13.Соціально-економічне становище та політико-правова система в українських землях. Магдебурзьке право.

Магдебурзьке право в Україні — важливе джерело права на Українських землях, так зване феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів.

Магдебурзьке право являє собою скодифіковані в ХІІІ ст. норми звичаєвого права і судові ухвали німецького міста Магдебурга, перейняти згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України та Білорусі.

Магдебурзьке право прийшло по-перше в міста Закарпатської України (з 1329 р. — Хуст), що належалі Угорщині разом з німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступникі забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції. З переходом українських земель під владу Польщі і Литви Магдебурзьке право надавали королі або великі князі.

Спочатку Магдебурзьким правом стосувалися лише німецькі колоністи, але згодом воно було поширене на все населення міста. Воно надавалося окремим містам спеціальним привілеєм великого князя, і надання його вилучало місто із залежності від місцевої адміністрації.

Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, що мав свої станові органи самоуправління. Таким органом була у великих містах міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бургомістрів) і двох колегій — ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення (іноді війт призначався державною або дідичною владою).

Магдебурзьке право значно полегшувало залежність міщан від феодальної держави і окремих феодалів і, таким чином, об’єктивно сприяло прогресивному розвитку феодальних міст. В українських землях Магдебурзьке право на відміну від країн Західної Європи не повністю звільняло міста від феодальної залежності, іноді воно переплиталося з нормами звичаєвого права.

Історична оцінка поширення Магдебурзького права, його ролі і значення в Україні не могла, очевидно, і не може бути однозначною. І хоча німецьке право не відіграло тієї ролі для українських міст, що на Заході, однак воно сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, доступ до якого був обмежений.

Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право стало одним із важливих чинників культурного і правового зближення України із Західною Європою, створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні.

14.Кревська унія та її наслідки для українського народу

У 1385 р. у невеликому білоруському місті була підписана Кревська унія. Ягайло узяв за дружину королеву Ядвігу і став королем Польщі, однак за це він обіцяв землі України і Литви назавжди приєднати до Польщі, а литовців хрестити в католицьку віру.

Передумови:

З урегулюванням галицького конфлікту провідні політики Польщі та Литви зрозуміли, що їх об'єднують важливі спільні інтереси. Обидві країни перебували під загрозою агресивних планів Тевтонського ордену, який панував на Балтійському узбережжі.

Виснажена до краю своєю експансією на сході, Литва була нездатною чинити опір німцям на півночі. І без того складна ситуація погіршувалася швидким зростанням могутності й престижу Московського князівства, що загрожувало зі сходу. Тим часом поляки, незадоволені династичними зв'язками з угорцями і прагнучи заволодіти іншими українськими землями, шукали нових можливостей для здійснення своїх намірів. Завершенням боротьби було підписання унії, тобто об’єднання Польщі й Литви під властю великого князя литовського, що засідаючи на польськім троні, мав на віки прилучити всі землі литовські до Польщі, „інкорпорувати", тобто включити їх до Польщі так, що вони переставали бути осібною державою, а переходили на прості провінції Польщі. Дану пропозицію висунули польські пани.

Наслідки для українських земель:

Із зближенням польської та литовської знаті посилювався розрив між знаттю литовською та українською. Поділ на католиків і православних, що виник у Великому князівстві внаслідок Кревської унії 1385 р., тепер поглиблювався суспільними й політичними привілеями католиків.  Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих політично-династичних зв'язків призвели до того, що українські землі опинилися під зверхністю сусідніх держав і в першу чергу Литви і Польщі.

Подальша їх доля була неоднаковою. До складу Литовського князівства увійшли найкультурніші українські землі з виробленими правними формами. Вони не тільки успішно боронили свою правну культуру, а й активно впливали на правове і культурне життя Великого князівства Литовського, що й сприяло визначенню його як Литовсько-Руської держави. Багато в чому литовсько-руське право було наслідком звичаєвого права Русі і в свою чергу наклало чималий відбиток на подальшу українську юридичну думку. Інакше відбувався розвиток територій, які опинилися під владою Польщі з її відверто колонізаторською політикою, уведенням чужого для українського народу польського права. Надалі подібних утисків зазнали і ті українські землі, що входили до складу Литви, а після утворення Речі Посполитої опинилися під владою Корони.

За різних складних умов українські землі зуміли все ж таки зберегти високий рівень своєї правової культури. Не всім представникам правлячих верств Литви Кревська унія була до душі (адже Польща стала гегемоном у союзі Польщі та Литви).