73. Індустріалізація народного господарства у 1920 – 1930 рр.

Втілення в життя комуністичної доктрини відбувалося під безпосереднім керівництвом Сталіна, тобто тотальний контроль держави над всіма сферами життя. Для України цей трагічний період почався у 1929 р. як "сталінський стрибок" в індустріалізацію.

Індустріалізація – процес створення масштабної машинної індустрії в усіх галузях економіки, перетворення з аграрної країни на промислову.

Індустріалізація розпочалася з розвитку важкої промисловості, а легкій надавали другорядне значення . Інд. Здійснювалася форсованим темпом. Задача була поставлена на 10 – 15 років. Кошти перекачувалися із села в місто для фінансування промисловості.

Основою такої політики став варіант першого п'ятирічного плану 1928 – 1933 рр. Але його реалізація ускладнилася хлібозаготівельною кризою 1927-1928 рр., оскільки селяни не погодилися на занижені ціни на хліб. План хлібозаготівель не був виконаний, що призвело до збоїв у постачанні промислових центрів та армії та припинення експорту зерна. Тому зменшився обсяг коштів на закупівлю техніки і обладнання для індустріалізації. Влада звинуватила у всьому куркулів. Репресивними методами кризу вдалося подолати, але селяни зменшили посівні площі (в середньому на 3 %), а заможніші почали дробити свої наділи і спродувати майно, масово забивати худобу, що призвело до введення в містах хлібних карток.

Сталін та його прихильники взяли курс на директивне нарощування темпів розвитку промисловості як основи індустріалізації. Заплановано було збільшити видобуток вугілля в Донбасі з 27 до 53 млн тонн, а під час "сталінського стрибка" до 80 млн тонн. Відкривалися нові шахти , Харківський тракторний завод, Дніпрогрес та ін.

Практично всю велику промисловість України було підпорядковано центральним органам. Марними були намагання відстояти необхідність збереження українського торгового представництва і представництва української кооперації за кордоном.

Все це призвело до різкого падіння життєвого рівня та економічної кризи влітку 1930 року: знизилося виробництво продукції важкої промисловості, скоротилися асигнування майже третини промислових об'єктів тощо. Робочих рук бракувало, тому влітку 1931 року було прийняте рішення про використання праці в'язнів. Зросла інфляція.

Запланованого обсягу виробництва, передусім легкої, харчової, хімічної промисловості, у довоєнний час не було досягнуто.

На другу п'ятирічку - 1933 – 1937 рр. Більше уваги приділялося новій техніці, організації виробництва і підготовці кадрів. Основна програма: ліквідація поділу суспільства на класи та витіснення капіталістичних капіталовкладень. Сталінське керівництво вдалося до стимулювання штучного робітничого ентузіазму.

У роки індустріалізації було споруджено 35 заводів-гігантів, із них в Україні - 7 новобудов: "Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь", Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд. У харчовій промисловості виникли нові галузі: маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська.

Заново створювалася в Україні легка промисловість. Зокрема, в Києві, Харкові та Дніпропетровську виникли три великі взуттєві фабрики, в Одесі, Харкові й Києві - трикотажні фабрики. Однак розвиток легкої та харчової промисловості відбувався повільніше, ніж важкої, оскільки значно меншими були капіталовкладення.

План третьої п’ятирічки 1938 – 1942 рр, був розрахований на досягнення швидкого розвитку у воєнно – промислових галузях.

Наслідки:

Індустріалізація спричинила істотні зміни в структурі народногосподарського комплексу загалом. Змінилося співвідношення між промисловістю і сільським осподарством. Планові органи довільно формували ціни, занижуючи їх на сільгосппродукти і завищуючи на промислову продукцію, щоб отримати кошти для фінансування неефективних підприємств..

Для років індустріалізації був характерним і випереджаючий розвиток виробництва товарів групи "А", що призвело до відставання групи "Б". Основою директивного планування була хибна теза про необхідність випереджаючого виробництва засобів виробництва порівняно із виробництвом предметів споживання. Посилення процесу урбанізації.

А також, для досягнення інд. плану було:

- пограбовано село

- згорнуто НЕП

- запроваджено командно – адм.. систему в економіці

Отже, незважаючи на постійне зменшення капіталовкладень у господарство України, диктат центру, нерівномірний характер розвитку промисловості порівняно з Росією, завищені плани і т. д., промисловий потенціал України в сім разів перевищив рівень 1913 р. Зросла продуктивність праці. Все це перетворило Україну на одну з промислово розвинутих країн Європи.