37.Інкорпорація українських земель до складу Російської імперії.Покріпатчення селянства.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в другій половині XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.

I етап (1734—1750) — посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. На чолі правління став князь О. Шаховський, який діяв відповідно до наказу:

II етап (1750—1764) — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі — саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети — К. Розумовський.

III етап (1764—1783) — остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.

Тотальний наступ російського царату на українські землі в XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства (заохоченням чвар між старшиною та гетьманом, підбурюванням селян проти старшини); хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель.

38. Поділи Речі Посполитої та доля українських земель. Адміністративно-територіальний поділ та соціально-економічна політика в українських землях.

Вже у 1772 р. Росія, Австрія і Прусія, скориставшись з ослаблення Польщі, ділять її.

За угодою про перший поділ Польщі до складу Росії відійшла східна частина Білорусії (Полоцьке, Вітебське, Мстиславське і частина Мінського воєводства). Австрія захопила Галичину, а в

1774 р. окупувала Буковину.

У 1793 р. Прусія і царська Росія провели другий поділ Польщі. За ним: Росія змусила короля відступити їй правобережні українські землі – Київщину, Східну Волинь, Поділля, Брацлавщину; Прусія одержала більшу південно-східну частину Великої Польщі та Данціг. Другим поділом Польщу було відірвано від моря.

У 1795 р. було проведено третій, остаточний поділ Польщі. За ним: до Росії відійшли решта Волині та Литва, Прусія забрала Велику Польщу з Варшавою, а Австрія – Малу Польщу з Краковом та Любліном.

Отже, в результаті трьох поділів Речі Посполитої українські землі, що входили до її складу, стали розірваними між Росією й Австрією. В той же час відбулось їх внутрішнє поєднання під владою двох імперій: в Російській імперії були сполучені Лівобережна і Правобережна Україна, а Галичина, Буковина й Закарпаття ввійшли до складу Австрійської імперії.

39. Соціально-економічне становище українських земель наприкінці XVIII ¬- у першій половині XIX ст.

Галичина, Буковинаі Закарпаття наприкінці XVIII - на початку XIX ст. були найвідсталішимиавстрійськими провінціями. Кріпосництво заважало розвитку промисловості та сільського господарства. Велике феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті й Східній Галичині. На Буковині ж за відсутності панщинної системи переважала маса селян-власників (до 30%).

Входячи до складу багатонаціональної Австрійської імперії, західноукраїнські землі, у свою чергу, були багатонаціональними.Поряд із представниками корінної нації - українцями, тут в різні часи оселилося чимало поляків, євреїв, угорців, німців, румунів тощо. Але українці переважали: на кінець XVIII ст. їх було 2,2 млн з 3,5 млн загального населення

Хоча ці українські території існували окремим життям, та їхня доля мала багато спільного: українське населення зазнавало постійного соціального і національно-релігійного гноблення: у Східній Галичині - з боку польської шляхти, на Буковині - румунських бояр, на Закарпатті - угорських панів. Австрійська влада проводила політику онімечування українців, польські пани намагались ополячити українське населення Східної Галичини, румунські бояри прагнули румунізувати українців Буковини, а угорські-вели політику мадяризації на Закарпатті. Усі вони намагалися асимілювати українське населення, ліквідувати українську мову й українську культуру, розірвати зв'язок українського населення Західної України з Україною Наддніпрянською. У цьому полягала колоніальна політика австрійського уряду.