87. Радянізація західноукраїнських земель у 1940-х рр.

Радянізація – це система заходів, спрямованих на установлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях.

Радянізація у західноукраїнських землях проводилася таким чином:

• поширення радянського законодавства

• заміна чиновників-поляків новоприбулими службовцями, часто російськомовними, зі східних регіонів України

• заборона всіх політичних партій, громадських, культурно-освітніх товариств, створених раніше; дозвіл на діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок

• суворий контроль партійно-радянського керівництва усіх сфер життя

• нехтування місцевих особливостей та традицій

• утиски церкви, особливо греко-католицької

Серйозною перешкодою процесу радянізації західноукраїнських земель партійно-державне керівництво вважало діяльність Української греко-католицької церкви, яка була носієм української національної ідеї. У жовтні 1944 р. митрополит Андрей Шептицький висловив готовність співпрацювати з радянською владою, але порозуміння досягнуте не було. Після смерті Шептицького у 1944 р. його наступником було обрано Й. Сліпого. Після низки пропагандистських статей розпочалися арешти єпископів та духовенства, які відмовились приєднатися до РПЦ. Грубий натиск на УГКЦ у Галичині й Закарпатті спонукав церкву перейти у підпілля. Згодом релігійних утисків зазнала УАПЦ, а з кінця 1948 р. і сама РПЦ.

88. Митрополит угкц Андрій Шептицький

Андрій Шептицький – це український релігійний діяч, митрополит Української греко-католицької церкви.

За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів.

Андрій Шептицький народився у с. Прилбичі (нині Львівська область).

У 1901 р. закрив греко-католицьку семінарію на знак підтримки сецесії українських студентів із Львівського університету. В 1903 році приєднався до бойкоту з українськими депутатами Галицького сейму. Найбільшим політичним досягненням Шептицького стала в 1914 р. домовленість із польською стороною про виборчу реформу, яка би збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна.

Загальна позиція митрополита в політичних справах: закликає духовенство не ув'язуватися в політику і сам подає приклад; як галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту і галицького сейму, але в стінах обох цих закладів з'явився лише двічі й обидва рази виступав не на політичні, а на теми просвітництва.

Відмовився покинути Львів після початку Першої світової війни, зректися обряду. Через це був висланий углиб імперії, що сприйняв як можливість для поширення ідей Унії. Повертаючись додому, відвідав Київ, виступив у Центральній Раді.

Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 р. НКВДисти розстріляли його брата Лева і всю його сім'ю в родинному маєтку Шептицьких.

За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Усупереч часто поширеному твердженню митрополит Андрей не висловлював ніякої офіційної підтримки щодо створення «дивізії Галичина».

Серйозною перешкодою процесу радянізації західноукраїнських земель партійно-державне керівництво вважало діяльність Української греко-католицької церкви, яка була носієм української національної ідеї. У жовтні 1944 р. митрополит Андрей Шептицький висловив готовність співпрацювати з радянською владою, але порозуміння досягнуте не було. Після смерті Шептицького у 1944 р. його наступником було обрано Й. Сліпого.