24. Гетьман п. Дорошенко та його реформи.

Петро́ Дороше́нко (1627 — 19 листопада 1698) — визначний український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького Правобережної України (1665–1676), очільник Гетьманщини (1668–1670). Козацький полковник, учасник Хмельниччини такозацько-московської війни. Гетьманування, котре припало на добу Руїни, провів в постійних війнах, як з зовнішніми так і внутрішніми супротивниками.

Гетьманство

У 1663–1664 — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із 1665 — полковник Черкаського полку.

У 1665 році Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережної України, замінивши на цій посаді Павла Тетерю, який у своїй політиці орієнтувався на Польщу.

10 жовтня 1665 правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 уЧигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. У 1665–1666 Петро Дорошенко придушив амбіції двох претендентів на гетьманську булаву — Василя Дрозденка і Степана Опару.

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюки і компанійці), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.

Запровадження реформ

Польсько-козацько-татарська війна 1666-1671, Андрусівський мир та Підгаєцька угода

Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк, який довіривСтепанові Щербині. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і ПольщеюАндрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини.

У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по річці Горині.

Однак, за умовами Підгаєцької угоди, Петро Дорошенко вимушений був таки визнати владу польського короля і внаслідок цього почати пошук нового покровителя в особі Османського султана.

25. Гетьман Лівобережної України д.Многогрішний (1668 — 1672).

Іва́н Брюхове́цький (1623 — 7 (17) червня 1668)— український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1663–1668). Представник шляхетського роду Брюховецьких.

Іван Брюховецький, будучи вмілим оратором, висунувши соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став кандидатом на гетьманство. У червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді, тобто участь у якій брали не тільки козаки, але й усі інші стани держави, під тиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним. Івана Брюховецького було обрано гетьманом Лівобережної України. За іншим викладом — Григорія Грабянки, Золотаренко пересварився з Сомком, оббріхуючи останнього доносами царю, внаслідок чого вони обоє втратили його довіру. Вирішальними ж на Чорній раді стали активні дії запорожців котрі забивши чимало сомківців, і пограбувавши чимало старшин та московських посланців відібрали регалії у Сомка, настановивши гетьманом Брюховецького. Інших претендентів на гетьманську булаву (Яким Сомко, Василь Золотаренко) та їхніх прихильників — полковників Іоаникія Силича, Стефана Шамрицького, Опанаса Щуровського — було заарештовано на місці й невдовзі страчено у Борзні. До Сибіру потрапили генеральний писар Михайло Вуяхевич, полковники Семен Третяк, Матяш Папкевич, Дмитро Чернявський та інша старшина.

Після обрання Брюховецький створив чотири нові полки: Стародубський, Сосницький, Зіньківський та Глухівський. Столицею лівобережного гетьманату стало місто Гадяч.

Три роки Іван Брюховецький провів у війнах з поляками та правобережним гетьманом Павлом Тетерею, проводячи відверто промосковську політику. У 1663–1664 рр. козаки відбили останню спробу поляків захопити Лівобережжя. Король Ян II Казимир із великими силами оточив Глухів, але зазнав поразки від козаків і російських військ. Спроби Брюховецького скорити собі Правобережжя зазнали невдачі, хоча він на якийсь час захопив Канів, Черкаси й Білу Церкву. Іван Брюховецький спустошував й інші міста, але взяти Чигирин йому не вдалося, і під натиском козаків Тетері та поляків він відступив за Дніпро.