачати повномасштабні соци-альные процеси і впливати на них. Ось чому ігри, в які в нашій лабораторії грають випробовувані, здатні розширити наше розуміння війни, світу і социаль-ной справедливості" (Майерс, 1997, с. 636).

Висновок. Сьогодні лабораторні "вивчення незнайомих один з одним студентів, що симулюють кооперацію і конкуренцію", як про це іронічно пишуть А. Силларс і Дж. Вейсберг (Sillars, Weisberg, 1987, p. 140), не такі популярні,* як раніше. Соціальні психологи> що вивчають поведінку людини в искусствен-но модельованих ситуаціях, піддавалися обгрунтованій критиці за вільне пред-положение, що випробовуваний "визначає" ситуацію саме так, як цього чекає від нього експериментатор. На думку їх опонентів, насправді в лабораторії со-здается своя "субкультура" ситуації з властивими їй правилами, ролями, концеп-тами і цілями (Argyle, Furnham, Graham, 1981, p. 26). Схоже, також залишилися у минулому процедури типу "дилеми ув'язненого", що піддалися жорстокій кри-тике за неспівмірність "формату" гри драмі реальних людських конфлик-тов. Використання ігрових процедур, подібних до описаних вище, сьогодні частіше переслідує повчальні, чим наукові цілі.