40. Промисловий переворот в українських землях у XIX ст.

Українська промисловість у другій половині XIX ст., зокрема в останній його третині, зазнала помітних якісних змін. Перехід від мануфактурного до фабричного виробництва супроводжувався виникненням нових галузей промисловості, що посідали домінуюче становище в промисловому потенціалі Російської імперії. Однак це були, переважно, видобувні виробництва або напівфабрикатні галузі. Навіть машинобудування орієнтувалося на сільськогосподарське виробництво, що еволюціонувало від "дерева до заліза". Пасивний характер мало також виробництво рейок і вагонів. Це означає, що загалом промисловий переворот в Україні, перехід до фабрики з її системою машин відбувався переважно за сценарієм колоніального характеру як на східних, так і на західних українських землях. Інакше і не могло бути в умовах відсутності національ¬ної держави, яка би дбала про власну економічну безпеку.

Однак, незважаючи на однобічність, промисловий розвиток мав широкоаспектне значення для дальшої долі України, еволюції її економічної та суспільно-політичної думки. Промислове утвердження України, зокрема, завдяки приливу іноземного капіталу, посилило відцентрово-сепаратистські настрої українського громадянства. Це, до речі, помітно вплинуло на гірничопромисловців, які в 1874 р. створили в Таганрозі постій¬но діючий орган власників металургійних, кам'яновугільних та залізорудних підприємств під назвою "Рада з'їзду гірничо¬промисловців Півдня Росії", яка перебувала в Харкові, мала свій друкований орган і активно впливала на державний апарат. Основною проблемою Ради були ціни, які запроваджувалися лише за погодженням з російськими промисловими колами. Намагання російського державного апарату й надалі продовжувати безпосередню промислову експлуатацію України, трактуючи український господарський простір як "окрашу" великоросійської імперії, викликало щораз голосніші протести промисловців в Україні. Присутність іноземного капіталу різ¬ного походження та його домінуюча роль щодо фінансових мож-ЛИВостоН "домшпнього" російського капіталу сприяла посиленню відцентрових змагань, збуджувала українську економічну думку, на практичних буденних справах підтверджувала особливі інтереси українського господарства, що в певний час можуть розминутися з інтересами російсько-імперської економіки.

Якими би звивистими не були шляхи української промислової революції, але без усвідомлення їх суті не можна належно оцінити ні доробку сучасників, ні втрат, що їх зазнали майбутні покоління в промислово-господарській діяльності. А без цього не можна збагнути концепцій і програм української економічної думки, в яких обґрунтовується необхідність утвердження державної незалежності України. Розвиток промисловості в Україні, нарощування її потенціалу, необхідність національної промислової політики, — усе це служило економічним підґрунтям щораз глибшого усвідомлення неминучості створення Української держави.

Промисловий переворот у провідних галузях української промисловості створив матеріально-технічні та соціальні передумови для подальшого розвитку економіки. Наприкінці XIX ст. в Україні, незважаючи на залишки кріпосництва, розпочалась індустріалізація.

Висновки

Отже, після скасування кріпосного права в імперії Романових розвиток промисловості України прискорився, незважаючи на її колоніальне становище та збереження середньовічних устоїв у суспільстві. В провідних галузях виробництва наприкінці 70-х років відбувся технічний переворот. Він мав свої особливості. По-перше, якщо у Великоросії він спочатку охопив бавовняне виробництво, то в Україні парова техніка почала застосовуватися насамперед у таких розвинених галузях, як цукроварна та горілчана. По-друге, в Україні промисловий переворот охопив передусім купецьку мануфактуру, а не поміщицьку. По-третє, через те що промисловий переворот розпочався у цукроварній та горілчаній промисловості і що машини почали застосовуватися також у сільському господарстві, українське машинобудування в основному було спрямоване на забезпечення технікою цих галузей. По-четверте, поряд з великими фабриками, заводами, копальнями існували невеликі мануфактури, зокрема в харчовій та обробній промисловості.

Загалом з початку XIX ст. до 1870-х років у промисловості Східної України відбулися важливі не тільки кількісні, а й якісні зміни. Поряд з помітним зростанням чисельності промислових підприємств виникли нові галузі виробництва. Підприємства фабрично-заводського типу витіснили мануфактури. В більшості провідних галузей української промисловості відбулися докорінні технічні перетворення. Примусову працю замінила вільнонаймана. Це свідчило про завершення в основному промислового перевороту на Наддніпрянщині. Однак внаслідок колоніальної політики російського царизму промисловість східноукраїнських земель значною мірою мала однобічний характер.

В цілому промисловість українських земель, що перебували в складі Австро-Угорщини, протягом XIX — на початку XX ст. зробила значні кроки вперед. Однак якщо у Східній Україні йшов процес індустріалізації, то економічний розвиток західноукраїнських земель був на значно нижчому рівні. Промисловий переворот тут, розпочавшись пізніше, ніж у Східній Україні, проходив повільніше і до початку першої світової війни ще не завершився. Західний регіон, як і вся Україна на початку XX ст., істотно відставав від передових країн світу. Це стало результатом насамперед грабіжницької антиукраїнської політики Австро-Угорської імперії, наявності багатьох пережитків Середньовіччя, засилля іноземного капіталу. Без політичної незалежності України не могли повною мірою зростати нові тенденції в соціальному й економічному розвитку. Він був типовим для колоніальних імперій.