30. Гетьман і. Скоропадського.

Іван Скоропадський походив з Уманщини, мав тісний зв'язок з Брацлавщиною та Київщиною, користувався повагою старшини і здобув авторитет ефективного дипломата. Іван Ілліч мав досить спокійний і виважений характер, однак часто саме рішучості та енергії йому часто не вистачало. Після того, як партія Мазепи здобула перемогу на Лівобережжі, Скоропадський зумів заслужити місце в старшинському оточенні нового гетьмана. Практично завжди слухняний Скоропадський після початку Північної війни отримав досить складну життєву дилему: продовжувати виконувати роль Петрового сателіта чи перейти на бік Мазепи. Незважаючи на активний тиск зі сторони гетьмана, Скоропадський орієнтувався на стримування агресії російських військ на півночі Гетьманщини у 1708 році, і був заарештований у Стародубі та переведений до Глухова в якості технічного кандидата на гетьманство замість Мазепи. Гетьман України Іван Скоропадський в цій ситуації був змушений надати полки для війни зі шведами, а отже – з Мазепою. Петро І ніколи не довіряв Скоропадському, і тому всіляко обмежував його суверенну владу та можливість реалізовувати управління на підконтрольній території. Неможливість підтримувати тісну співпрацю із Пилипом Орликом була ускладнена ще одним складним фактом – зруйнована Запорізька Січ відновилася в межах татарської території під турецьким протекторатом, і опиратися на неї відразу після розгромної поразки під Полтавою було просто неможливо. Гетьман війська Запорізького Скоропадський не зумів згуртувати населення та еліту проти Петра, і діяти в тандемі з Орликом не вдалося. На той час існувало саме три політичні центри української державності – Олешківська Січ, Гетьманат Пилипа Орлика і Гетьманщина Івана Скоропадського. Лише їх об’єднання могло створити умови для відновлення самостійності України. Цього не сталося. Опір Лівобережжя поступово згасав, а натомість поширювалася експансія Росії. Старшина, в тому числі Павло Полуботок і Данило Апостол, досить прихильно ставилися до такого повільного і мирного стримування імперських починань, якими користувався Скоропадський, оскільки розуміли, що інакше, активніше діяти досить складно. Проте, як засвідчила історія, цей шлях був невиправданим, і боронити свободу потрібно було зі зброєю в руках. Внаслідок створення у 1722 році Малоросійської колегії, яка була органом контролю, що обмежував традиційне козацьке самоуправління, Скоропадський втратив значну частину своїх і без того не надто великих повноважень. Протягом гетьманування Скоропадський намагався підтримувати українську культуру, діючи за аналогією з Мазепою. Друк книг, особливо духовних, підтримувався з його скарбниці, а витрати на оздоблення та ремонт храмів були звичайним явищем. В цьому напрямку також відбувалися приховані протистояння інтересів Петра І та Івана Скоропадського – у 1720 році цар заборонив здійснювати друк книг українською мовою.

Наступ на автономію України здійснювався безжально, а Малоросійська колегія претендувала на всю повноту виконавчої влади. Такий поворот подій