31.Перша Малоросійська колегія та її наслідки для українських земель. Гетьман полуботок.

Основні напрямки діяльності Першої Малоросійської колегії та модель її взаємодії з гетьманською владою викладено в імператорському маніфесті від 16 травня 1722 р. В ньому, зокрема, вказувалося на такі основні напрями її діяльності:

приймати на розгляд і вирішувати судові справи, подані до Малоросійської колегії як вищої апеляційної установи;

• контролювати фінансову сферу та спільно з гетьманом здійснювати видатки з державної скарбниці Гетьманщини, стягування податків до царської казни і провіанту для російської армії;

• слідкувати за дотриманням козацькою старшиною і державцями прав своїх підлеглих і підданих;

• врегульовувати конфлікти між місцевим населенням і розміщеним на постій в Україні російським військом;

• здійснювати контроль за роздачею земельних володінь офіцерам і старшинам;

• контролювати адміністративну діяльність гетьмана та Генеральної військової канцелярії, генеральної і полкової старшини.

У наданій «президенту» Малоросійської колегії таємній інструкції наголошувалось на необхідності налагодження ефективного політичного нагляду за діяльністю гетьмана та старшини, а також з’ясування питання, як можна суттєво збільшити податки з українського населення до російської казни.

У своїй діяльності Малоросійська колегія мала керуватися не нормами українських законів і традицій, а положеннями розробленого особисто імператором Генерального регламенту та регламенту Адміралтейської колегії.

Гетьман П. Полуботок.

Після падіння Мазепи та смерті Івана Скоропадського гетьманом Лівобережної України став Павло Полуботок. Він походив з давнього козацького роду Полуботків, мав значний авторитет, і відзначався гострим розумом та національно-патріотичними мотивами діяльності.

Народився 1660 року, юність пройшла під враженнями від «Руїни». Був близьким до клану Самойловича, і під час його гетьманування значно зміцнив свої позиції на Лівобережжі, і через вступив у конфронтацію із дорошенківцями. Традиційно влада Полуботків концентрувалася навколо Чернігова та Чернігівського полку. Павло закінчив Києво-Могилянську академію, мав досвід управлінської роботи. Однак невідомо чи пройшов школу Запорозької Січі. Після державного перевороту і приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників гетьмана, однак вже у 1703 році отримує від нього землеволодіння, а в 1705 році стає Чернігівським полковником. Справжній характер та патріотизм Полуботка стають відомими ще задовго до його приходу на гетьманство. Однак під час Полтавської битви він не підтримав Мазепу, і це стало великою помилкою Павла Полуботка та справжньою трагедією України. В ході того, як у 1708 році відбувалися вибори альтернативного гетьмана, Петро І призначив на посаду Скоропадського, а Полуботка все одно остерігався.

У 1722 році після смерті Скоропадського козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурга, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом. Починаючи з 1722 року, Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному режимові та в напрямку соціальних гарантій. Показовими є заборони чиновникам примушувати козаків до виконання робіт у вигляді повинності. Судові процеси обов’язково повинні були гарантуватися апеляціями. Протидія Малоросійській колегії створює підстави в Петра І для його арешту. Полуботок відкрито протистоїть Росії, а після того, як Військо запорозьке аналогічно звертається до царя з проханням відновити Переяславські статті Хмельницького. Арешт старшини та Полуботка закінчився смертю останнього у 1724 році, похований в Петербурзі. Авторитет гетьмана навіть після смерті був надзвичайно великим, однак після смерті Полуботка головним політичним центром українського народу замість Гетьманщини знову стала Запорізька Січ.