Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПМК 1 ІУ.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
223 Кб
Скачать
☆

85. Суспільно-політичне життя наприкінці 1940-х – початку 1950-х рр.

Повоєнний розвиток України був доволі складним і суперечливим. Переживши страхіття війни, зазнавши неймовірних людських і матеріальних втрат, українці сподівалися на докорінні зміни в суспільному житті. Відчуття перемоги давало надію на швидке подолання наслідків війни, припинення репресій та поліпшення умов життя. Проте радянський тоталітарний режим зумів нав’язати суспільству адміністративно-командні методи управління, воно втрачало темпи розвитку, поступово втягувалося у системну кризу. Спонтанні спроби реформування бажаних наслідків не дало.

У повоєнні роки в Україні виникла складна ситуація: після перемоги у війні в суспільстві склалися передумови для докорінної перебудови політичної і соціально-економічної системи. Подальший прогрес суспільства потребував ліквідації адміністративно-бюрократичних методів управління, демократизації, саморегулювання у виробничо-споживчій сфері.

Однак Сталін та його оточення, намагаючись зміцнити тоталітарний режим, відкидали можливість розвитку суспільної свідомості в демократичному, гуманітарному напрямку. У суспільстві будь-який вияв власної думки та спротив був під контролем партійно-державного апарату, органів МДБ-МВС. Зростаюче самоусвідомлення народу було несумісним з радянським режимом.

У травні 1947 р. відбулася нарада науковців Інституту історії України АН УРСР за участю Кагановича, Хрущова, Мануїльського. Перед ученими було поставлене завдання відмовитись від схеми історичного розвитку, розробленої в працях Грушевського, Антоновича. Найбільш несприятливі наслідки мала кампанія боротьби з так званими вейсманістами-морганістами в генетиці. У партійні органи посипалися листи-доноси на відомих українських митців.

Смерть Сталіна в 1953 р. спричинила нову політичну кризу радянської тоталітарної системи, яка потребувала докорінної трансформації. Починається десталінізація – процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Сталіна.

86. Західноукраїнські землі у повоєнний період. Операція «Вісла».

Після звільнення України від німецької окупації був відновлений процес радянізації західноукраїнських земель. Прагнучи якнайшвидше інтегрувати цей регіон до складу СРСР, сталінське керівництво ігнорувало особливості свідомості, методів господарювання, звичаї і традиції місцевого населення.

У жовтні 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про заходи щодо посилення масово-політичної та ідеологічної роботи в західних областях України», згідно з якою вся територія і населення були взяті під жорстокий контроль партійних і правоохоронних органів. Керівники всіх рівнів несли персональну відповідальність за всі події, що відбувалися в краї.

Форсованими темпами здійснювалися соціалістичні перетворення, індустріалізація, колективізація сільського господарства, кульурна революція, з точністю повторюючи ті методи, які свого часу застосовувалися у східних регіонах: адміністративний і податковий тиск; «розкуркулення», арешти і депортації населення Сибіру.

Особлива увага надавалася перетворенню Львова на великий промисловий і науково-культурний центр.

Серйозною перешкодою процесу радянізації західноукраїнських земель партійно-державне керівництво вважало діяльність Української греко-католицької церкви, яка була носієм української національної ідеї. У жовтні 1944 р. митрополит Андрей Шептицький висловив готовність співпрацювати з радянською владою, але порозуміння досягнуте не було. Після смерті Шептицького у 1944 р. його наступником було обрано Й. Сліпого. Після низки пропагандистських статей розпочалися арешти єпископів та духовенства, які відмовились приєднатися до РПЦ. Грубий натиск на УГКЦ у Галичині й Закарпатті спонукав церкву перейти у підпілля. Згодом релігійних утисків зазнала УАПЦ, а з кінця 1948 р. і сама РПЦ.

У 1945 р. на Ялтинській конференції було прийнято рішення про встановлення радянсько-польського кордону по так званій «лінії Керзона».

28 квітня – 28 серпня 1947 р. – проведення польскою владою операції «Вісла», суть якої полягала у депортації залишків українського населення Закерзоння на захід і північ Польщі. Мета операції – «очищення» теренів Пд.-Сх. Польщі від автохтонного українського населення, цілковита асиміляція українців-переселенців у польському середовищі, а також знищення баз ОУН-УПА. Ця операція узгоджувалася з радянським керівництвом. В ході неї було переселено близько 150 тис. українців.