Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПМК 1 ІУ.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
223 Кб
Скачать
☆

22. Гетьман ю. Хмельницький. Переяславські статті та Слободищенський трактат.

Ю́рій Хмельни́цький або Ю́рій Хмельниче́нко (1641-1685) — військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (1659-1663). Князь України у васалітеті Османської імперії (1678-1681, 1685). Представник козацького родуХмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.

Навчався в київському колегіумі[1]. Волею свого батька намічений на гетьманство, втім наЧигиринській нараді 27 серпня 1657 гетьманом було обрано Івана Виговського[2].

Після відходу Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині 11 вересня 1659гетьманом України обрано Хмельницького. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь О. Трубєцкой примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містахУкраїни.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на польський бік, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.

Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й ґарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий переважаючими кількістю військамиГригорія Ромадановського і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви гетьманом обрано Івана Брюховецького. Московити видали полковника Якима СомкаБрюховецькому, який його стратив.

23. Поділ українських земель на Лівобережжя та Правобережжя. Гетьманування Павла Тетері та і. Брюховецького.

1667 р. Росія і Польща, виснажені боротьбою за українські землі, в селі Андрусові під Смоленськом уклали угоду про перемир'я на 14,5 років. Згідно з Андрусівською угодою українські землі на Лівобережжі і Київ залишалися у складі Московської держави. Правобережні землі і Східна Галичина перейшли під контроль Польщі. Запорозька Січ була оголошена територією спільного управління Росії і Польщі.

Таким чином, був закріплений розділ українських земель між сусідніми державами. Це стало можливим багато в чому через боротьбу між старшинськими угрупованнями, які перетворили Україну на арену громадянської війни, що дістала назву Руїни.

Іва́н Брюхове́цький (1623 — 7 (17) червня 1668) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1663–1668). Представник шляхетського роду Брюховецьких.

У червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді, тобто участь у якій брали не тільки козаки, але й усі інші стани держави, під тиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним Івана Брюховецького було обрано гетьманом Лівобережної України. Після обрання Брюховецький створив чотири нові полки: Стародубський, Сосницький, Зіньківський та Глухівський. Столицею лівобережного гетьманату стало місто Гадяч.

Три роки Іван Брюховецький провів у війнах з поляками та правобережним гетьманом Павлом Тетерею, проводячи відверто промосковську політику. У 1663–1664 рр. козаки відбили останню спробу поляків захопити Лівобережжя. Король Ян II Казимир із великими силами оточив Глухів, але зазнав поразки від козаків і російських військ. Спроби Брюховецького скорити собі Правобережжя зазнали невдачі, хоча він на якийсь час захопив Канів, Черкаси й Білу Церкву. Іван Брюховецький спустошував й інші міста, але взяти Чигиринйому не вдалося, і під натиском козаків Тетері та поляків він відступив за Дніпро.

Павло́ Тете́ря гербу Сліповрон (1620-1670) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні(1663-1665). До 1648 року був писарем ґродського суду у Володимирі-Волинському, 1649 —Переяславського полку, із 1653 р. — переяславський полковник. Був у складі українського посольства в Москві у березні 1654 року для оформлення Переяславської угоди. Ставшигетьманом, проводив політику на відрив України від Московії. Мав посаду секретаря короля. 1663-1665 рр. як гетьман Правобережної України брав участь у поході Яна II Казимира на Лівобережжя, а потім допомагав полякам на чолі зі Стефаном Чарнецьким і татарами боротися проти козацько-селянських повстань на Правобережжі. 1665 р. ватажок повстанцівВасиль Дрозденко розбив Павла Тетерю під Брацлавом, тому останній змушений був зректися гетьманства; захопивши військову скарбницю, державний архів і гетьманськіклейноди, виїхав до Польщі, де перейшов у католицтво й дістав звання стольника полоцького та старости брацлавського, ніжинського, чигиринського.

В 1659 році, коли за Гадяцькою угодою вірні та заслужені козаки Речі Посполитоївинагороджувались землями, Гуляйпіль з околицями був наданий Павлу Тетері. ПротеСандомирський воєвода Станіслав-Олександр Конецпольський згадав на сеймі за своюдідівщину і вимагав її повернення. Попри те, що сейм задовольнив прохання Конецпольського на підставі «конституцій» 1661 і 1662 року, Гуляйпіль певний час тримав у своїй власностігетьман Тетеря. В 1665 році вислав на сейм свого шваґра Іскрицького з настановою, в якій змушував його просити про надання у власність Ольховця з ГуляйполемЗа даними польського дослідника Каспера Нєсєцького, отримав посади барського та ніжинського старост, маєтки, зокрема, Демидів,Литурівка, Абрагамівка, Раківка, Вороньківка; в Берестейській економії — Кийовець, Мелешиці з містечком Піщате правом дідича.

Пограбований єзуїтами у Варшаві і не діставши підтримки польського уряду, Тетеря схилився на бік Туреччини, виїхав до Молдавії (Ясси), звідти до Адріанополя, де, мабуть, готував якусь антипольську акцію на боці Туреччини, але незабаром помер (у кінці 1670 або на початку1671).