49.Суспільно-політичні течії в західноукраїнських землях(народовці,москвофіли)

За умов посиленої полонізації українська інтелігенція, втрачаючи віру у власні сили, почала шукати зовнішньої підтримки. Почуття слабкості й безпорадності спрямувало погляди багатьох освічених українців на Росію, що зумовлювалося кількома обставинами. Саме тоді слов'янські народи (чехи, серби, болгари) теж зверталися до росіян у пошуках підтримки проти німецького й турецького гноблення. Російські політики одразу ж почали використовувати цю ситуацію, поширюючи проросійські настрої.

Переходу греко-католицького духівництва на москвофільські позиції посприяли також і особливості самосприйняття. Як і кожна еліта, українське духівництво потребувало визнання й поваги. Однак із боку польської шляхти та австрійського чиновництва воно постійно наштовхувалося на зневагу й приниження.. Тому ототожнення себе з могутньою Російською імперією, російським народом, його розвинутою культурою давала можливість греко-католикам повернути собі самоповагу. Проте вона була штучною, ґрунтованою на зовнішній, чужій опорі, а не на внутрішній силі.

Москвофіли

Численною та впливовою течією в суспільно-політичній думці й у визвольному русі Західної України були «москвофіли» (москволюби), або русофіли чи «тверді русини», як їх ще називали. Соціальною базою «москвофілів» було духовенство, інтелігенція, сільські та міські підприємці, частина заможних селян, які зневірилися, що зможуть самі, без сторонньої допомоги, звільнитися і зробити свій народ вільним.

«Москвофіли» об'єднували тих, хто орієнтувався у своїх політичних замірах на офіційно-урядові кола царської Росії. Вони розвивали фальшиву теорію про існування нібито «єдиного неділимого російського народу» від Карпат і до Камчатки, «Москвофіли» різко негативно ставилися до народної української мови, вважали її вульгарною, а самі виступали і писали так званою «руською», або «панруською», мовою - дикою сумішшю російських, українських, польських та церковнослов'янських слів.

«Москвофіли» настільки не любили народної мови, що з радістю вітали Емський указ 1876 р. До речі, самі вони користувалися у побуті польською мовою, говорячи, що українська мова селянська, а німецької та російської вони не знали.

Вірну думку про возз'єднання земель усієї України «москвофіли» зводили нанівець своїми заграваннями з кривавим російським царизмом. Вони насаджували царефільські настрої, вихваляли самодержавство як найбільш придатну державну форму для слов'ян.

Народовці

Подібно до «старих русинів», що стали москвофілами, багато молодих західних українців теж звертали свої погляди на схід, але не в бік могутньої Російської імперії. їх насамперед цікавили постаті Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша. Це були молоді інтелігенти — учителі середніх шкіл, юристи, письменники, студенти. Найпомітнішими серед них стали Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича), Ксенофонт Климкович, Данило Танячкевич та ін. Вони продовжували традиції «Руської трійці» і наполягали на тому, що українці — окремий самобутній слов'янський народ (звідси й пішла їхня назва 226  «народовці»), який проживає на просторах від Кавказу до Карпат. Найкращим засобом його самовираження є народна мова. Тому головним національним питанням для народовців були українська мова та література.

Таке вузьке розуміння національного життя не привертало уваги народовців о інших важливих проблем українського народу, залишало їх осторонь політичного життя. За своїм спрямуванням та засобами захисту національної справи, народовці уподібнювалися українофілам-громадівцям, які діяли в підросійській Україні. Спільність із ними проявилася і в ставленні до народного одягу. Щоб відрізнятися від поляків, які носили конфедератки, народовці одягалися : народний або козацький одяг, носили високі шапки.

Народовці, на відміну від москвофілів, не мали фінансової підтримки від російської влади. Майже всі українські культурно-освітні заклади та преса перебували в руках москвофілів. Тому народовцям доводилося розпочинати свою діяльність з нуля. Вони заснували кілька таємних громад на зразок Київської, втаємничувати свою діяльність народовцям доводилося насамперед через москвофілів, які забороняли семінаристам та іншим підконтрольним групам молоді вступати до народовських громад.