Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПМК 1 ІУ.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
223 Кб
Скачать
☆

47.Громадівський рух. Михайло Драгоманов.

Новою формою українського національного руху 50-60х років 19 ст. ставали громади-організації української інтелігенції,які вели культурно-просвітницьку діяльність.

Громадівський рух Наддніпрянщини зародився із так званих хлопоманів у середовищі Київського університету в 1859 році. Вони пропаганд вали єдність з українським народом,розмовляли укр.мовою,одягали вишиванки,дотримувалися народних звичаїв. Активну діяльність серед них проводили Антонович,Рильський,Житецький,які заснували Київську громаду. З початку 60х років у Наддніпрянській Україні діяло 4 громади:

  • Київська

  • Чернігівська

  • Полтавська

  • Харківська

Громадівці займалися культурно-просвітницькою діяльністю,відкривали недільні школи,бібліотеки,видавали і розповсюджували книги,часописи.

Михайло Петрович Драгоманов (1841–1895) належав до молодшого покоління старої Київської громади. На час приєднання до громадівців він був переконаним демократом. До українського руху він прилучився маючи палке бажання допомогти своєму народові. М.Драгоманов відчував потребу вийти за межі культурно-просвітницької діяльності громадівців і перейти до розв’язання політичних, соціально-економічних і національних проблем. Отож, погляди Драгоманова привносили в український рух нову ідеологію. Вона не одразу набула поширення в колі інтелігенції, але свіжі віяння доброчинно діяли на молодь. М.Драгоманов мав далекосяжні наміри. Він реально оцінював становище України і порівнював його з розвитком європейських держав. У суспільному русі в Україні завдяки Драгоманову з’явилася нова мета – досягти рівня передових європейських країн. Він уважав, що український демократичний рух має поєднувати соціально-економічні й національні засади. Патріотизм і демократія, на думку Драгоманова, випливають із природи українського народу, віками пригніченого і позбавленого своєї еліти.

Для українського руху важливими були погляди Дагоманова на майбутній державний устрій. Він не виступав за відокремлення України від Росії, стояв на федералістських позиціях. Одначе при цьому Драгоманов виходив із можливості реорганізувати Російську імперію. Він бачив її не централізованою державою, а вільною конфедерацією автономних регіонів. Такі його погляди спиралися на положення, що в українському суспільстві не було сил, які могли б довести справу національного визволення України до кінця. Не протиставляючи народів, Драгоманов доводив самобутність українців, їхню здатність самостійно вирішувати питання суспільного життя.

48. Народницький рух та його течії. Володимир Антонович.

Лібералізація суспільного життя у середині XIX ст., що була передвісником майбутніх реформ та модернізації, водночас сприяла пожвавленню національного руху. Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа», навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях у цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький.

Антонович Володимир Боніфатійович (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився у містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирська обл.). Закінчив медичний (1855) та історично-філологічний (1860) факультети Київського університету. В 1863—1880 pp. — головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, з 1878 р. — професор руської історії Київського університету, голова Історичного товариства Нестора-Літописця (з 1881). Активний учасник українського національно-визвольного руху, один з організаторів Київської громади. Антонович — автор багатьох праць, найвідоміші з яких: «Дослідження про козацтво за актами з 1500 по 1648 р.» (1863), «Дослідження про гайдамацтво за актами 1700—1768 pp.» (1876), «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії» (1885) та ін.

Після поразки польського повстання 1863—1864 pp. у Російській імперії розпочався наступ реакції. Навіть поміркована культурницька діяльність українофілів цього періоду сприймалася як загроза самодержавству. Вже 1863 р. побачив світ сумнозвісний Валуєвський указ, що забороняв видання українською мовою шкільних та релігійних видань (заборона не стосувалася лише творів художньої літератури). Мета цього указу цілком очевидна: не дати можливості українському рухові стати масовим, загальмувати його розвиток, звузити сферу впливу патріотично настроєної частини національної еліти. Певною мірою царизму вдалося досягти поставленої мети: після Валуєвського указу настає пауза у процесі національного відродження.

Лише на початку 70-х років громадівський рух знову активізується. У київській «Старій громаді» у цей час сконцентрувалися значні інтелектуальні сили — В. Антонович, М. Зібер, М. Драгоманов, О. Кистяківський, М. Старицький, П. Чубинський та ін.