89. Степан Бандера в національно-визвольних змагання українців.

1929 р. – заснування Організації українських націоналістів (ОУН) шляхом об’єднання УВО та студентських націоналістичних спілок.

Мета – встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території шляхом всенародного збройного повстання.

Лідери – Є. Коновалець, С. Бандера, А. Мельник.

Ідеологія – інтегральний націоналізм Д. Донцова.

Методи боротьби – демонстрації, студентські страйки, бойкоти, терористичні акти, експропріації, саботаж.

Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропіаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено 3 політичних убивства, що сдобули значний розголос.

У 1934 р. Бандера був ув’язнений польською поліцією і перебував під слідством до кінця 1935 року.

1935-1936 рр. – проходив Варшавський процес, на якому Бандера разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку змінено на довічне ув’язнення. У в’язницях він сидів до 1939 р. Коли положення польських військ стало критичним, в’язнична адміністрація евакуювалася, а в’язні вийшли на волю.

1940 р. – розкол ОУНівського руху на ОУН-М на чолі з А. Мельником та ОУН-Б на чолі зі С. Бандерою. Керівники не зійшлися в поглядах на методи досягненя незалежної України: бандерівці робили ставку на власні сили й активні методи боротьби, а мельниківці покладали великі надії на Німеччину.

30 червня 1941 р. – скликання у Львові керівниками ОУН-Б Українських національних зборів, які ухвалили Акт відновлення Української держави. Благословення Андрея Шептицького з цієї нагоди.

Згодом гестапівці заарештували Степана Бандеру та багатьох інших ОУНівців. У вересні 1941 р. націоналісти переходять у підпілля.

У другій половини 50-х рр. опір тотальній радянізації на західноукраїнських землях знову почав наростати. З таборів ГУЛАГу повернулися учасники націоналістичного підпілля, які прагнули доести до кінця справу свого життя – здобуття державної незалежності України. Усвідомлюючи загрозу та намагаючись дезорганізувати національно-визвольний рух на Західній Україні, радянські спецслужби організували вбивство голови ОУН Степана Бандери у 1959 р.

90. Українська повстанська армія: міфи і реальність

Червень-липень 1941 р. – створення з ініціативи ОУН Українськох народної революційно армії (УНРА), перехід згодом під тиском німців більшості бійців УНРА до відділів Німецької міліції

Серпень 1941 р. – організація Т. Бульбою-Боровцем загонів «Поліської Січі», які діяли на території Полісся й Волині.

14 жовтня 1942 р. – створення Української повстанської армії (УПА) шляхом об’єднання дрібних загонів ОУНівців, які діяли на волині та Поліссі.

Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло в Україні в 1942-1950-х рр.; у ході війни вела боротьбу проти німців, проти польської Армії Крайової та проти радянської влади. Керівник – Роман Шухевич.

Весна 1943 р. – розгортання масового повстанського руху на Західній Україні: організація повстанських загонів ОУН-М, які незабаром були приєднані до УПА; приєднання до УПА загонів «Поліської Січі».

Форми боротьби УПА:

• створення органів місцевого самоврядування

• участь в діяльності українських органів друку та культурно-освітніх закладів

• формування підпільних, партизанських і регулярних військових структур

Ставлення до УПА в українському суспільстві впродовж років після відновлення незалежності 1991-го коливається між позитивним (борці за незалежність) і протилежним («німецькі колаборанти»): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін.

УПА вбачала в радянських партизанах ворогів ідеї незалежності України. Також УПА розгортала систематичні бойові дії проти німецької армії, а саме: розгром німецьких таборів для військовополонених, теракти проти гітлерівського командування, розгром німецьких господарств – «лігеншафтів».

В умовах Другої світової війни загострилося українсько-польське протистояння, що призвело до Волинської трагедії – обопільної етнічної чистки українського і польського населення, здійсненої польською Армією Крайовою та УПА. У результаті відбувся розкол антигітлерівських сил, загинуло багато цивільних поляків та українців, посилилося українсько-польське протистояння.

Порівняно з іншими підпільними підпільними рухами в окупованій нацистами Європі, УПА була явищем унікальним, оскільки практично практично не мала чужоземної допомоги. Тому зростання її сили свідчило про відчутну масову підтримку з боку місцевого населення.