23. Суспільний та держ лад Спартанської держави

Суспільний лад Спарти характеризується як аристократична республіка. Чисельність спартіа-тів разом з сім'ями не перевищувала 10 відсотків від загальної кілько­сті населення. Виховання дітей з 7 до 20 років стало справою держави, з 20 до 60 громадянин вважався війсь­ковозобов'язаним. Не пізніше 30 років він мав вступати у шлюб, при­дане було заборонене. Молоді спартіати мусили здобувати собі харчу­вання набігами на господарства ілотів, двічі на рік ілотам оголошувала­ся «війна», під час якої озброєні підлітки убивали цих беззбройних напіврабів. Спарта, схоже, єдина держава, де убивство, пограбування, крадіжки вважалися похвальною справою, якщо об'єктом злочину було життя і майно підкореного населення.

Спартіатам заборонялося займатися ремеслом, торгівлею, фінансо­во-кредитними операціями. «Довірити» цю діяльність ілотам вони не могли, але й обходитись без зброї, посуду, одягу тощо було неможли­во. В згаданих сферах були зайняті т. зв. періеки - особисто вільні люди без політичних прав. Періе-ків також використовували у війську як легкоозброєних воїнів. Вони ж платили державі данину і були проміжною ланкою між 200 тис. іло­тів та 8 тисячами спартіатів. Цим співвідношенням пояснювався допуск періеків до військової справи і дещо легші умови життя.

Державний устрій Спарти

На чолі вільної общини стояли два царі - до­рійський та ахейський. У військовий час це були воєначальники, у мирний - вищі жерці. Влада царів була спадковою, їм належали вели­кі ділянки родючої землі та визначена частка військової здобичі. Для обмеження царської влади щорічно усіма повноправними спартіатами обиралася колегія ефорів (спостерігачів) з 5 чол. Ефори стежили за розподілом військової здобичі, вводили податки. З середини VI ст. до н. є. мали найширші повноваження в управлінні, нагляді та судочинс­тві. Вони ж скликали Раду старійшин (герусію) та народні збори, вели переговори з іноземними послами. Старший ефор - епонім давав своє ім'я назві року. Звіт ефори складали лише перед своїми наступ­никами.

Народні збори (апела) формувалися з одружених громадян віком від ЗО років. Виступати на зборах, пропонувати закони чи кандидатів на посади дозволялося лише посадовим особам. Збори висловлювали своє рішення зазвичай криком. Судді сиділи в ізольованому примі­щенні і прислухалися до того, як кричать обидві сторони (згідні і не­згідні), визначаючи переможця. У сумнівних випадках практикувався поділ голосуючих на дві частини шляхом розходження у різні сторо­ни. Однак власті своїми постановами могли оголосити рішення зборів недійсними, а самі збори розпустити.

Рада старійшин складашся з 28 членів-геронтів, які обиралися на­родними зборами з представників найбільш знатних родин, не мо­лодших за 60 років. Герусія провадила усі поточні справи держави та була її вищою судовою інстанцією. До герусії також входили і обидва царі, і лише цей орган мав право зміщення царів. Оскільки геронти обиралися довічно, а питання, що виносилися на розгляд народних зборів, готувалися винятково герусією, можна говорити про винят­кову роль цього органу. Загалом геронти ні перед ким не були відпо­відальні.